Рішення № 44422315, 21.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1683/15

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.

При секретарі: Добряк Н.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014р. публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 21.08.2007р. ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 39 600,00 доларів США. На забезпечення виконання зазначеного договору АКІБ "Укрсіббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", того ж дня уклав із ОСОБА_2 договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 51 414,70 доларів США, що станом на 24.06.2014р. еквівалентно 610 717,79 грн., яку боржник не погасив. Враховуючи викладене, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність ПАТ "Дельта Банк", виселити та зняти з реєстраціії місце проживання та перебування ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та проживають разом з нею, та зобов'язати відповідачку передати позивачу правовстановлюючі документи на вказану квартиру.

Представник відповідачки позов не визнав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2014р. у позові відмовлено.

У апеляційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира, на яку просить звернути стягнення позивач, є єдиним місцем у якому проживає відповідачка (іпотекодавець) та її донька, а тому за правилами Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України" на неї не може бути звернуто стягнення.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом першої інстанції не дотримано.

Пред'являючи позов, ПАТ "Дельта Банк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку боржник не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.08.2007р. між АКІБ "УкрСиббанк" правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 11201405000, відповідно до п. п 1.1, 1.2, 1.3 якого остання отримала кредит у розмірі 39 600 доларів США із сплатою 10,5 % річних строком до 21.08.2022р., (а. с. 8?18).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21.08.2007р. між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідачка передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1., (а. с. 25-29).

Згідно з наданою банком довідки, станом на 24.06.2014р. за ОСОБА_2 утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 51 414,7 доларів США, що еквівалентно 610 717,79 грн., з якої: заборгованість за кредитом - 36 941,11 доларів США; заборгованості за відсотками - 14 473,59 доларів США; з них прострочена заборгованість за кредитом - 8 216,16 доларів США та відсотками - 9 499,15 доларів США (а. с. 24).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 закону "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

У ст. 5 договору іпотеки передбачено, що у разі настання обставин, зазначених в п.4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні, про яке йдеться в п. 5.1, іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 3 ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п.5.1 цього договору іпотеки.

У разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 3 ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку"), іпотекодержатель реалізує норми ст. 38 Закону України "Про іпотеку" і повідомлення, про яке йдеться в п.5.1., вважається повідомленням іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки.

Тобто вказаною статтею договору іпотеки від 21.08.2007р. визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, установленому ст. 37 Закону "Про іпотеку".

Як видно з матеріалів справи позивач обрав спосіб у вигляді передачі йому права власності на предмет іпотеки, про що 08.05.2014р. він направив відповідачці повідомлення про виконання порушеного зобов'язання, а у випадку його невиконання - передати добровільно предмет іпотеки у власність іпотекодержателя разом з усіма право встановлювальними документами та про добровільне звільнення предмету іпотеки, а/с.36-38.

Стаття 37 Закону встановлює, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч.2 ст. 16 ЦК України, ч.3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст. 37 Закону "Про іпотеку, не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Саме до такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 грудня 2013р. у справі №6-124цс13.

За наявності таких обставин є всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості відповідачки за вказаним кредитним договором, а саме: - на квартиру, яка була придбана за кредитні кошти та визнання за позивачем права власності на це майно.

7.06.2014р. набув чинності Закон України № 1304-VII, "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" згідно з п. 1 ст. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ.

Саме до такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 березня 2015р. у справі №6-44цс15.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-УІІ мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Саме до такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 квітня 2015р. у справі №6-46цс15.

Суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно виходячи із положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", дійшов до вірного висновку, що, оскільки у спірній квартирі, площа якої не перевищує 140 кв. м, постійно проживають боржник та її донька, і власник не має іншого житла та не дає згоди на відчуження цієї квартири, тому є всі підстави для застосування по справі дії Закону № 1304-VII.

Як видно з матеріалів справи суд першої інстанції перевіряв наявність у відповідачки іншого житла та встановив, що у неї на праві власності іншого житла не має.

Матеріалами справи встановлено, що Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Доводи апеляційної скарги про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується лише на стадії реалізації майна під час виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, заслуговують на увагу, так як цей закон не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ та не може бути підставою для відмови у стягненні предмета іпотеки.

За своїм змістом Закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Отже, встановивши сукупність обставин, що є підставою для задоволення вимог кредитора саме шляхом звернення стягнення на іпотечне або заставлене майно, суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, має відповідно до 217 України вирішити питання про відстрочення (зупинення) стягнення на час дії Закону, а не відмовляти у позові.

Щодо вимог про виселення колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Такий порядок встановлюється ч. ч. 2, 3 ст. 40 цього Закону, згідно з якими після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР.

Ураховуючи зазначене, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідна позиція викладена в п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин". Суд касаційної інстанції роз'яснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК УРСР, ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку", виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Разом із тим на час ухвалення рішення банком не було надано доказів щодо письмового повідомлення відповідачки про необхідність виселення, отже відсутнє виконання приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, тому вимога про виселення є передчасною.

Також, як видно з матеріалів справи, окрім відповідачки, у спірній квартирі прописана та проживає ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій на час пред'явлення цього позову виповнилося 18 років, але вона не була залучена до участі у справі. Як відповідачка так і ОСОБА_4 не одержували письмову вимогу позивача про добровільне звільнення спірного приміщення, що є обов'язковою умовою для виселення мешканців з іпотечного майна

Так, повідомлення про порушення основного зобов'язання 08.05.2014р. на ім'я ОСОБА_2 було надіслано за адресою: АДРЕСА_2 хоча вона та її донька з 2009р. проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1

За наявності таких обставин позовні вимоги в частині виселення та зняття відповідачки з реєстрації задоволенню не підлягають.

У ст. 11 договору доручення №31.4-08/9913/13 від 04.11.2013р.зазначено, що якщо за календарний місяць до закінчення строку цього договору, одна зі сторін не надіслала відповідне письмове повідомлення про відмову від пролонгації цього договору, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах на строк 1 рік. Оскільки у матеріалах справи відсутні дані про припинення цього договору, тому колегія суддів вважає, що ТОВ Фінансові Перспективи" мало право подавати до суду позов і в інтересах ПАТ "Дельта Банк".

Оскільки суд першої інстанції на порушення ст. ст. 214, 215, 309 ЦПК України наведеного не врахував, а допущені порушення у застосуванні норм матеріального та процесуального закону призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції на підставі п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по часткове задоволення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1) за кредитним договором №11201405000 від 21 серпня 2007 року у розмірі 51 414,70 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 24.06.2014 року складає 610 717,79 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21 серпня 2007 року, а саме: на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,9 кв. м, житловою площею 17,4 кв.м., шляхом передачі іпотекодержателю - публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" вказаного предмету іпотеки у власність.

Зобов'язати ОСОБА_2 передати публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" правовстановлюючи документи на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,9 кв. м, житловою площею 17,4 кв.м. (договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С , під реєстровим номером 29, зареєстрованого в Державном реєстрі правочинів за реєстровим номером 2297347 та технічний паспорт на зазначену квартиру.

Відповідно до ст.217 ЦПК України на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 3 червня 2014р. відстрочити стягнення на квартиру АДРЕСА_1, та зобов'язання ОСОБА_2 передати публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" правовстановлюючи документи на цю квартиру.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати в сумі 2 300 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді Апеляційного суду Одеської області: В.Ф. Парапан

Р.Д.Громік

В.О.Панасенков