Ухвала суду № 44376767, 20.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. м. Київ К/800/13290/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1.)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015

у справі № 813/3402/13-а (876/10098/13)

за позовом СПД ОСОБА_1

до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним і скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013 № 0000251720.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 позов задоволено з тих мотивів, що Інспекцією не доведено факту виплати позивачем фізичним особам доходу у вигляді оплати за реалізовані напої.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що невиконання позивачем функцій податкового агента з нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з виплаченого фізичним особам доходу, а також неподання до контролюючого органу розрахунку суми виплаченого доходу обумовлює правомірність оспорюваного донарахування.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою СПД ОСОБА_1, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2013. Основним доводом касаційної скарги зазначено те, що Інспекцією не доведено факту виплати позивачем доходу особам без статусу суб'єктів підприємницької діяльності у перевіреному періоді на підтвердження законності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання СПД ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 10.04.2013 № 317/17-2/3081014599, в якому викладено висновок про невиконання позивачем функцій податкового агента з нарахування, утримання та перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті громадянам коштів за реалізовані ними соки, води. Також в акті перевірки зафіксовано факт порушення позивачем вимог пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України шляхом неподання СПД ОСОБА_1 податкового розрахунку до контролюючого органу про суми виплачених доходів.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013 № 0000251720, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 23043,75 грн. за основним платежем та 6270,94 грн. за штрафними санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується факт придбання позивачем соків та вод у фізичних осіб. У перевіреному періоді виконання поставок напоїв в адресу СПД ОСОБА_1 здійснювалося товариством з обмеженою відповідальністю «Сандора» на підставі договору поставки від 21.05.2010 № 00492/2010 з оформленням видаткових накладних та видачею фіскальних чеків.

Інспекція, в свою чергу, не подала будь-яких доказів на підтвердження факту придбання позивачем продукції у фізичних осіб.

Відповідно ж до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов цілком об'єктивного висновку про недоведеність відповідачем існування обставин, з якими стаття 168 Податкового кодексу України пов'язує виникнення у особи обов'язків податкового агента, та правомірно задовольнив позов.

Зі змісту ж оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору у порівнянні із судом першої інстанції. Апеляційним судом не було витребувано та досліджено будь-яких нових доказів, які могли б слугувати спростовуванням висновків суду першої інстанції, покладених в основу прийняття ним рішення з даного спору.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. Наведене виключає відповідність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 у справі № 813/3402/13-а (876/10098/13) скасувати.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2013 у справі № 813/3402/13-а (876/10098/13) залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько