Постанова № 44401143, 26.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2015 р. Справа № 908/4221/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременка О.О., за довіреністю від 18.04.2014р. №14-88;

відповідача - Фоменко Г.Г., за довіреністю від 02.01.2015р. №1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. № 2116 З/1-18)

на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р.

у справі № 908/4221/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" Донецька область, м. Вугледар

про стягнення 5383289 грн. 43 коп. основного боргу за договором № 13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012 р., 534221 грн. 24 коп. пені, 225034 грн. 45 коп. річних процентів, 727122 грн. 52 коп. втрат від інфляції грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/4221/14 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволено частково; в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 10000 грн. провадження по справі припинено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5373289, 43 грн. основного боргу, 267110,62 грн. пені, 723520,09 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 225034,45 грн. річних процентів, 73080 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/4221/14 в частині відмови у стягненні 267 110,62 грн. - пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Водотеплокомунікація" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 267 110,62 грн. - пеню, у стягненні яких було відмовлено; в іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/4221/14 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а також не досліджено усі істотні обставини справи.

Зокрема, зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, що передбачений умовами договору та визначили розмір пені за неналежне виконання зобов'язання, а тому на думку апелянта, місцевий господарський суд неправомірно самостійно визначив розмір пені та штрафу.

Крім того, зауважує на те, що позивач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом та є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.04.2015р. о 10:30 год.

17.04.2015р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№6291).

У судовому засіданні 21.04.2015р. оголошено перерву до 26.05.2015р.

У судовому засіданні 26.05.2015р. представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі № 908/4221/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" (продавець) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" (покупець) укладено договір № 13/2797-ТЕ-6 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ, на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяги газу, що планується передати.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно з п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Ціна газу визначена сторонами в розділі 5 договору.

Як встановлено в п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місцем поставки газу.

Сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору № 13/2797-ТЕ-6 позивач передав КП "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" протягом січня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 7352215 грн. 85 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2013р., від 31.10.2013р., від 30.11.2013р., від 31.12.2013р., підписаними уповноваженими особами сторін та скріплені їх печатками.

Проте, відповідач в порушення умов договору невчасно та не у повному обсязі проводив розрахунки за поставлений газ, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у сумі 5 383 289,43 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом, 26.11.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (кредитор) та Комунальним виробничим підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (новий боржник) укладено договір № 2585/14 про переведення боргу, відповідно до умов якого за згодою кредитора первісний боржник перевів на нового боржника свій борг, а новий боржник прийняв на себе борг первісного боржника. За договором до нового боржника переходить обов'язок первісного боржника щодо сплати суми боргу, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором № 13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012 р.

Сторони погодили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладання даного договору становить 5383289 грн. 43 коп. (п. 2.1 договору № 2585/14 про переведення боргу).

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача з позовною заявою до господарського суду Запорізької області, в якій останній просив стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу у розмірі 5 383 289,43 грн., пеню у розмірі 534 221,24 грн., 3% річних у розмірі 225 034,45 грн. та інфляційні втрати у сумі 727 122, 52 грн.

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені, річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів на 90% у зв'язку з тим, що надходження коштів до м. Вугледар за послуги з постачання теплової енергії знизилось внаслідок того, що на території Донецької області проводиться Антитерористична операція та наявна заборгованість у місто утворюючих підприємств з виплати заробітної плати.

03.03.2015р. господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладений договір купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012р. №13/2797-ТЕ-6.

Місцевим господарським судом встановлено та актами приймання - передачі природного газу від 30.09.2013р., від 31.10.2013р., від 31.12.2013р. підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а саме передав відповідачу імпортований природний газ на загальну суму 7352215,85 грн., проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та даного договору не вчасно та не в повному обсязі проводив розрахунки за поставлений природний газ, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 7352215,85 грн.

Крім того, як вже зазначалось вище, 26.11.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (кредитор) та Комунальним виробничим підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (новий боржник) укладено договір № 2585/14 про переведення боргу, відповідно до умов якого за згодою кредитора первісний боржник перевів на нового боржника свій борг, а новий боржник прийняв на себе борг первісного боржника.

Статтею 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Пунктом 2.1 договору № 2585/14 про переведення боргу сторони погодили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладання даного договору становить 5383289 грн. 43 коп.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за природний газ у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.02.2015р. №6.

А отже, враховуючи той факт, що після порушення провадження у справі місцевим господарським судом, відповідачем здійснено часткову оплату суми заборгованості у розмірі 10 000,00 грн., колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про припинення провадження в частині стягнення з відповідача боргу у сумі 10 000, 00 грн.

Пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилось неврегульованих питань.

Враховуючи той факт, що відповідачем не надано доказів про сплату боргу у розмірі 5373289,43 грн., колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5373289,43 грн. суми боргу є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем з відповідача заявлено до стягнення пеню у розмірі 534221,24 грн., нарахованої за період з 14.02.2013р. по 29.09.2014р.

За ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору купівлі - продажу природного газу встановлено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання зобов'язання передбачено умовами даного договору та узгоджується з приписами чинного законодавства України.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суми пені вважає його вірним.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення зменшив розмір пені на 50%.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта та зазначає наступне.

Частиною першою статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Більше того, слід зазначити, що відповідності до приписів статті 42 ГПК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось обставин.

Колегія суддів визнає помилковим обґрунтування місцевого господарського суду підстав зменшення штрафних санкцій такими обставинами, як складною економічною ситуацією та внаслідок невиконання споживачами зобов'язань за надані послуги, оскільки, по-перше, складна економічна ситуація в державі однаково стосується обох сторін договору. По-друге, відповідач не позбавлений можливості вживати всіх законних заходів для захисту своїх прав кредитора, в тому числі шляхом звернення до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за надані послуги з споживачів.

Також, відповідач погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан.

Колегія суддів зазначає, що приписами статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.

Крім того, частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 229 господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим кодексом України та іншими законами.

Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм чинного законодавства України надає чітке роз'яснення щодо підстав застосування звільнення від відповідальності за зобов'язанням, або зменшення розміру неустойки і окремо вказує на неприпустимість застосування такої підстави як відсутність коштів та тяжкий фінансовий стан.

Крім того, сторони при укладанні договору купівлі-продажу природного газу визначили вид забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, що передбачений умовами даного договору та визначили розмір пені за неналежне виконання зобов'язання.

Проте, місцевий господарський суд задовольняючи клопотання відповідача про зменшення суми заявленої до стягнення пені, не перевірив належним чином обставини, якими заявник обґрунтував дане клопотання, не встановив, якими доказами підтверджуються ті обставини, не навів мотивів неврахування обставин, якими позивач підтверджує свій фінансовий стан та заперечує проти зменшення пені з огляду на незадовільні фінансові результати, не врахував, як це впливає на співвідношення інтересів сторін, не встановлено виняткової сукупності обставин, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру стягуваної неустойки на 50%.

Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом не обґрунтовано, як співвідноситься зменшення пені на 50% в інтересах обох сторін, тому суд апеляційної інстанції вважає, що таке зменшення не є співрозмірним в контексті інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 29.05.2014 у справі №921/186/13-г, від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г, від 24.02.2015 у справі №922/3496/14, від 29.05.2014р. у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013р. у справі №904/1610/13-г, від 12.05.2015р. у справі №922/1286/14.

Апелянт в обґрунтування своєї позиції зазначає, що як закупівля так і постачання природного газу споживачам ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Крім того, позивач не здійснює видобуток природного газу самостійно, про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.04.2013р. №327-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013рік», а саме відсутність позивача у списку газодобувних підприємств.

Крім того, апелянт зазначає, що є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів та несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 225034,45 грн., нарахованих за період з 14.02.2013р. по 29.09.2014р. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку 3% річних за кожним актом, вважає, що даний розрахунок є вірним та обґрунтованим.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 225034,45 грн. 3% річних.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 727122,52 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальністю за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем допускалися порушення строку оплати за отриманий природний газ.

Позивач розраховує втрати від інфляції грошових коштів із суми, яка визначена з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, що є невірним.

Колегія суддів погоджується з вірним розрахунком місцевого господарського суду, відповідно до якого розмір втрат від інфляції грошових коштів складає 723520 грн. 09 коп.

А тому, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 723520 грн. 09 коп.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача пені у сумі 267110,62 грн., як таке, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В решті рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. прийнято на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення, є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.2 ст.103, п.1 ч.1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/4221/14 скасувати в частині відмови у стягненні 267 110, 62 грн. пені.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 50% та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" Донецька область, м. Вугледар (85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. 13 Десантників, 53, ЄДРПОУ 38886911) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 АТ «Ощадбанк», код банку 300465, код ЄДРПОУ банку 00032129) 534221,24 грн. пені.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі № 908/4221/14 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" Донецька область, м. Вугледар (85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. 13 Десантників, 53, ЄДРПОУ 38886911) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 АТ «Ощадбанк», код банку 300465, код ЄДРПОУ банку 00032129) 2 671,11 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 27.05.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.