Ухвала суду № 44409074, 26.05.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/612/2015(м)

264/4855/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Іванченко А.М.

Доповідач Попова С.А.

Категорія 55

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Пономарьової О.М.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, витрат на правову допомогу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року ОСОБА_1, яка перебувала у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча» з 06.07.2002р. по 27.07.2011р., звернулась до суду з позовом, уточнивши редакцію позовних вимог в подальшому (а.с. 25), про стягнення з колишнього роботодавця середнього заробітку за час затримки у розрахунку при її звільненні, розрахованого за період з моменту звільнення по дату звернення за судовим захистом, в розмірі 92906,37грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000грн., компенсації витрат на правову допомогу в розмірі 250грн., посилаючись на те, що відповідач при її звільненні не виплатив в повному обсязі заробітну плату, а саме не доплатив індексацію частини заробітної плати і компенсацію за несвоєчасну невиплату цієї частини заробітної плати, що була стягнута за рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.05.2014р., яке набуло законної сили.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у розрахунку в розмірі 2500грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, моральну шкоду в розмірі 150грн., витрати з оплати правової допомоги в розмірі 250грн. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір в розмірі 487,20грн.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити в частині розміру стягуваного середнього заробітку за час затримки у розрахунку, відшкодування моральної шкоди, вимагаючи стягнення повної суми по цих позиціях, що заявлені у змісті позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - ОСОБА_2, яка підтримала доводи скарги довірительки, заперечення проти скарги представника ПАТ «ММК ім. Ілліча» - Новгородської В.В., розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленої про дату і час розгляду справи позивачки ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з таких підстав.

Відповідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, з 06.07.2002р. по 27.07.2011р. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.05.2014р., що набуло чинності (а.с. 5-6), встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 не індексувалась впродовж періоду з березня 2003р. по липень 2006р. і за наслідками вирішення спору з відповідача було стягнуто на користь позивачки недоплачену частку заробітної плати, що становить індексацію разом із компенсацією в загальній сумі 1070,60грн., нарахованих за вказаний період часу.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст. 117 КЗпП України, і зважаючи на виникнення, до розгляду даної справи, між сторонами спору щодо розміру заборгованості по індексації і компенсації заробітної плати, що був розв'язаний із частковим задоволенням позову ОСОБА_1, стягнув в межах даної справи частково середній заробіток за затримку у розрахунку при звільненні, виходячи з істотності цієї стягнутої частки зарплати за минулим рішенням, що набуло чинності, в порівнянні із повним обсягом середнього заробітку, обчисленого за весь період, коди позивачка не зверталась з цими вимогами до суду. Частково відшкодовуючи позивачеві немайнову шкоду, суд, керуючись положеннями ст. 237-1 КЗпП України, виходив з характеру порушених трудових прав, істотності вимушених змін у житті позивачки через тривалу невиплату частки заробітної плати і необхідності вживати додаткових зусиль для відновлення порушених прав.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями ч. 2 наведеної норми: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як з'ясовано, ОСОБА_1 звільнена з роботи 27.07.2011р.

Судом, з огляду на заявлені позивачем вимоги, математично розраховано загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку за період з наступного дня після звільнення (28.07.2011р.) по день звернення до суду із даним позовом (03.06.214р.), що становить 716 робочих днів, що із урахуванням середньоденної заробітної плати позивачки на момент її звільнення в розмірі 131,84грн., складає 94397,44грн.

У відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. з подальшими змінами, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Ухвалюючи рішення, суд врахував ознаки виниклого спору між сторонами щодо періоду і розміру заборгованості із заробітної плати: невиконання відповідачем свого обов'язку з повного розрахунку із звільненим працівником ще у липні 2011 року, з'ясування розміру невиплаченої індексації, що не була нарахована ОСОБА_1 підприємством при її звільненні, разом із компенсацією лише під час виниклого судового спору щодо розміру індексації з компенсацією, що завершилось ухваленням рішення від 19.05.2014р. за наслідками розв'язання такого трудового спору, і яке, за повідомленням представника підприємства в суді апеляційної інстанції, виконано згодом - лише 24.07.2014р. На підставі цього суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП щодо роботодавця зі стягненням з останнього на користь працівника середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні, оскільки на час звільнення позивачки їй було виплачено належні суми заробітної плати без урахування індексації, що була сплачена разом з компенсацією значно пізніше.

Визначаючи частковий розмір стягуваної суми середнього заробітку - 2500грн., суд врахував частковість задоволення позовних вимог щодо індексації і компенсації, розмір спірної суми, на яку мав право позивач (індексація заробітної плати і грошова компенсація щодо неї - 1070,60грн.), істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, стягнення якого вимагала позивачка.

Наведені обставини, а також тривалість часу (близько 3 роки), протягом якого за отриманням недоплаченої суми не зверталася ОСОБА_1, що фактично і визначило розмір заявленого у позові середнього заробітку, дає підстави колегії суддів вважати оскаржуване рішення таким, що грунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України і п. 20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24.10.2011р. № 6-39цс11, 21.11.2011р. № 6-60цс11, 16.01.2012р. № 6-54цс11.

У взаємопоєднанні з цим, а також з тим, що судом першої інстанції компенсовано позивачці шляхом стягнення на її користь середнього заробітку в розмірі, що перевищує понад в 2 рази розмір індексації з компенсацією, що було предметом спору в минулій справі (стягнуті 1070,60грн. індексації з компенсацією складають 1,13% від розрахованого судом обсягу середнього заробітку за весь час затримки по момент звернення до суду 94397,44грн., а визначена судом часткова сума 2500грн. складає 2,65% від зазначеного повного обсягу середнього заробітку), колегія суддів не віднаходить змістовними посилання апеляційної скарги позивачки на відсутність в оскаржуваному рішенні розрахунків зменшення стягуваної суми по цій позиції вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність використання спеціальних пізнань в галузі бухгалтерії, що мало б бути втілено у висновки бухгалтерської експертизи, задля визначення розміру середнього заробітку не заслуговують на увагу, оскільки достатньо чітко і зрозуміло для сприйняття суду унормовано порядок обчислення середнього заробітку у згаданій судом першої інстанції відповідній Постанові Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

Враховуючи підтвердження в судовому засіданні факту порушення трудових прав ОСОБА_1, правильним визнається рішення про відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи частково позов та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у 150грн., суд першої інстанції навів правове обґрунтування свого рішення. Підстав для зміни рішення в зазначеній частині та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, за відсутності доводів в апеляційній скарзі в даній частині і наведення відповідних доказів, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про частковість задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні і відшкодування заподіяної шкоди інтересам позивача немайнового характеру.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду стороною позивача до апеляційного суду не надано.

Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді