Постанова № 44401147, 21.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2015 р. Справа № 908/3247/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Жукова О.В., довіреність №01-18/6 від 12.01.2015 р., Михайлівського А.С., довіреність №01-18/7 від 12.01.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1616 З\1-6) на рішення господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року у справі № 908/3247/13

за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ

до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

про стягнення 991573, 87грн.

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Вищого господарського суду України від 11 березня 2014 року скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 31 жовтня 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 грудня 2013 року у справі № 908/3247/13, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Рішенням Господарського суду Запорізької області, винесеного 26 травня 2014 року за результатами нового розгляду, позовні вимоги ДП "Придніпровська залізниця" до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення збитків залишені без задоволення.

Не погодившись з вказаним вище рішенням господарського суду, позивач подав через Господарський суд Запорізької області апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга, мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність між сторонами договору про компенсацію витрат з пільгового проїзду окремих категорій громадян у приміському сполученні на залізничному транспорті є підставою для відмови в задоволенні в позові, оскільки, на думку позивача, господарські зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік», та зі статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт». Позивач просить рішення Господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року у справі № 908/3247/13 скасувати та задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02 липня 2014 року порушено провадження у справі № 908/3247/13, розгляд справи призначений на 16 липня 2014 року.

Відомості щодо розгляду апеляційної скарги позивача про перегляд рішення Господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року у справі 908/3247/13 - відсутні.

Станом на 03 березня 2015 року справа № 908/3247/13 до Господарського суду Запорізької області не поверталась.

У зв'язку із тим, що справа №908/3247/13 не була передана за підсудністю до Харківського апеляційного господарського суду, позивач направив до Харківського апеляційного господарського суду заяву, в якій просить прийняти справу № 908/3247/13 до провадження за вже поданою апеляційною скаргою, на підставі поданих ним копій документів та копії апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11 березня 2015 року розгляд апеляційної скарги призначений на 14 квітня 2015 р.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 10 березня 2015 року, у зв'язку із відпусткою судді Івакіної В.О., для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Россолов В.В.

Розгляд справи відкладався. Строки розгляду апеляційної скарги за клопотанням позивача продовжені.

Судові засідання з розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ за клопотаннями відповідача проводились у режимі відеоконференції на підставі статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України, згідно ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2015 року та 18 травня 2015 року, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Запорізької області.

19 травня 2015року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких просить рішення місцевого господарського суду від 26 травня 2014 року залишити без змін. Відповідач зазначає, що подана позивачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані як норми матеріального так і норми процесуального права, в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності (вх. 7545).

Додатково відповідач вказує на обов'язковість укладення між сторонами договору на здійснення компенсаційних виплат, при цьому посилається, зокрема, на положення статті 7 Закону України «Про залізничний транспорт», статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування». При цьому про оспорювання самої суми збитків у розмірі 991573,87 грн. та обґрунтованість її розрахунку, відповідачем не оспорюється.

У призначене судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представників Державного підприємства "Придніпровська залізниця" в інших судових засіданнях (вх. № 7948 від 20.05.2015р.).

Колегія суддів відхиляє зазначене вище клопотання виходячи з того, що позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).

Крім цього, за приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду цієї справи, приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, апеляційний суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи.

Таким чином, зважаючи на належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, враховуючи встановлений процесуальним законом строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що сторонам створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Нормами законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та інших законодавчих актів певним категоріям громадян надано право пільгового проїзду залізничним транспортом.

Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що у травні та червні 2013 року позивачем здійснювалось перевезення окремих категорій громадян в приміському залізничному сполученні за пільговими тарифами, а відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, розрахунків за дані пільгові перевезення не здійснив, що, за твердженням позивача, призвело до спричинення йому збитків в розмірі 991573,87 грн., що й стало підставою для подання позивачем позову до господарського суду.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року (після нового розгляду) у позові відмовлено.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову та на виконання вимог Вищого господарського суду України в постанові від 11 березня 2014 року у цій справі встановив, що в матеріалах справи відсутні докази затвердження в державному бюджеті України субвенцій міському бюджету м. Запоріжжя, фінансування видатків місцевого бюджету м. Запоріжжя за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на 2013 рік в межах обсягів, затверджених в бюджеті міста Запоріжжя на 2013 рік; також відсутні докази фактичного перерахування з Державного бюджету до бюджету м. Запоріжжя та надходження на рахунки управління соціального захисту населення Запорізької міської ради сум субвенцій на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті. А тому місцевий господарський суд визнав недоведеною позицію позивача щодо виділення коштів міському бюджету м. Запоріжжя з посиланням на рішення Запорізької міської ради № 9 від 24.12.12р. (зі змінами), оскільки вказане рішення не підтверджує фактичного надходження грошових коштів на рахунки відповідача. Закладення відповідної суми у місцевому бюджеті на відповідний звітний період за відсутності фактичного фінансування Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради та надходження коштів на рахунок відповідача не є достатньою підставою для виплати позивачу компенсації за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з травня 2013 року по червень 2013 рік ДП «Придніпровська залізниця» здійснювалися перевезення пільгових категорій пасажирів приміським залізничним транспортом по станціям: Дніпробуд-2, Запоріжжя-1, Запоріжжя -2, Запоріжжя-Ліве, ім. А.Алімова, Запорізька Січ, Передатна.

Витрати позивача за перевезення пільгових категорій пасажирів у вказаний період склали 991573,87 грн.

Листами № ДН-3 304/568-Л від 12.06.2013 р., № ДН-3 304/571-Л від 11.07.2013 р. позивачем на адресу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради направлено розрахунок видатків за травень-червень 2013 р. на компенсацію за пільговий проїзд громадян у приміському сполученні, сума не отриманих коштів (з урахуванням ПДВ) від цих перевезень склала 991573,87 грн. (т. 1 а.с. 44-45).

Позивачем направлено відповідачу облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих громадян та рахунки для сплати № 409 від 12.06.2013 р. та №1 від 11.07.2013 р. на зазначену суму.

Претензіями №13-01/5 від 14.08.2013 р. та №13-01/6 від 14.08.2013 р. ДП «Придніпровська залізниця» звернулося до відповідача з вимогами про сплату збитків в розмірі 991573,87 грн. за надання послуг з пільгового проїзду окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у травні-червні 2013 року (т. 1 а.с. 185-186).

Зазначені претензії залишені Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради без задоволення, з посиланням на відсутність укладеного між сторонами адміністративного договору (т. 1 а.с. 187-190).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 991573,87 грн., які понесені останнім внаслідок перевезення окремих категорій громадян в приміському залізничному сполученні за пільговими тарифами.

В якості доказів позивачем до матеріалів справи надані зведені відомості по типах квитків, позиційних звітів по безоплатних проїзних документах за період з травня - червня 2013 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилається на рішення Запорізької міської ради від 24.12.2012р. № 9 «Про бюджет міста на 2013 р.» та № 20 від 30.10.2013 р. «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.12.2012 р. № 9 «Про бюджет міста на 2013 р.» (т. 1 а.с. 142-161).

Свої збитки позивач вбачає в неотриманні бюджетних коштів на покриття витрат, понесених в результаті перевезення пасажирів пільгових категорій, які спричинені внаслідок невиконання відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо подання інформації до казначейської служби.

Колегія суддів враховує наступне.

Частиною п'ятою статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Відповідно до п. п. "б" п. 4 ч. 1 статті 89, ч.ч. 1, 5 статті 102 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, зокрема, здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.

Згідно з п. 3 вказаного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п.п. 1, 4, 7.27 Положення про Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, затвердженого рішенням міської ради № 72 від 18.02.2011р. (зі змінами), Управління є виконавчим органом Запорізької міської ради, що утворюється Запорізькою міською радою і в межах міста забезпечує виконання покладених на Управління завдань. Управління виступає головним розпорядником бюджетних коштів; Управління відповідно до визначених повноважень здійснює компенсаційні виплати за пільгове перевезення окремих категорій громадян транспортом загального користування відповідно до Законодавства України.

Пунктом 2 Порядку № 256 визначено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя (п. 4 Порядку № 256).

Передбачені підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 Бюджетного кодексу України видатки належать до бюджетних зобов'язань, які у пункті 7 статті 2 Бюджетного кодексу України визначені як будь - яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Розпорядники бюджетних коштів, згідно з приписами частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість (ч. 3 статті 48 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань (ч. 2 статті 49 Бюджетного кодексу України).

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі визначається Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 р. № 1359.

Відповідно до п.п. 9 - 11 Порядку № 1359 на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» обласному бюджету Запорізької області затверджено субвенцію на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот), на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян у сумі 87229,40 тис. грн., про що зазначено в Додатку №7 "Міжбюджетні трансферти (додаткові дотації та субвенції) з Державного бюджету України місцевим бюджетам на 2013 рік".

Міському бюджету м. Запоріжжя вищезазначених субвенцій Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» не передбачено.

Рішенням Запорізької міської ради від 24.12.2012 р. № 9 «Про бюджет міста на 2013 рік» затверджено видатки бюджету міста на 2013 рік за тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів та до графи "Видатки загального фонду" віднесено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті в сумі 2936756,00 грн., а після внесення змін рішенням Запорізької міської ради від 30.10.2013р. №20 - в сумі 3756756,00 грн. та рішенням № 14 від 20.12.2013 р. - 2312457,00 грн.

Проте, докази затвердження в Державному бюджеті України субвенцій міському бюджету м. Запоріжжя, фінансування видатків місцевого бюджету м. Запоріжжя за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на 2013 рік, в межах обсягів затверджених в бюджеті міста Запоріжжя на 2013 рік, та докази фактичного перерахування з державного бюджету до бюджету м. Запоріжжя та надходження на рахунки Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради сум субвенцій на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті в матеріалах справи відсутні.

Отже, посилання позивача на рішення Запорізької міської ради №9 від 24.12.2012р. (зі змінами) в якості підтвердження виділення коштів на компенсацію пільгових перевезень у травні-червні 2013 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не підтверджує фактичного надходження грошових коштів на рахунки Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, м. Запоріжжя .

Судом першої інстанції зроблений підставний висновок про те, що закладення відповідної суми у місцевому бюджеті на відповідний звітний період за відсутності фактичного фінансування та надходження коштів на рахунок Управління соціального захисту не є достатньою підставою для виплати позивачу компенсації за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян.

У відповідь на претензії позивача Управління соціального захисту населення повідомляло, що у зв'язку з відсутністю договору, укладання якого є обов'язковим в силу закону, відсутні підстави для здійснення компенсаційних виплат за надані послуги ДП «Придніпровська залізниця».

Слід зазначити, що за приписами статті 7 Закону України "Про залізничний транспорт" відносини залізниць з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Управління соціального захисту населення є виконавчим органом Запорізької міської ради (орган місцевого самоврядування).

Листом № 3.4-07/1021-4884 від 20.04.2007 р. Державним казначейством України в надано роз'яснення щодо переліку документів, необхідних для перерахування коштів перевізникам за перевезення пільгових категорій громадян (Роз'яснення).

Відповідно до вказаних Роз'яснень, відшкодування збитків за пільгові перевезення окремих категорій громадян здійснюється одним із способів: за списком пільговиків та без складання списків пільговиків. Рішення про застосування одного із механізмів проведення розрахунків з перевізниками приймає виключно розпорядник бюджетних коштів.

В даному випадку Управлінням визначено механізм відшкодування збитків без складання списків пільговиків. У такому разі розпорядник бюджетних коштів включає підприємство-перевізник у свою мережу як одержувача бюджетних коштів. Бюджетні асигнування повинні виділятись на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства. Одержувачі бюджетних коштів здійснюють видатки у загальновстановленому порядку на підставі затверджених планів використання бюджетних коштів, а також підтвердних документів. У такому випадку кошти, що надаються на покриття збитків, з рахунків одержувачів, відкритих в органах Державного казначейства, на рахунки в банківських установах не перераховуються. При здійсненні такого способу розрахунку з перевізником підтвердні документи подаються в залежності від економічної сутності видатків, що здійснюються одержувачем згідно плану використання бюджетних коштів. У разі, коли підприємство-перевізник надає транспортні послуги (в т.ч. із перевезення учнів чи інших категорій населення) розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі договору та актів виконаних робіт.

Відповідно до пп. «б» п. 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012 р., органи Казначейства не реєструють фінансові зобов'язання у разі відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного фінансового зобов'язання.

Відповідно до п. 7 ч. 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду.

В Інформаційному листі № 31-07310-1024/16584 від 30.06.2011 р., на який посилається відповідач у додаткових поясненнях до відзиву, стосовно реєстрації згідно з частинами 5 та 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетних зобов'язань Міністерство фінансів України повідомляє, що зважаючи на те, що розрахунки компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюється не з громадянами, а з підприємствами - надавачами послуг, зазначена компенсація транспортним підприємствам повинна провадитися відповідно до укладених договорів між головним розпорядником бюджетних коштів та транспортним підприємством в межах, передбачених у відповідному місцевому бюджеті коштів на зазначену мету в міру надходжень з державного бюджету.

Слід відзначити, що до 2013 року між сторонами щорічно укладались відповідні договори, на підставі яких відбувалась компенсація позивачу витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян.

З матеріалів справи вбачається, що Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, м. Запоріжжя зверталося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" про врегулювання розбіжностей при укладенні договору № 02-24/25 -1 від 25.03.2013 року.

Згідно з п. 1 зазначеного договору, відповідно до статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, Залізниця надає послуги з пільгового проїзду окремим категоріям громадян, які мають пільги на проїзд, а Управління, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", проводить компенсацію пільгового проїзду за перевезення у приміському сполученні окремих пільгових категорій громадян на залізничному транспорті загального користування за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2013 року провадження по справі № 904/3442/13 припинено на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2014 р. у справі № 203/1115/14-а за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення до ДП «Придніпровська залізниця» в позові про укладення договору на 2013 рік відмовлено.

Таким чином, на час розгляду цієї справи судом першої інстанції, сторонами не досягнуто домовленості щодо умов договору № 02-24/25-1 від 25.03.2013 року.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" збитки залізничного транспорту загального користування від використання окремими категоріями громадян пільгових тарифів, відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг та за умови повного дотримання передбаченого законодавством механізму їх відшкодування.

Частиною першою статті 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст.225 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Аналізуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що збитки, які просить позивач стягнути на свою користь є видом відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 3-72 гс12.

Відповідно до частини 1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 Господарського кодексу України , із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст. ст. 614, 623 ЦК України).

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, відшкодування збитків за положеннями ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України, на які посилається позивач, є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання.

Проте, матеріали справи не містять доказів протиправності дій та вини відповідача, доказів порушення відповідачем господарського зобов'язання перед позивачем.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, порушення відповідачем господарського зобов'язання перед позивачем, а також доказів протиправності дій та вини відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для стягнення з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь ДП «Придніпровська залізниця» збитків в сумі 991573,87 грн. відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків Господарського суду Запорізької області, викладених у рішенні від 26 травня 2014 року у цій справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, виконав вказівки Вищого господарського суду, викладені у постанові від 11 березня 2014 року, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року у справі №908/3247/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 26.05.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Россолов В.В.