Ухвала суду № 44401506, 20.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2570/1954/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Делфін Дістриб'юшн Україна» до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Делфін Дістриб'юшн Україна» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - Відповідач, Чернігівська ОДПІ) у якому просило визнати протиправними дії відповідача та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000372340/0 та № 0000392340/0.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Чернігівською ОДПІ на підставі направлень від 11.10.2010 № 244, від 08.11.2010 № 291 та від 19.11.2010 № 300 була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Делфін Дістриб'юшн Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 16.12.2010 року № 297/23/33830320 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283-97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 126 410,13 грн., у тому числі за І квартал 2010 року у сумі 62 559,44 грн. та II кварталі 2010 року у сумі 63 850,69 грн.

- п.п 7.2.3, п.п. 7.2.6 п.7.2; п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону про ПДВ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді що перевірявся на загальну суму 101 128,10 грн., в тому числі за березень 2010 року в сумі 50 047,55 грн., за квітень 2010 року в сумі 51 080,55 грн.

На підставі акту перевірки, податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення:

- № 0000392340/0 від 29.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 151 692,15 грн., в тому числі за основним платежем на суму 101 128,10 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 50 564,05 грн.;

- № 0000372340/0 від 29.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 157 948,10 грн., в тому числі за основним платежем на суму 126 410,13 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 31 537,97 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Делфін Дістриб'юшн Україна», як покупцем, та ТОВ «Вакко» (далі по тексту -контрагент позивача), як постачальником, було укладено договір № 01-03-10 від 01.03.2010 року (далі по тексту - договір) (а.с.74-76 Т.1).

Згідно із п.п. 1.1 вищезазначеного договору, постачальник зобов'язується поставити покупцю матеріали вказані у рахунках узгодженими партіями, а покупець зобов'язується їх оплатити та прийняти для подальшої реалізації. Постачання товару здійснюється партіями.

Відповідно п.п. 3.2 договору постачальник та покупець узгоджують можливість постачання кожної партії товару. При цьому узгоджується найменування і кількість постачаємого товару.

Постачальник вважає виконаним свої зобов'язання за договором з моменту передачі товару перевізнику. З цього ж моменту до покупця переходять і ризики випадкової загибелі або випадкового ушкодження товару (п.п. 3.5 договору).

На підтвердження поставки товару від ТОВ «Вакко» позивачем надано копії видаткових накладних № 921 від 01.04.2010 року, № 940 від 02.04.2010 року, № 803 від 03.03.2010 року, № 796 від 01.03.2010 року.

На суму податкових зобов'язань ТОВ «Вакко» було виписано податкові накладні № 955 від 01.04.2010 року, № 934 від 02.04.2010 року, № 955 від 03.03.2010 року, № 934 від 01.03.2010 року.

Поставлений товар було оплачено позивачем, про що свідчать копії платіжних доручень № 1951 від 22.04.2010 року, № 2026 від 26.05.2010 року, № 2025 від 26.05.2010 року, які містяться в матеріалах справи.

Поставку контрагентом товарно-матеріальних цінностей позивачем було належним чином відображено в бухгалтерському обліку, про що свідчать аналіз рахунку 631, звіт по проводкам 631,311, аналіз субконто березень 2010 року - червень 2010 року, звіт по проводкам 201, 631 за 210 рік (а.с.165-167, 177-205 Т.1)

Крім того, ТОВ «Делфін Дістриб'юшн Україна» було використано отриманий товар від ТОВ «Вакко» у власній господарській діяльності, що підтверджується видатковими накладними № 25 від 11.06.2010 року, № 20 від 03.05.2010 року, № 17 від 08.04.2010 року, які свідчать про переробку позивачем сировини для ТОВ «Делфін Індастрі Україна». Матеріали для переробки були поставлені ТОВ «Вакко» (а.с.152-164 Т.1). Переробку сировини для третьої особи відображено позивачем в бухгалтерському обліку, про що свідчать картки рахунку 206 за березень-червень 2010 року (а.с.168-176 Т.1).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір укладений між останнім та його контрагентом, мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на час проведення господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, формування платником податку витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором поставки товарів у власній господарській діяльності. А тому, витрати на оплату поставлених товарно-матеріальних цінностей позивачем правомірно включено до складу витрат підприємства, на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Правовими положеннями ч. 1 п. 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», (чинного на час здійснення господарської операції), встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із п.п. 7.5.1 вищезазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Таким чином, формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами, зокрема, податковими накладними, наявність яких, встановлена судом першої інстанції та досліджена в повному обсязі судом апеляційної інстанції, а тому позивач мав законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу щодо нереальності здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з відсутністю документів на транспортне перевезення обумовленого договором товару, виходячи з наступного.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Зазначена позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 19.02.2013 по справі N К/9991/64514/11.

Також, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання Чернігівської ОДПІ, як на підставу для висновків щодо фіктивності вчиненого правочину між ТОВ «Делфін Дістриб'юшн Україна» та ТОВ «Вакко» на акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 02.11.2010 р. № 6423/2311/36425949, яким встановлено, що контрагент позивача не подає податкової звітності та не знаходиться за юридичною адресою, суд вважає протиправними, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки в даному випадку наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Крім того, податкове повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкове зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Разом з тим, чинним законодавством не передбачено право Чернігівської ОДПІ при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Щодо порушення кримінальної справи відносно засновників ТОВ «Вакко» громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, як на підставу для тверджень про відсутність реальних поставок товару до позивача від ТОВ «Вакко», колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Постановою від 27.04.2011 по справі № 69-107 кримінальна справа закрита в частині за відсутністю складу злочину. Наявність такої постанови була встановлена постановою Сумського окружного адміністративного суду в справі № 2а-1870/7806/11 від 22.12.2011 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.01.2015 року по справі № К/9991/32471/12, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 року в справі № 825/527/13а (а.с.29-39 Т.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.