Ухвала суду № 44422350, 27.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4687/15

Головуючий у першій інстанції Вергопуло А. К.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Сілукової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька, треті особи - орган опіки та піклування Пужайківської сільської ради Балтського району Одеської області, орган опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації Одеської області, за участю прокурора Балтського районного Одеської області, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 березня 2015 року,

встановила:

ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, з яким мають спільного малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 29 серпня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з позивачкою. Позивачка має бажання тимчасово виїжджати з дитиною за кордон. Проте, для виїзду дитини за кордон необхідно мати нотаріальний дозвіл відповідача, однак відповідач ухиляється від надання такого дозволу. З урахуванням зазначеного просила позов задовольнити.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Сторони в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином.

Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд з'ясувавши обставини справи та давши оцінку всім зібраним у справі належним доказам, врахувавши висновок органу опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації Одеської області №01-31/564 від 10 березня 2015 року, обґрунтовано виходив з того, що позивачкою не доведено необхідності виїзду дитини за кордон, а надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон до досягнення нею шістнадцятирічного віку та без згоди одного із батьків, суперечить ст. ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав і обов'язків батьків відносно виховання дитини.

Судова колегія погоджується з цим висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 18 травня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №36.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. У липні 2013 року ОСОБА_3 подала позов до ОСОБА_4 про надання згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька, посилаючись на те, що вона не має змоги вивозити сина на відпочинок, оздоровлення та навчання за межі України, оскільки відповідач не надає на це згоду, чим порушує права дитини.

ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив зобов'язати ОСОБА_3 повернути дитину на постійне місце проживання до України, зобов'язати її не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною та вихованні, визначити часи побачення з сином з 9-00 год. до 18-00 год. тричі на тиждень, у святкові дні та на день народження дитини.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 29 серпня 2013 року обидва позови ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі, шлюб, зареєстрований 18 травня 2010 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано; надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі матері ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4, а також у супроводі інших осіб, уповноважених матір'ю ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4; надано дозвіл ОСОБА_3 на оформлення та виготовлення проїзних документів на право на багаторазові тимчасові виїзди за межі України її неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі матері ОСОБА_3, а також у супроводі інших осіб, уповноважених матір'ю дитини ОСОБА_3 без дозволу та супроводу батька ОСОБА_4

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, в абз. 5 резолютивної частини рішення слова "в повному обсязі" замінено на "частково"; абз. 6 резолютивної частини викладено в такій редакції: "Надати дозвіл ОСОБА_3 на багаторазові тимчасові виїзди за межі України разом із сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення останнім 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2, у супроводі матері ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4."; із абз. 7 виключено слова "а також у супроводі інших осіб, уповноважених матір'ю ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4.". У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року рішення Балтського районного суду Одеської області від 29 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2014 року в частині вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (із змінами).

Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 із змінами та доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16 річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18 річного віку.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16 річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (із змінами) визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Статтею 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16 річного віку, у супроводі одного з батьків або в супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: коли другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджує запис про батька у свідоцтві про народження дитини, і він відсутній у пункті пропуску; коли у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким прямує громадянин, який не досяг 16 річного віку,або проїзному документі є відповідний запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік в дипломатичному представництві України за кордоном; у разі пред'явлення оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої ВДВС із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої ст.135 СК України (під час виїзду за кордон у супроводі одинокої матері).

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Разом з тим, позивачкою не надано жодного доказу, який би підтверджував необхідність виїзду дитини за кордон, не вказано мети такого виїзду та конкретний час.

За твердженнями позивачки підставою необхідності виїзду за кордон з дитиною є те, що вона проживає та працює у Придністровській Молдавській Республіці, там знаходяться її батьки, дитина ходить там у садок. Проте вказані твердження позивачки нічим не підтверджені, крім того ОСОБА_3 зареєстрована разом з дитиною у с. Пужайкове Балтського району Одеської області.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ст. ст. 141, 157 СК України батько та мати рівні у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей, незалежно від перебування їх у шлюбі.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації Одеської області №01-31/564 від 10 березня 2015 року, надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дітей, і фактично позбавляють батька можливості брати участь у вихованні сина та можливості спілкування з нею.

За таких обставин, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_3 у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа право відносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

Н.В.Ісаєва

О.С.Комлева