Ухвала суду № 44401966, 19.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 р. Справа № 3846/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства «Максимум-Престиж» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2012 року Приватне підприємство «Максимум-Престиж» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 24.09.2012 №№0000422202 та 0000432202.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що провело взаємозалік із своїм контрагентом наданої передоплати за товар в рахунок погашення штрафу за невиконання умов договору, а відтак відсутнє порушення здійснення розрахунків в іноземній валюті, яке було виявлене податковим органом.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року в справі №2а/0370/4048/12 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що передоплата ПП за товар була повернута нерезидентом лише в серпні 2012 року, а відтак порушено визначені законодавством строки розрахунків в іноземній валюті.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що після проведення взаємозаліку однорідних вимог, між ПП та нерезидентом було припинено взаємні зобов'язання, що є підставою для зняття експортної операції банком з контролю та відповідно відсутності порушення здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 14.09.2012 по 20.09.2012 відповідачем на підставі наказу від 13.09.2012 №1471 та направлення від 14.09.2012 №001524 була проведена виїзна позапланова перевірка ПП з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій у зв'язку із закриттям дебіторської заборгованості за період з 25.05.2012 по 31.08.2012, за результатами якої складено акт від 20.09.2012 №4474/22-2/36112379 (а.с.25-33).

Вказаною перевіркою встановлено порушення ПП:

ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон №185/94-ВР), а саме виявлено, що кошти в сумі 6496 доларів США (51922,53грн) на рахунок ПП повернуті з порушенням встановлених законодавством термінів розрахунків в іноземній валюті.

ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі - Декрет) та ст.1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України» (далі - Указ), а саме порядку декларування валютних цінностей станом на 01.07.2012.

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень ОДПІ прийнято ППР від 24.09.2012:

№0000432202 яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 15283,2грн (а.с.34).

№0000422202 яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 340грн (а.с.35).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін (а.с.36-47).

У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.02.2011 між ПП та компанією Mcqueen&associates Ltd (Сполучене королівство Великобританії та Північної Ірландії) (далі - Компанія) укладено контракт №2011UA3 (а.с.7-11) (далі - Контракт) згідно якого Компанія продає, а ПП купує запасні частини до автомобілів корейського виробництва, згідно з Додатками до контракту.

На підставі вказаного Контракту, а саме розділів 5 та 7 такого, оплата ПП товару здійснюється шляхом передоплати на рахунок Компанії 30 відсотків вартості замовлення на протязі 7 банківських днів з моменту підписання специфікацій та/або додаткового договору.

Товар повинен бути сформований та готовий до відправлення через 20 робочих днів з моменту отримання Компанією передоплати.

Оплата решти суми в розмірі 70 відсотків вартості замовлення повинна бути переведена на рахунок Компанії на протязі 7 банківських днів після перевірки товару по якості, кількості та відповідності перед його передачею із складу.

Компанія зобов'язана передати товар ПП на протязі 15 днів з моменту отримання Компанією решти оплати товару (70 відсотків), але не пізніше 20 днів з моменту отримання 100 відсоткової оплати.

06.09.2011 ПП здійснило передоплату за товар в розмірі 6496 доларів США (а.с.18-19), однак у зв'язку із важким економічним становищем не змогло здійснити оплату решти 70 відсотків вартості замовлення у встановлені Контрактом строки, у зв'язку із чим між Компанією та ПП задля гарантування виконання умов контракту було укладено додатковий договір від 07.02.2012 №2, яким передбачалось, що в разі якщо ПП після проведення передоплати в розмірі 30 відсотків вартості товару не виконає оплати решти замовлення на протязі 170 днів з дня такої передоплати, незалежно від того, коли буде викуплений в подальшому замовлений товар, повинна сплатити Компанії штраф в розмірі 30 відсотків вартості замовлення. В разі, якщо ПП відмовиться від подальшого викупу замовленого товару, сторони можуть домовитись про залік виконаної передоплати в погашення штрафу (а.с.20).

24.02.2012 Компанією було направлено позивачу вимогу про сплату штрафу в розмірі 6496 доларів США (а.с.21).

27.02.2012 між ПП та Компанією було укладено додаткову угоду №3 (а.с.22), якою у зв'язку із неоплатою замовленого товару у встановлені строки та відмовою від викупу такого, сторони домовились про взаємозалік зустрічних вимог, а саме попередньої оплати товару в сумі 6496 доларів США в рахунок погашення штрафу в розмірі 30 відсотків вартості товару, який був замовлений ПП.

