Рішення № 44406611, 21.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Кирилюк Г.М.

ПанченкаМ.М.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем було укладено кредитний договір № 10117914000, за яким відповідачу було надано кредит у сумі 89 000,00 доларів США зі сплатою 11,80 % річних за користування кредитом, на строк до 11 липня 2027 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідач передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,9 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м. Право вимоги за кредитним договором з ОСОБА_2 в повному обсязі перейшло до ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 8 грудня 2011 року. Через неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 135 738,40 доларів США, що еквівалентно 1 372 206,63 грн. Враховуючи наведене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на зазначену квартиру, виселити відповідача зі спірної квартири та витребувати у нього правовстановлюючі документи на неї.

____________

Справа № 755/11217/14-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/4734/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом передачі позивачу права власності на неї. Припинено право власності відповідача на зазначену квартиру та виселено останнього з неї. Витребувано від ОСОБА_2 технічний паспорт та правовстановлюючі документи на квартиру, а також стягнуто з нього судовий збір у розмірі 3 897,00 грн. Зупинено виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвалою суду від 13 лютого 2015 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в інтересахОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що договір іпотеки не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом останньому права власності на предмет іпотеки . Також вказує, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Також звернувся до суду з клопотаннями про зупинення провадження у справі у зв'язку із розглядом Дніпровським районним судом м. Києва справи за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання договору іпотеки недійсним.

З урахуванням того, що вимоги за зазначеними позовами не є взаємопов'язаними і не виникає неможливості розгляду даної справи про звернення стягнення на предмет іпотеки до вирішення справи про визнання договору іпотеки недійсним, зважаючи на ту обставину, що зупинення провадження у справі призведе до затягування її розгляду, судом апеляційної інстанції у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено.

Представники ПАТ «Дельта Банк» та Державної реєстраційної служби України, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її задоволення виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 11 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10117914000, за умовами якого позичальнику було надано кредит у сумі 89 000,00 доларів США зі сплатою 11,80 % річних за користування кредитом на строк до 11 липня 2027 року (том 1 а.с. 12-26).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 11 липня 2006 року між сторонами укладено договір іпотеки № 32-8ВG/07-2006И, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,9 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М. 11 липня 2006 року, за реєстровим № 2688 (том 1 а.с. 27-29).

Також встановлено, що 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. На підставі даного договору до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_2 у повному обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора (том 1 а.с. 50-54, 140).

Статетю 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Задовольняючи позов та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з того, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, в рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Положеннями ст.ст. 526, 527 ЦК України закріплений обов'язковий характер зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

З виписки по рахунку та довідки ПАТ «Дельта Банк» вбачається, що відповідач порушив умови кредитного договору, грошові кошти своєчасно та в повному обсязі не повернув, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 135 738,40 доларів США, що еквівалентно 1 372 206,63 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 77 345,39 доларів США, що еквівалентно 781 900,01 грн., та заборгованості по процентам за користування кредитом - 58 393,01 доларів США, що еквівалентно 590 306,62 грн. (том 1 а.с. 34, 37-44).

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення, частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, у разі прострочення повернення чергової частини.

ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до ст.ст. 575, 589 ЦК України іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з п.п. 4.1-4.6 зазначеного договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань основного договору, що обумовлює основне зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 7, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено під час апеляційного розгляду справи та вбачається з пояснень сторін, приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. 24 липня 2013 року вчинено виконавчий напис № 1798, яким звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та за рахунок отриманих від її реалізації коштів задоволено вимоги ПАТ «Дельта Банк» у сумі 1 004 243,72 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 7 серпня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису.

Крім того встановлено, що 2 лютого 2015 року постановою державного виконавця повернено виконавчий документ стягувачеві на підставі ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Таким чином, на момент пред'явлення позивачем вказаного позову до суду та ухвалення рішення по справі, вже було звернено стягнення на зазначену квартиру на підставі виконавчого напису нотаріуса, у зв'язку з чим повторне звернення стягнення на те ж саме майно є неможливим.

Також колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до вимог ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Відповідне застереження в іпотечному договорі визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону та може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як роз'яснено п.п. 38, 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

У наявній в матеріалах справи копії договору іпотеки від 11 липня 2006 року відсутнє відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

На запит суду надати для огляду в судовому засіданні оригінал зазначеного договору іпотеки, позивачем ПАТ «Дельта Банк» такого договору надано не було.

Таким чином, позивачем в порушення передбаченого статтею 60 ЦПК України обов'язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не було наведено належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, зокрема наявності у договорі іпотеки відповідного застереження про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» порядку.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що позовна вимога про визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на спірну квартиру не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та умовах укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

Враховуючи те, що позовні вимоги про припинення права власності іпотекодавця на спірну квартиру, виселення відповідача з неї та витребування у останнього правовстановлюючих документів є похідними від вимоги про визнання права власності, вони також мають бути залишені без задоволення.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про припинення права власності іпотекодавця на спірну квартиру та витребування у відповідача документації на неї, є необґрунтованими, оскільки такі вимоги є надмірними та вирішуються на стадії виконавчого провадження у разі ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, що є належною і достатньою підставою для реєстрації права власності за позивачем і виготовлення ним технічної документації.

Крім того, відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі, зокрема, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

Наведене свідчить про те, що втрата власності на майно є законодавчо встановленим наслідком звернення стягнення на нього та не потребує додаткового підтвердження у судовому порядку.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновки в цій частині є помилковими.

З огляду на викладене, позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» є необґрунтованими, безпідставними і задоволенню не підлягають.

Разом з тим, доводи апелянта з приводу того, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, є безпідставними, враховуючи наступне.

Статтею 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46цс15 зводиться до наступного.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Доповнення резолютивної частини рішення застереженням, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII, узгоджується з вимогами статті 303 ЦПК України.

З огляду на вищезазначене, норми Закону № 1304-VII самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з чим такі доводи апелянта не беруться до уваги колегією суддів.

Таким чином, рішення суду назвати законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий : І.М. Вербова

Судді : Г.М. Кирилюк

М.М. Панченко