Постанова № 44377045, 22.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/71365/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засідання

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012

у справі № 2а-159/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Промінь»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 16.12.2010 № 0004692302/0, № 0004682302/0.

У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Представники позивача, заперечуючи проти касаційної скарги, просять залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 01.12.2010 № 19310/23-02/30263482. Відповідно до цих висновків позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищив валові витрати у податковому обліку за 9 місяців 2009 року, 2009 рік, І квартал, півріччя 2010 року на загальну суму 348000,00 грн. та податковий кредит у податковому обліку за серпень 2009 року - квітень 2010 року на загальну суму 69597,00 грн. за операціями з поставки від ТОВ «С.Дж.Р. Груп» послуг, документи щодо яких підписані не уповноваженою особою, а самі операції не мають реального змісту.

На підставі акту перевірки ДПІ стосовно ПП «Промінь» прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2010: № 0004692302/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 118900,00 грн., у тому числі, 87000,00 грн. -основний платіж і 31900,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0004682302/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 104396,00 грн., у тому числі, 69597,00 грн. - основний платіж і 34799,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку від ТОВ «С.Дж.Р. Груп» послуг із виконання робіт по усуненню недоліків та поломок у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Кривоноса, 5/1 за договором від 01.08.2009 № 01-08/09/1; послуг із прибирання приміщень за договором від 01.08.2009 № 01-08/09; юридичних послуг за договором від 01.08.2009 № 01-08/09/2 між ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (виконавець) та ПП «Промінь» (замовник) підписані акти приймання виконаних робіт, акти приймання виконаних юридичних послуг. Від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп» на адресу позивача виписані податкові накладні; позивач за послуги розрахувався простим векселем власної емісії зі строком платежу 30.04.2020. На підставі вказаних документів позивач сформував валові витрати та податковий кредит в податковому обліку за вищевказані звітні податкові періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року з тих же підстав) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні товару (послуг).

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суди попередніх інстанцій, однак, вимог наведених норм матеріального і процесуального права не дотримались.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з реальності поставок позивачу від ТОВ «С.Дж.Р.Групп» послуг із усунення недоліків та поломок у приміщенні; із прибирання приміщень та юридичних послуг за вказаними вище договорами; достовірності вище зазначених документів первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, складених з посиланням на виконання господарських операцій з надання цих послуг. Такий висновок суди обґрунтували тим, що на дати складання цих документів ТОВ «С.Дж.Р.Групп» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та платником податку на додану вартість, а витрат позивача на оплату цих послуг мають зв'язок із його господарською діяльністю. Ці обставини, за висновком суду, обумовлюють правомірність дій позивача щодо збільшення в податковому обліку сум валових витрат та податкового кредиту на підставі отриманих від цього постачальника податкових накладних. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відхилив посилання податкового органу на приєднані до справи протокол допиту свідка від 18.08.2010 громадянина ОСОБА_4 (керівник та засновник ТОВ «С.Дж.Р.Групп») при розслідуванні кримінальної справи, порушеної за фактом незаконного заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частина 5 ст. 191 Кримінального кодексу України) (а.с. 170, т.1), та висновок експерта НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві від 21.01.2011 № 16 (а.с. 144-147, т.1). Відповідно до протоколу допиту громадянин ОСОБА_4 не має відношення до господарської діяльності ТОВ «С.Дж.Р.Групп», не підписував жодних документів первинного документального обліку, здійснив перереєстрацію цього товариства на своє ім'я за винагороду; йому було відомо, що це товариство буде здійснювати незаконну діяльність по переведенню безготівкових коштів у готівку. Згідно з висновком експерта НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві від 21.01.2011 № 16 підписи від імені засновника та директора ТОВ «С.Дж.Р.Групп» ОСОБА_4 на документах, які складені з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу послуг за договорами від 01.08.2009 № 01-08/09/1; від 01.08.2009 № 01-08/09 та від 01.08.2009 № 01-08/09/2, а саме: у вказаних договорах, актах прийому-здачі робіт за цими договорами, податкових накладних. - виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. Відхиляючи вказані докази, суд надав перевагу нотаріально завіреній письмовій заяві ОСОБА_4 від 20.05.2011 (а.с. 112, т.2), в якій останній підтверджував факт підписання документів первинного обліку, складених з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу послуг за договорами від 01.08.2009 № 01-08/09/1; від 01.08.2009 № 01-08/09 та від 01.08.2009 № 01-08/09/2. На підставі цієї заяви суд зробив висновок про спростування висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві від 21.01.2011 № 16 матеріалами справи. Цей висновок був зроблений із врахуванням повідомлення судового експерта КНДІСЕ Лисовенкової В.В. від 17.08.2011 про неможливість проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної у судовому процесі, через недостатність вільних зразків підпису ОСОБА_4, та інформації про закриття кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_4 та невстановлених слідством осіб за фактом фіктивного підприємництва з використанням ТОВ «С.Дж.Р.Групп», (частина 2 ст. 205 КК України) згідно з постановою від 27.04.2011 (а.с. 123-127, т.2.).

Частиною 1 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 у справі № 1-п-32/11 громадянина ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 КК України, звільнено від відповідальності на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році». В цій постанові встановлено, що ОСОБА_4, займаючи посаду директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп», у липні 2008 року передав іншій особі без оформлення належним чином будь-яких офіційних документів, зокрема фінансово-господарські документи, електронні ключі системи «клієнт-банк», печатку ТОВ «С.Дж.Р.Груп»; здійснення господарської діяльності фактично не контролював, надавши іншим особам можливість здійснювати від імені цього товариства з липня 2008 року по серпень 2010 року діяльність, не будучи при цьому ідентифікованими, із складанням документів про фінансово-господарську діяльність, зміст яких не відповідає дійсності.

Ці факти в силу норми частини 4 ст. 72 КАС України мають приюдиційне значення для суду при розгляді адміністративної справи, а відтак повинні були взяті до уваги судом при оцінці доказів у цій справі, зокрема письмової заяви ОСОБА_4 від 20.05.2011, висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві від 21.01.2011 № 16.

За встановленого в постанові Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 факту підписання документів від імені ТОВ «С.Дж.Р.Групп» не уповноваженими особами, які приховували свою діяльність від контролюючих органів, використання ними печатки цього товариства з метою складання документів, що не відповідають дійсності, та відповідності цьому факту висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві від 21.01.2011 № 16 у суду не було підстави для відхилення останнього як доказу, що документи, надані позивачем на підтвердження сум валових витрат і податкового кредиту, не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної. При наявності у справі доказів, які свідчать про відсутність об'єктивних підстав для висновку, що поставка послуг, на яку виписані ці документи, мала місце, із врахуванням невідповідності цих документів нормам ст. 9 Закону № 996-XIV у частині розкриття змісту та обсягу господарських операцій, - відсутні і підстави для висновку про правомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі цих документів. До такого висновку спонукає і та обставина, що фактично розрахунок між позивачем і ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за послуги не мав місце з огляду на такий тривалий час пред'явлення векселя до оплати.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев