Рішення № 44400406, 20.05.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р.Справа № 916/1153/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Вельгош Т.М.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Іст Оілс Україна" про стягнення 391875,39 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Іст Оілс Україна" про стягнення заборгованості за договором транспортного перевезення № 020414-ЄШ від 02.04.2014 р. в сумі 276479,93 грн., інфляційних втрат в сумі 54030,90 грн., пені - 46355,33 грн., 10% річних в сумі 15009,23 грн., посилаючись на наступне.

02.04.2014 року між ТОВ„Транс-Сервіс-1" та ТОВ „Іст Оілс Україна" було укладено договір транспортного перевезення № 020414-ЄШ, згідно якого ТОВ „Транс-Сервіс-1" - перевізник зобов'язався надати замовнику - ТОВ „Іст Оілс Україна" послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані послуги по перевезенню.

Як вказує позивач, відповідно до умов вказаного договору позивач на підставі заявок замовника протягом 2014 року надавав обумовлені послуги, про що були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 814359,08 грн.

Згідно п. 3.2. договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 2 календарних днів після виконання перевезення. Датою виконання перевезення є дата, зазначена у акті наданих послуг.

Так, за ствердженнями позивача, всупереч положенням ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, яка передбачає обов'язок виконання зобов'язання у встановлений строк, відповідачем неналежно виконувались вказані умови договору, вимоги чинного законодавства та несвоєчасно здійснювалась оплата отриманих послуг. Зокрема, як вказує позивач, замовником повністю не оплачено окремі перевезення, які були належним чином виконані перевізником, та на день подання позовної заяви допущено заборгованість по розрахунках за надані перевізником послуги на суму 276479,93 грн.

Крім того, відповідно до п. 4.2. договору у зв'язку з несвоєчасною оплатою послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Так, позивачем нараховано пеню за несвоєчасну оплату замовником послуг за договором, що становить 46355,33 грн.

Поряд з цим позивач вказує, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач, який допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Так, позивач наголосив, що розмір відсотків з урахуванням п. 4.2. договору становить 15009,23 грн., а інфляційні втрати - 54030,90 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.03.2015 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1153/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився. При цьому подане до господарського суду 19.05.2015 р. представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника на лікуванні судом відхилено з огляду на приписи ст. 69 ГПК України.

Між тим відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 118) проти позову заперечує, вказуючи на таке. Згідно п. 3.1. договору вартість послуг по перевезенню вантажу визначається перевізником та вказується у додатках до договору. На виконання договору було укладено лише додаток № 1, який встановлює вартість послуг з перевезення кукурудзи. Вартість з перевезення інших сільськогосподарських культур, перевезення яких здійснювалось за договором (ячмінь, соняшник, пшениця), додатками не встановлювалась, тому, на думку відповідача, така вартість не може вважатися погодженою сторонами. Підписання акту наданих послуг є доказом надання послуг перевезення перевізником та їх прийняття замовником відповідно до п. 3.3. договору, тому не може вважатися погодженням вартості послуг, що надаються за договором. Таким чином, на думку відповідача, вартість наданих послуг сторонами погоджена не була і на відміну від додатків зазначалась лише в актах наданих послуг. Встановлений сторонами порядок узгодження вартості послуг, що надаються за договором, ґрунтується на принципі свободи укладення договору (ст. 3 ЦК України) та відповідає нормам діючого законодавства. Отже, узгодження вартості послуг шляхом укладення додатків до договору відображає принцип свободи укладення договору і відповідно закріплює такий порядок узгодження ціни сторонами як обов'язків. Договором встановлено, що акт наданих послуг є лише доказом надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником. Відтак, відповідач вважає, що за умовами договору погодження сторонами вартості послуг фіксується лише в додатках до договору, відповідно ціна може бути визнана погодженою сторонами лише після підписання відповідних додатків до договору. У зв'язку з вищевикладеним відповідач не визнає суму заборгованості, оскільки відсутні додатки з фіксацією вартості послуг, які підтверджують погодження сторонами цін за послуги, що надаються. Аналогічно розмір штрафних санкцій, які нараховані ТОВ „Транс-Сервіс-1", відповідач вважає некоректним, оскільки останні розраховані від суми заборгованості, яка формується на підставі вартості наданих послуг. Разом з тим відповідач зазначає, що розрахунок санкцій проведено ТОВ „Транс-Сервіс-1" з порушенням умов договору та діючого законодавства, оскільки відповідно до п. 3.2. договору оплата наданих послуг мала здійснюватися протягом 2 днів після виконання перевезення (дата зазначена в акті наданих послуг), тому з огляду на положення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач вважає, що нарахування штрафних санкцій повинно розпочинатись не раніше закінчення строку, що наданий для здійснення оплати. Тобто, на думку відповідача, штрафні санкції можуть бути нараховані з 3 дня після виконання перевезення, тобто з 22 квітня 2014 року, тоді як ТОВ „Транс-Сервіс-1" здійснено нарахування всіх санкцій з 21 квітня 2014 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

02 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Іст Оілс Україна" (замовник) було укладено договір транспортного перевезення № 020414-ЄШ, згідно п. 1.1. якого позивач як перевізник зобов'язується надати відповідачу як замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному договорі, автомобільним транспортом, а замовник - прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню. Пункт завантаження, кінцевий пункт призначення, строк доставки та оголошена вартість вантажу визначається згідно додатків до цього договору (п. 1.3 договору).

Згідно п. 1.2. договору кількість вантажу визначається у товаротранспортних накладних.

За умовами п. 2.1.1. - 2.1.3 договору замовник зобов'язаний надати письмову заявку перевізнику не пізніше ніж за 2 (дві) доби до початку запланованого перевезення, яка підписується сторонами та скріплюється печатками, забезпечити належне оформлення супровідної документації на вантаж, що перевозиться; забезпечити своєчасне завантаження та розвантаження вантажу. Факт завантаження транспортного засобу вантажем вважається погодженням замовника про те, що транспортний засіб перевізника є комерційно та технічно придатним у всіх відношення для належного здійснення перевезення вантажу та доставки його у пункти розвантаження, визначені замовником.

В п. 2.1.4. договору замовник зобов'язався своєчасно та повністю оплачувати перевезення по маршруту перевезення у погодженому сторонами розмірі.

Згідно п. 2.1.7. договору замовник зобов'язаний підписати і відправити зворотно перевізнику акт наданих послуг протягом 1 (одного) робочого дня з моменту його отримання замовником засобами факсимільного зв'язку або по електронній пошті, з послідуючим підписання оригіналу та відправкою поштою протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання замовником оригіналу. У разі коли акт наданих послуг не підписаний зі сторони замовника та немає обґрунтованих на це зауважень, то вважається, що цей акт є погоджений замовником та послуги вважаються наданими на дату, вказану в акті.

Обов'язки перевізника передбачені в п. 2.2 договору. Зокрема, перевізник зобов'язаний: забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження в обумовлений строк згідно заявок замовника, та в технічно справному стані (п. 2.2.1); здійснювати контроль за правильністю завантаження (п. 2.2.2); перевіряти правильність заповнення супровідних документів на вантаж (п.2.2.3); своєчасно доставити вантаж у пункт призначення у повному обсязі без пошкоджень (п. 2.2.4); інформувати замовника про аварії та інші вимушені затримки в дорозі (п. 2.2.5).

В п. 3.1. договору визначено, що вартість послуг по перевезенню вантажу визначається перевізником та вказується у додатках до договору, які є невід'ємною частиною.

Згідно п. 3.2. договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 2 календарних днів після виконання перевезення. Датою виконання перевезення є дата, зазначена у акті наданих послуг.

В п. 3.3. договору сторони визнали, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно до їх прийняття замовником є підписаний сторонами акт наданих послуг.

За умовами п. 7.1. договору останній набув чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014 року, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що виникли до вказаної дати.

Як вказує позивач, відповідно до умов вказаного договору на підставі заявок відповідача позивачем протягом 2014 року були надані обумовлені послуги, про що були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 814359,08 грн. Проте, за ствердженнями позивача, відповідачем повністю не оплачені окремі перевезення, які були належним чином виконані перевізником, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по розрахунках за надані перевізником послуги на суму 276479,93 грн.

Так, саме несплата відповідачем послуг перевезення у вказаній сумі за договором перевезення від 02.04.2014 р. стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом з метою захисту своїх порушених прав.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Ч. 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Так, укладений між сторонами по справі договір транспортного перевезення є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, судом було встановлено, що відповідно до умов договору транспортного перевезення № 020414-ЄШ позивачем належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується наступними актами виконання робіт (надання послуг): № 11384 від 18.04.2014 року на суму 8 400,00 грн., № 21677 від 15.06.2014 року на суму 4 809,98 грн., № 28571 від 31.08.2014 року на суму 189 841,60 грн., №31684 від 30.09.2014 року на суму 3 270,00 грн., № 31691 від 30.09.2014 року на суму 50 083,00 грн., № 31696 від 30.09.2014 року на суму 199 911,86 грн., № 31698 від 30.09.2014 року на суму 57 599,40 грн., № 31701 від 30.09.2014 року на суму 172 908,00 грн., № 31702 від 30.09.2014 року на суму 23 955,84 грн., № 31708 від 30.09.2014 року на суму 15 892,80 грн., № 31728 від 30.09.2014 року на суму 53 445,34 грн., № 31729 від 30.09.2014 року на суму 7187,70 грн., № 34236 від 17.10.2014 року на суму 27 053,56 грн. Загальна сума наданих позивачем послуг перевезення за вказаним актами склала 814359,08 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажів є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № 020414-ЄШ та чинного законодавства на підставі складених вище зазначених актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п. 3.2 договору відповідач зобов'язаний оплатити надані перевізником послуги протягом 2 календарних днів після виконання перевезення, дата якого визначається в акті наданих послуг.

Як з'ясовано судом, на виконання свого обов'язку по оплаті наданих послуг перевезення відповідачем були частково сплачені кошти в загальній сумі 537879,15 грн., про що свідчать надані позивачем до суду банківські виписки по рахунку позивача (а.с. 55-74). Так, згідно наданої позивачем банківської виписки надані послуги перевезення по акту № 11384 від 18.04.2014 року на суму 8 400,00 грн. були оплачені відповідачем 30.04.2014 р., тобто з простроченням на 9 днів (21.04.2014 р. по 29.04.2014 р.). Аналогічно вартість наданих послуг по перевезенню вантажу по акту № 21677 від 15.06.2014 року на суму 4 809,98 грн. було сплачено відповідачем 01.08.2014 р., тобто з простроченням на 44 дн. (18.06.2014 р. по 31.07.2014 р.). Вартість наданих послуг по перевезенню вантажу по акту № 28571 від 31.08.2014 року на суму 189 841,60 грн. була сплачена двома платежами 11.09.2014 р. - 168472,50 грн., 30.09.2014 р. - 21369,10 грн. Щодо актів наданих послуг від 20.09.2014 р. №№ 31684, 31691, 31696, 31698, 31701, 31702, 31708, 31728, 31729 на загальну суму 584253,94 грн., то оплата послуг перевезення по вказаним актам здійснена відповідачем частково в сумі 334827,57 грн. протягом жовтня 2014 р. - січня 2015 р., а саме 09.10.2014 р. - 50083,00 грн., 15.10.2014 р. - 50000,00 грн., 21.10.2014 р. - 50000,00 грн., 23.10.2014 р. - 50000,00 грн., 05.11.2014 р. - 3445,34 грн., 05.11.2014 р. - 16387,37 грн., 05.11.2014 р. - 20000,00 грн.; 24.11.2014 р. - 6195,40 грн., 27.11.2014 р. - 10000,00 грн., 03.12.2014 р. - 10000,00 грн., 09.12.2014 р. - 10000,00 грн., 11.12.2014 р. - 10000,00 грн., 17.12.2014 р. - 12904,00 грн., 22.12.2014 р. - 10000,00 грн., 25.12.2014 р. - 10812,46 грн., 29.12.2014 р. - 10000,00 грн., 14.01.2015 р. - 5000,00 грн. Вартість наданих послуг по акту № 34236 від 17.10.2014 року на суму 27 053,56 грн. не сплачена відповідачем взагалі.

У зв'язку з цим на момент розгляду справи сума боргу відповідача за надані послуги перевезення по спірному договору склала 276479,93 грн. (814359,08 грн. - 537879,15 грн.), яка складається з вартості несплачених послуг по актам від 30.09.2014 р. на суму 249426,37 грн. і по акту 27053,56 грн.

При цьому слід зазначити, що факт надання позивачем вказаних послуг перевезення відповідачем не заперечується, проте останній не визнає спірну суму боргу з огляду на відсутність додатків з фіксацією вартості послуг згідно п. 3.1 договору. Між тим вказані заперечення відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки не узгоджуються з іншими умовами договору, зокрема п. 2.1.4., п. 3.2 і п. 3.3 договору, за якими відповідач зобов'язався сплачувати надані послуги перевезення, що підтверджені актом наданих послуг. Ті обставини, що сторонами не складались відповідно до п. 3.1. договору додатки до нього, в яких визначена вартість послуг по перевезенню вантажів, не свідчать про відсутність у відповідача обов'язку сплачувати надані послуги по перевезенню вантажів. Тим більш той факт, що відповідач без заперечень підписав акти наданих послуг перевезення, в яких вказана вартість перевезення, що сплачувалась частково відповідачем, свідчить про погодження останнім факту надання з боку позивача послуг у вказаному в акті розмірі і прийняття цих послуг у встановленому розмірі з боку замовника. До того ж прийняття відповідачем наданих з боку позивача послуг перевезення стало підставою для виникнення відповідних податкових зобов'язань за виписаними позивачем відповідачу податковими накладними, копії яких надано позивачем до суду (а.с. 133-148).

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 020414-ЄШ послуги з перевезення вантажів відповідач порушив умови вказаних договорів, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 276479,93 грн., наявність якої відповідачем не спростовано.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповна і несвоєчасна сплата відповідачем послуг перевезення) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В ст. 920 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до п. 4.2. договору у зв'язку з несвоєчасною оплатою послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 020414-ЄШ від 02.04.2014 р. щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 21.04.2014 р. по 12.03.2015 р. на існуючу суму боргу по кожному акту наданих послуг, що складає за розрахунком позивача 46355,33 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у розрахунковий період. Заперечення відповідача щодо здійснення позивачем невірного розрахунку штрафних санкцій з огляду на те, що початок прострочення мало місце 22.04.2014 р. суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Як вже зазначалось, вперше послуги перевезення за спірним договором були надані 18.04.2014 р., відповідно останнім днем належного виконання відповідачем зобов'язання з оплати цих послуг з урахуванням п. 3.2 договору (2 календарних днів) є 20.04.2014 року, тому суд вважає правомірним нарахування пені на суму по акту № 11384 від 18.04.2014 р., починаючи саме з 21.04.2014 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 10% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 020414-ЄШ встановлено інший відсоток річних - 10%, відповідно сплаті підлягають саме 10% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за договором № 020414-ЄШ, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 10% річних на відповідну суму боргу у період з 21.04.2014 р. по 12.03.2015 р. по кожному акту наданих послу., що складають за розрахунком позивача 15009,23 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

Так, суд вважає обґрунтованим здійснення позивачем нарахування інфляційних за порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості наданих послуг перевезення. При цьому з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на загальну суму 54030,90 грн. (а.с. 51-54, 97-100), та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням вірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення з червня 2014 р. по лютий 2015 р. на відповідну суму боргу у вказаному періоді.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором транспортного перевезення № 020414-ЄШ, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 391875,39 грн. (276479,93 грн. основного боргу + 46355,33 грн. пені + 15009,23 грн. 10% річних + 54030,90 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 391875,39 грн. повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Іст Оілс Україна" про стягнення 391875,39 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Іст Оілс Україна" (68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Шевченка, буд. 9-А/75-Н; код ЄДРПОУ 37089765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс-1" (811186, Львівська область, Пустомитівський район, с. Ставчани; код ЄДРПОУ 32602104) суму основного боргу в розмірі 276479/двісті сімдесят шість чотириста сімдесят дев'ять/грн. 93 коп., пеню в сумі 46355/сорок шість тисяч триста п'ятдесят п'ять/грн. 33 коп., 10% річних в сумі 15009/п'ятнадцять тисяч дев'ять/грн. 23 коп., інфляційні втрати в сумі 54030/п'ятдесят чотири тисячі тридцять/грн. 90 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 7837/сім тисяч вісімсот тридцять сім/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25.05.2015 р.

Суддя В.С. Петров