Постанова № 44400973, 18.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа№ 910/21384/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Локатир І.І., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2014

у справі № 910/21384/14 (головуючий суддя: Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "АГРОПРОДПРОМ-СЕРВІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс"

про стягнення 38956,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2014 у справі № 910/21384/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "АГРОПРОДПРОМ-СЕРВІС" 33 541 грн. 56 коп. заборгованості, 450 грн. 58 коп. три проценти річних, 3 692 грн. 65 коп. інфляційних нарахувань, 1 767 грн. 38 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 02.03.2015р.

24.02.2015 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Синиці О.Ф. на лікарняному, для розгляду справи № 910/21384/14 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О, судді - Ткаченко Б.О., Шевченко Є.О.

02.03.2015 розглянувши подане представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, в зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 розгляд справи відкладено на 30.03.2015.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 № 910/21384/14 у справі № 910/21384/14 в зв'язку з перебуванням судді Шевченко Е.О. у відпустці сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

30.03.2015 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування в ДПІ у Печерському районні Головного управління ДФС у м. Києві відомості:

- про розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту, які задекларовані Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "АГРОПРОДПРОМ-СЕРВІС" за період з 11.01.2014 року по 24.01.2014 року;

- за період з 11.01.2014 року по 24.01.2014 року додатку № 5 по податковій декларації з податку та додатку на додану вартість задекларованої Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "АГРОПРОДПРОМ-СЕРВІС".

30.03.2015 розглянувши подане представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, в зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 розгляд справи відкладено на 18.05.2015.

14.05.2015 на адресу суду від ДПІ у Печерському районні Головного управління ДФС у м. Києві надійшов лист в якому повідомлено суд про неможливість виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015.

18.05.2015 відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника.

18.05.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/21384/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

05.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "АГРОПРОДПРОМ-СЕРВІС" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу № 7 (надалі - договір), за умовами якого продавець на протязі терміну дії чинного Договору зобов'язується передавати у власність, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати його вартість у порядку і на умовах, визначених цим Договором.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною даного Договору (пункт 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору момент переходу права власності на товар до покупця і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.

Згідно п. 4.3. покупець зобов'язується повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок продавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник з в'язку з тим, що за твердженням позивача, він поставив відповідачу на підставі видаткових накладних № РН-0000013 від 11.01.2014 року на суму 16 617,82 грн.; № РН-0000028 від 24.01.2014 року на суму 15 965,86 грн.; № РН-0000029 від 24.01.2014 року на суму 957,88 грн.; товар на загальну суму 33 541,56 грн., але відповідач не оплатив отриманий товар, в зв'язку з чим на час розгляду справи у останнього наявний борг в розмірі 33 541,56 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивач посилається не те, що не отримував товар, який вказаний у вищевказаних видаткових накладних, які не містять посилання на Договір та на яких, за твердженням відповідача відсутня печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" та міститься підпис невідомої особи.

Також, в обґрунтування своїх заперечень скаржник вказує на відсутність в матеріалах справи довіреностей за типовою формою М-2, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" уповноваженій особі на отримання товарних цінностей від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "АГРОПРОДПРОМ-СЕРВІС", що також, на думку відповідача, свідчить про відсутність факту поставки товару на користь відповідача.

З оскаржуваного рішення вбачається, що частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що видаткові накладні № РН-0000013 від 11.01.2014 року на суму 16 617,82 грн.; № РН-0000028 від 24.01.2014 року на суму 15 965,86 грн.; № РН-0000029 від 24.01.2014 року на суму 957,88 грн., підписані та скріплені печатками сторін (оригінали (а.с. 27-31) та належним чином засвідчені копії (а.с. 12-16) містяться в матеріалах справи), позивач передав на користь відповідача товар на загальну суму 33 541,56 грн.

Оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні містять найменування товару, його кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

За таких обставин, матеріалами справи спростовуються твердження відповідача про те, що на спірних видаткових накладних відсутня печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" та містяться підписи невідомих осіб.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником продукції на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Водночас, за загальним порядком укладання господарських договорів вони викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).

Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин (хоча і спрощений спосіб), а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір поставки (купівлі-продажу) є оплатним, а обов'язок відповідача за договором оплатити отриманий товар виникає згідно з положеннями Закону.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували відомості про звернення до правоохоронних органів із заявами про факти підробки печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" та не надано суду жодних належних доказів, що особа яка підписала спірні видаткові накладні не є посадовою особою відповідача, письмово про це не зазначено, результатів розгляду таких заяв до суду також не надано.

Отже, факт наявності порушення договірних зобов'язань у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки, договірні відносини виниклі між сторонами у спрощений спосіб та не ґрунтуються на договорі купівлі - продажу № 7 від 05.12.2013, то місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача 450 грн. 58 коп. три проценти річних, 3 692 грн. 65 коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

При доведеності під час розгляду справи факту порушень відповідачем прав позивача відповідно до визначених позивачем підстав заявленого позову, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2014 у справі № 910/21384/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2014 у справі № 910/21384/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/21384/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

О.Ф. Синиця