Ухвала суду № 44409069, 20.05.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/550/2015(м)

264/1764/15-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Бугрим Л.М.

суддів Гаврилової Г.Л., Попової С.А.

при секретарі Гуляєві М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації заробітної плати за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2015 року

ВСТАНОВИЛА:

25 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог вона посилалась на те. що з 08.08.1979 року по 26.04.2013 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. В період її трудової діяльності відповідачем не проводилась передбачена діючим законодавством індексація заробітної плати і навіть при звільненні відповідач не виплатив їй належні до сплати суми, а тому на підставі ст.117 КЗпП України зобов'язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 136629 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні частково. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2500 гривень з утриманням ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій ставиться питання про скасування судового рішення , постановлення нового рішення , яким слід позовні вимоги задовольнити у повному обсязі . В обґрунтування доводів апеляційної скарги він посилався на те, що висновки суду є помилковими . Судом невірно застосовані норми матеріального права. Фактично суд задовольнив її вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, але неправильно розтлумачив положення ст.ст.116,117 КЗпП України, та неправильно зменшив суму відшкодування середнього заробітку, не навів у своєму рішенні відповідних обґрунтувань свого висновку про визначення розміру відшкодування середнього заробітку у сумі 2500 гривень.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується телефонограмою, зареєстрованою у встановленому порядку в журналі телефонограм.

Представник відповідача Новгородська В.В. просила рішення суду залишити без зміни , оскільки при розгляді справи за позовом ОСОБА_1. про стягнення індексації заробітної плати з компенсацією її позовні вимоги були задоволені частково, а тому у суду першої інстанції були підстави для стягнення суми середнього заробітку враховувати принцип співмірності .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали цивільної справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з 08.08.1979 року по 26.04.2013 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча». За цей період їй нараховувалась і виплачувалась заробітна плата. Однак, в період з березня 2003 року по липень 2006 року відповідач у відповідності з вимогами чинного на той час законодавства не проводив нарахування і виплату позивачу індексації заробітної плати з компенсацією за порушення строків проведення виплати заробітної плати, не провів ці виплати при звільненні працівника. Згідно наданої відповідачем довідки заборгованість по індексації заробітної плати за цей період складає 1070,60 гривень. Зазначена сума заборгованості з утриманням обов'язкових платежів була нарахована позивачу 03.03. 2015 року, про що свідчить довідка (а.с.22).

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Керуючись положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням роз'яснень , як містяться в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», виходячи з того, що при звільненні позивача з підприємства з ним не був проведений повний розрахунок із заробітної плати, суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку про те, що у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначивши розмір відшкодування середнього заробітку, який за період з 27.04.2013 року по 03.03.2015 року становить 86153,76 гривень, та, враховуючи розмір спірної суми, на яку має право позивач, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин, принципи справедливості, співмірності та розумності, суд визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2500 гривень.

Такі висновки суду є правильними скільки вони випливають з обставин справи, наявних у справі доказах та ґрунтуються на вимогах закону..

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП України суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи..

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду , ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідача провести розрахунок та виплатити індексацію заробітної плати і компенсацію за період з березня 2013 року по 26.04.2013 року , однак рішенням суду від 03.10.2014 року ЇЇ позовні вимоги були задоволені частково. Сума індексації заробітної плати з компенсацією була стягнута за період лише з березня 2003 по липень 2006 року у розмірі 1970 грн.60 коп. ( а.с. 9- 11 ).

Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку, виходячи з обставин справи, того, що сума індексації заробітної плати з компенсацією у розмірі 1070,60 гривень, яка стягнута за рішенням суду з відповідача на користь позивача, на день звільнення позивача відповідачем не була нарахована та не значилась заборгованою, ця сума нарахована відповідачем в період розгляду справи, що переглядається, за клопотанням позивача та дорученням суду, та, враховуючи частку, яку вона становить у заявлених вимогах, неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком (1070,60 гривень індексації з компенсацією від розміру середнього заробітку 86153,76 гривень становить 1,24%), тривалість часу не звернення позивача до відповідача за остаточним розрахунком та до суду за захистом свого права, а також інших істотних обставин з урахуванням загальних засад співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції правильно визначив розмір відшкодування середнього заробітку в сумі 2500 гривень.

Висновок суду відповідає обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, зокрема, положенням ч.2 ст.117 КЗпП України, правовим позиціям Верховного Суду України викладених у постановах від 24.10.2011 року у справі № 6-60цс11 та від 27.03.2013 року у справі № 6-15цс13.

Судом повно та всебічно досліджені обставини справи . наданим доказам дана відповідна оцінка, у рішенні наведені висновки та обґрунтування прийнятого рішення .

Наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Будь-яких нових обставин чи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави провести переоцінку, зроблену судом першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено та апеляційному суду не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційних підстав для його скасування чи зміни у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст 303,304 ,.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді :