Ухвала суду № 44415673, 25.03.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/944/14-ц Номер провадження 22-ц/786/950/15Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Обідіної О.І.

Суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.

при секретарі Кальник А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання кредитного договору розірваним,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованість по кредитному договору в сумі 643947 грн. 59 коп., розраховану станом на 22 січня 2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" понесені банком судові витрати в сумі 3654 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання кредитного договору №155/2012-ф від 10 вересня 2012 року розірваним з 18 вересня 2012 року залишено без задоволення.

Судові витрати за позовом ОСОБА_2 компенсовано за рахунок держави.

В апеляційній скарзі на ухвалу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою закрити провадження по справі в частині позовних вимог банку до ОСОБА_2 Вважає, що оскільки є рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2013 року, яке набрало законної сили та яким стягнуто заборгованість по спірному договору з ОСОБА_4, є підстави для застосування п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України для закриття провадження у справі.

Також представник відповідача подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати та постановити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості та задовольнити зустрічні вимоги ОСОБА_2 про визнання спірного кредитного договору розірваним з 18 вересня 2013 року. Вважає, що стягнення за рішенням суду суми борги з позичальника ОСОБА_2 при наявності судового рішення про стягнення аналогічного боргу з поручителя ОСОБА_4 спричинить подвійне стягнення за одним і тим же кредитним договором, що суперечить закону, а відтак є підстави вважати, що судом першої інстанції невірно були застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до висновку, що останні задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 312 ч.1 п.1 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 10 вересня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №155/2012-ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 564200 грн. для придбання житлової нерухомості під 16,8 % річних, з терміном повернення коштів до 9 вересня 2032 року.

В цей же день, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником умов кредитного договору.

В зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 1 червня 2013 року отворилась заборгованість в сумі 582792 грн. 47 коп., яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 563904 грн. 80 коп. та заборгованості за несплаченими процентами в розмір 18887 грн. 67 коп. Існування вказаної заборгованості стало підставою для звернення банку до суду з позовом про стягнення останньої як з боржника так і з поручителя у червні 2013 року.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2013 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в сумі 582792 грн. 47 коп.

В подальшому, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 вересня 2013 року рішення місцевого суду в частині вимог до ОСОБА_2 було скасовано та в задоволенні позову до неї відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення в частині вимог до позичальника, апеляційна інстанція зазначила про не дотримання банком п. 4.2.4. кредитного договору, яким передбачено процедуру направлення письмової вимоги позичальнику про дострокове виконання своїх зобов'язань.

На даний час рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2013 року про стягнення суми боргу з поручителя не виконано.

В подальшому, 3 грудня 2013 року банк направив ОСОБА_2 письмову претензію з вимогою про повернення заборгованості по кредиту, яка була отримана позичальником, проте залишена без виконання.

Враховуючи невиконання позичальником зобов'язань, банк звернувся до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вище викладені норми права та наявність рішення суду про стягнення заборгованості з поручителя, яке не виконано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника заборгованості та відмови в задоволенні вимог про визнання договору розірваним.

З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом ст. 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Нормами ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Враховуючи невиконання обов'язку як солідарного боржника поручителем ОСОБА_4 та продовження існування заборгованості по кредиту, в тому числі і простроченої, станом на час звернення з позовом до ОСОБА_2 в лютому 2014 року, підстав для визнання припиненими її зобов'язань по кредитному договору не має.

Вказаний висновок місцевого суду ґрунтується на законі, відповідає зібраним по справі доказам та не суперечить роз'ясненням Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Зокрема в п.17 якого вказано, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК, оскільки зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК), такі підстави також містять положення ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що стягнення рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2013 року заборгованості з поручителя ОСОБА_5 за кредитним договором в сумі 582792 грн. 47 коп., є фактичним розірванням банком в односторонньому судовому порядку кредитного договору відповідно до статей 651, 1050 ЦК України.

Також не заслуговує на увагу твердження апелянта про зловживання банком своїм правом при зверненні до суду з позовом до позичальника ОСОБА_2 та порушення при цьому норм цивільного законодавства, на чому наполягав апелянт, так як нормами ЦК України, а саме статті 543 передбачено право кредитора на звернення до суду в разі неодержання боргу від солідарного боржника.

Посилання апелянта на подвійне стягнення коштів за кредитним договором є безпідставними, оскільки солідарні боржники якими є поручитель та позичальник залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Незважаючи на існуюче рішення суду про стягнення заборгованості з поручителя, останнє залишається невиконаним, що не оспорюється сторонами.

При цьому, колегія суддів бере увагу роз'яснення, надані в Постанові вказаного Пленум ВССУ зокрема про те, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості з солідарних боржників, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, набуття права власності на предмет іпотеки тощо, тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

Щодо апеляційної скарги на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2015 року, якою клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.2 ч.1ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Таким чином, закриття провадження можливе лише за умови повної тотожності, тобто одночасного співпадання сторін, підстав та предмету позову.

У випадку попереднього пред'явлення позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, банком були заявлені вимоги про стягнення кредитної заборгованості з солідарних боржників з підстав, визначених ст.ст. 553, 554 ЦК України, натомість пред'явлення позову до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості обґрунтовано іншими правовими підставами, предмет стягнення також не є повністю тотожним, оскільки і розмір заборгованості збільшився внаслідок невиконання позичальником умов договору.

Зазначені обставини виключають застосування наслідків, визначених п.2ч.1ст.205 ЦПК України, а відтак підстав для скасування ухвали суду першої інстанції як постановленої з дотриманням норм процесуального права не має.

Таким чином, посилання апелянта на норми п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, як підставу для закриття провадження у справі у зв'язку з існуючим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в сумі 582792 грн. 47 коп., є такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні норм ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року відхилити.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

С У Д Д І :

З оригіналом згідно.