Постанова № 44402803, 02.04.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року 15 год. 20 хв.Справа № 808/7970/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сіпаки А.В.

при секретарі Горбовій І.С.

за участю:

представника позивача Харламов Д.І.

представника відповідача Сергієнко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «МТЦ-Запоріжжя»

до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулось до суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області № 0001952201 від 04.11.2014.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити із підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмовому заперечені на позов та додаткових запереченнях.

Проаналізувавши досліджені докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з висновків акту Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 24.10.2014 року за № 160/22-01/22119477 "Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства «МТЦ-Запоріжжя», з питань своєчасності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при здійсненні господарських операцій з ПП «ТОРКТРАНСПРОЕКТ» за період 01.09.2011 по 30.09.2011, перевіркою встановлено порушення підприємством:

- пп. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 та п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на прибуток в сумі 2358 грн. (за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 2358 грн.).

На підставі вказаного акту відповідачем буо прийнято податкове повідомлення-рішення, яким ПП «МТЦ-Запоріжжя»:

- № 0001952201 - збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2358 грн. (основний платіж - 2358 грн., штрафні (фінансові) санкції - 0 грн.).

Суд вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, виходячи з наступного.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України до валових витрат, окрім іншого, не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналіз даних правових норм дає підстави зробити висновок, що право у платника податків на формування валових витрат виникає при проведенні реальних господарських операцій, наявності первинних документів, що підтверджують проведення таких операцій.

Згідно акту перевірки ПП «МТЦ-Запоріжжя» мав взаємовідносини з ПП «Торктранспроект» відповідно до видаткових, податкових накладних. На перевірку товарно-транспортні накладні не надані.

На підтвердження отримання товару ПП «МТЦ-Запоріжжя» від ПП «Торктранспроект» до суду надано настпуні документи:акт № 000930-2 від 30.09.2011 здачі-приймання робіт/надання послуг, податкова накладна № 59 від 30.0-9.2011. Факт оплати підтверджується платіжним дорученням № 384 від 18.10.2011.

На підтвердження використання товару у господарській діяльності, його подальшої реалізації, ПП «МТЦ-Запоріжжя» надано до суду: видаткові накладні, договір № ШЦ-0000008 комісії на продаж товару від 30.09.2011, приходні накладні.

Таким чином реальність придбання у контрагентів та понесені позивачем витрати підтверджуються дослідженими судом первинними документами, що свідчить про дотримання ПП «МТЦ-Запоріжжя» встановлених вимог податкового законодавства, як підстави для віднесення до складу валових витрат сум витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів, а також для формування податкового кредиту з ПДВ.

Окрім того, відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, у зв'язку з чим посилання податкового органу про несплату податкових зобов'язань постачальниками товарів по ланцюгу постачання, як на підставу для визначення позивачу податкових зобов'язань, не є обґрунтованими.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Оскільки контрагент позивача на час укладання угод та складання податкових накладних мав свідоцтво платника податку на додану вартість, дані податкові накладні оплачені позивачем, що не спростовується в акті перевірки, позивачем в ціні придбаних у цих контрагентів послуг (товарів) по податковим накладним було сплачено ПДВ, тому позивач правомірно відносив сплачений ним в ціні товару ПДВ до свого податкового кредиту.

Таким чином, зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Слід зазначити, що що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь які неправомірні дії будь-кого із постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників.

Із зазначених підстав суд приходить до висновку про безпідставне визначення податковим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Пунктом 14.1.36 Податкового кодексу України, передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності та інші витрати.

Витрати операційної діяльності включають собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Витрати, що формують собівартість виготовленої продукції (робіт, послуг), складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат.

Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, які створюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому відбувся перехід права власності на товар покупцеві.

При цьому, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, за правилами Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Як встановлено судом, матеріальні цінності, що придбавалися, призначалися для використання ПП «МТЦ-Запоріжжя» в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності (тобто його подальшої реалізації покупцям) підтверджується сукупністю наданих позивачем та досліджених судом первинних документів, здійснення господарських операцій документально відображено у бухгалтерському і податковому обліку, що також підтверджено актом перевірки, та спростовує висновки податкового органу про допущенні порушення податкового законодавства.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не є переконливими.

Зазначені обставини свідчать про дотримання ПП «МТЦ-Запоріжжя» вимог податкового законодавства, як підстави для віднесення до складу валових витрат сум витрат, понесених на придбання товарів.

Твердження відповідача щодо не підтвердження господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних на всі поставки товару, що також стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Крім того, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача про те, що в акті прийняття робіт зазначено лише про факт виконання послуг, однак акт не розкриває змісту наданих послуг, оскільки дана інформація міститься в видаткових накладних, наданих до суду, з конкретними назвами та кількістю.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" (заява №803/02) визначено, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001952201 від 04.11.2014 прийняте протиправно, у зв'язку з чим позовні вимоги про його скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області № 0001952201 від 04.11.2014.

Стягнути з державного бюджету на користь Приватного підприємства «МТЦ-Запоріжжя» (код ЄДРПОУ 22119477) суму судового збору у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сіпака