Відповідно до положень ст.1 Закону №185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно ст.4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно ч.1 ст.14 вказаного Закону, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до ст.ст.627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі ст.629 цього Кодексу, укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Закон №185/94-ВР регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте це не виключає можливості припинити зобов'язання в інший спосіб, зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Аналогічне положення міститься і в ч.3 ст.203 ГК України.

При цьому, ст.602 ЦК України містить положення про неприпустимість зарахування у випадках, передбачених даною нормою, та в інших випадках, передбачених законом або договором.

Статті 601, 602 ЦК України не містять застережень про неможливість зарахування зустрічних вимог, що могли б бути використані за фактичних обставин даної справи.

Згідно п.1.10 «Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136 (далі - Інструкція), експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

- вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом та нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

- вимоги однорідні;

- строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

- між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Листом від 23.06.1999 №18-211/1872-5495 «Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог» у зв'язку із численними зверненнями комерційних банків та їх клієнтів, Національний банк України роз'яснив, що Закон №185/94-ВР регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання. Проте, це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, в тому числі і зарахуванням.

В свою чергу роз'ясненням Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) щодо можливості припинення зобов'язань між двома імпортними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до Листа від 09.10.2008 №20580/7/22-5017, передбачається можливість здійснення такого заліку зустрічних однорідним вимог між двома імпортними договорами.

ДПА листом від 11.05.2007 №9433/7/22-6017 «Щодо проведення перевірок експортно-імпортних операцій» роз'яснила, що за умов дотримання вимог п.1.9 (на даний час п.1.10 у зв'язку із змінами та доповненнями внаслідок чого - змінилася нумерація Інструкції), є підставою для припинення податковими органами, здійсненого суб'єктами господарювання припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Листом ДПА від 31.05.2010 №10584/7/22-5017 визначено, що питання припинення зобов'язань зарахуванням регулюється ст.601 ЦК України та п.1.10. Інструкції, якими визначено умови які є підставою для припинення зобов'язань за експортно-імпортними операціями шляхом зарахування.

Отже, спеціальним законодавством і договорами, укладеними позивачем із нерезидентами не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП було зараховано зустрічні вимоги контрагента, які виникли після укладення Контракту, тобто кожна із сторін у даних відносинах виступала одночасно як боржник та кредитор. Вимоги були однорідними, оскільки зарахуванню підлягали грошові кошти в доларах США і по цих вимогах настав термін їх виконання встановлений зовнішньоекономічним договором або законом.

Слід також зазначити, що у зв'язку із наведеним, а саме припиненням зобов'язань між ПП та його контрагентом (Компанією) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічним договором граничний термін повернення коштів в іноземній валюті по ньому не пропущено, оскільки термін погашення був 04.03.2012, а кошти зараховані 27.02.2012.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи податкового органу, що фактично кошти в іноземній валюті (передоплата) в сумі 6496 доларів США була зарахована Компанією на рахунок позивача лише в серпні 2012 року, оскільки як було встановлено в судовому засіданні вказані кошти не надходили від Компанії, а були власними коштами ПП перерахованими його контрагентами із Китаю задля відновлення валютно-купівельної спроможності підприємства.

Вказані дії позивача не можуть бути підставою для висновку про порушення ним ст.1 Закону №185/94-ВР, а відтак висновки податкового органу про повернення передоплати лише в серпні 2012 року є неспроможними.

Більше того, будь-яких доказів, що кошти в сумі 6496 доларів США були повернуті Компанією відповідачем не надано.

Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено правомірність застосування позивачем під час провадження зовнішньоекономічної діяльності у розрахунках з контрагентом-нерезидентом такої форми припинення зобов'язань як зарахування зустрічних однорідних вимог та відсутність у зв'язку із цим порушення термінів зарахування валютної виручки по відносинах із Компанією, то позовні вимоги ПП про визнання протиправним та скасування ППР відповідача від 24.09.2012 №№0000422202 та 0000432202 належить задовольнити.

Додатково, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.1 Указу, суб'єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язані щоквартально здійснювати декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Пунктом 1 ст.9 Декрету визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Стаття 16 цього ж Декрету передбачає, що за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого застосовується відповідальність у вигляді штрафу.

У той же час, санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

За таких умов, у податкового органу відсутні повноваження застосовувати санкції за невиконання резидентами вимог щодо порядку декларування валютних цінностей та іншого майна. При цьому, слід врахувати, що як було встановлено вище, ПП було належним чином задекларовано відсутність валютних цінностей, які перебувають за межами України, що виключає правові підстави для нарахування такому пені (штрафу) у розмірі 340грн.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.Б. Заверуха

Суддя А.Р. Курилець

Повний текст виготовлений 22 травня 2015 року.