Ухвала суду № 44401959, 19.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 р.

Справа № 11720/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Гусятинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в справі за позовом Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Гусятинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року Дочірнє підприємство «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі – ДП) звернулося до суду з позовом до Гусятинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - ОДПІ) в якому просило визнати протиправним, недійсним з моменту прийняття та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) відповідача від 25.06.2013 №0001941700.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що за порушення, допущені платниками податків щодо строків сплати узгоджених сум грошових зобов’язань має застосовуватись штрафна санкція передбачена приписами п.126.1 ст.126 ПК України, а не п.127.1 ст.127 цього Кодексу, оскільки остання застосовується лише в разі не нарахування, утримання та несплати податку на доходи фізичних осіб, що в даному випадку немало місця.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в справі №819/1976/13-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що не нарахування, не утримання та/або несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу податку на доходи фізичних осіб є в розумінні п.127.1 ст.127 ПК України самостійною підставою для накладення штрафних санкцій на такого платника, а відтак оскаржуване ППР було прийнято правомірно, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем як податковим агентом було допущено несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб у зв’язку із його фактичним нарахуванням та утриманням при виплаті доходу працівникам, а відтак за вказане порушення ПК України передбачено штрафну санкцію відповідно до норм п.126.1 ст.126 ПК України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Філія «Гусятинський райавтодор» ДП (далі - Філія) є відособленим безбалансовим структурним підрозділом ДП, зареєстроване виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 15.05.2002, та перебуває на обліку у ОДПІ. Є платником податку на доходи фізичних осіб, якому ДП надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб. (а.с.8-9).

На підставі акта від 27.05.2013 №290/22-26197499 (далі – Акт) документальної позапланової виїзної перевірки Філії з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012 податковим органом було встановлено, зокрема порушення позивачем вимог п.54.2 ст.54, пп.168.1.5, 168.1.6 п.168.1 ст.168, пп.«а» п.176.2 ст.176 ПК України в частині несплати податку на доходи фізичних осіб у строки встановлені ПК України для місячного податкового періоду в сумі 101950,09грн (а.с.8-25).

17.06.2013 Філією було подано заперечення на Акт, які однак фактично були відхилені відповідачем, як безпідставні (а.с.26-27).

25.06.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0001941700, яким до Філії застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 25487,52грн (а.с.28).

Позивач оскаржив таке ППР в адміністративному порядку, за наслідками якого вказане ППР залишено без змін, а скарга Філії - без задоволення (а.с.29-33).

Не погодившись із ППР відповідача, ДП звернулося до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до визначення термінів, наведених у ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст.18 та розділом IV цього Кодексу (пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України).

Філія виступає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб і в розумінні ст.162 ПК України є одночасно платником податку на доходи фізичних осіб.

Так, п.162.1 ст.162 ПК України визначає, що платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (пп.162.1.1); фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (пп.162.1.2); податковий агент (пп.162.1.3).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету регламентує ст.168 ПК України, п.168.1, якої передбачає порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

Відповідно до пп.168.1.1, 168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України).

Таким чином, Філія, як податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб мала сплачувати (перераховувати) податок до бюджету під час виплати заробітної плати працівникам, а у випадку нарахування заробітної плати, але її невиплати, мала проводити перерахування податку до бюджету у строки встановлені ПК України для місячного податкового періоду.

Такий строк слід вираховувати наступним чином. Зокрема, відповідно до п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Згідно з положеннями пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК України податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

З урахуванням наведеного, податок, який підлягає утриманню з нарахованого, але не виплаченого (не наданого) доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки для місячного податкового періоду, тобто 10 календарних днів для сплати податкового зобов'язання, починають розраховуватись після 20 числа (як граничного строку, передбаченого ПК України для подання місячної податкової декларації), незалежно від того, чи передбачено подання самої декларації.

Отже, посилання п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України на місячний податковий період слід розуміти таким чином, що податкове зобов'язання податковим агентом повинне бути сплачене протягом 30 днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.54.2 ст.54 ПК України, грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Таким чином, положення ПК України чітко визначають момент узгодження грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб та строки перерахування податку до бюджету. У разі несплати сум узгоджених грошових зобов'язань у строки, встановленні податковим законодавством, вони набувають статусу податкового боргу і платник податків несе відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків перерахування податку.

В Акті перевірки наведено таблицю щодо розрахунку повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, згідно якої встановлено, що платником податків (Філією) щомісяця нараховувався податок на доходи фізичних осіб без жодних порушень.

Також, в таблиці (а.с.22 зворот) відображено суму нарахованого податку та зазначено граничний строк сплати податку до бюджету, наведено відомості щодо фактичного перерахування податку до бюджету з вказівкою на дату і суму та кількість днів несвоєчасної сплати.

Факт несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб ДП не заперечується.

Отже, Філією як податковим агентом було допущено несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету у період з 01.04.2012 по 31.12.2012, при його фактичному нарахуванні та утриманні при виплаті доходу працівникам у вигляді заробітної плати.

Відповідальність платників податків за податкові правопорушення регламентується главою 11 ПК України, яка серед іншого, передбачає відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків (ст.126 ПК України) та за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати (ст.127 ПК України).

Відповідно до ст.126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначене правопорушення полягає у виконанні платником податків або податковим агентом обов'язку щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання після закінчення встановлених ПК України строків їх сплати, тобто таке порушення може мати місце, якщо контролюючий орган встановить, що платник податків (податковий агент) сплатив узгоджене грошове зобов'язання, але несвоєчасно.

Згідно з п.127.1 ст.127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за правопорушення, передбачене ст.127 ПК України, може наставати у разі, коли платник податків, у тому числі податковий агент, допускає бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто взагалі відсутній факт виконання вказаних обов'язків платником податків (податковим агентом). В такому випадку контролюючий орган за результатами перевірки визначає грошове зобов'язання платнику податків та застосовує штраф у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

У спірних правовідносинах мало місце несвоєчасне перерахування платником податків до бюджету нарахованих сум податку на доходи фізичних осіб. В такому випадку штрафна (фінансова) санкція має бути застосована саме за несплату узгодженої суми грошових зобов'язань, у строк визначений ПК України, тобто у розмірі зазначеному у ст.126 ПК України.

Зі змісту Акту перевірки відповідачем було встановлено порушення податкового законодавства саме в частині несплати податку на доходи фізичних осіб, утриманого при виплаті заробітної плати працівникам, у строки, встановлені ПК України для місячного податкового періоду, що відповідає складу порушення, передбаченому ст.126 ПК України. Натомість відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення визначено розмір штрафу на підставі ст.127 ПК України, тобто несплату узгодженого грошового зобов'язання взагалі.

Отже, відповідачем помилково застосовано норми ст.127 ПК України до спірних правовідносин, а тому, оскаржуване ППР прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.19 Конституції України, що свідчить про його протиправність та є підставою для його скасування.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» цей Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Гусятинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.Б. Заверуха

Суддя А.Р. Курилець

Повний текст виготовлений 22 травня 2015 року.