Ухвала суду № 44376234, 19.05.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 р.Справа № 820/1314/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2015р. по справі № 820/1314/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив визнати незаконним та скасування в повному обсязі податкове повідомлення-рішення № 000162211 від 30.01.2015р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2015р. по справі № 820/1314/15 позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2015р. по справі № 820/1314/15 з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою позов задовольнити.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 19.05.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Через канцелярію суду 19.05.2015 року надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи, в якому позивач посилається на те, що юрист підприємства перебуває у відрядженні в м. Києві, а також на необхідність надання додаткових документів, які не були витребувані і розглянуті судом першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Окрім того, за правилами ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі та у поданому клопотанні не наведено обґрунтувань та не надано доказів як неможливості прибуття у судове засідання представника, так і обґрунтованості підстав ненадання до суду першої інстанції або до апеляційної скарги на обґрунтування доводів, викладених у позовній заяві та в апеляційній скарзі.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області 12.01.2015 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Малинівський склозавод" щодо документального підтвердження господарських і відносин із платниками податків ТОВ "Марбел-Рогань", ТОВ "СЕОЛАН", ТОВ"Аландо-Трейдінг" їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року.

Результати перевірки оформлені актом №32/20-29-22/32858847 від 19.01.2015 року.

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: , за висновками якого встановлено порушення: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у сумі 19 366,66 грн., у т.ч. за серпень.2014р. у сумі 19 366,66 грн.

На підставі висновків акту №32/20-29-22/32858847 від 19.01.2015 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000162211 від 30.01.2015р., відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 19 367 грн. та визначено штрафні санкції (фінансові) у розмірі 9 683,50 грн.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами у перевіряємому періоді, щодо яких податковими органами встановлені порушення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ "Малинівський склозавод" (Покупець) та ТОВ "СЕОЛАН" (Продавець) укладено договір поставки №01/08-2014 від 01.08.2014 року.

Відповідно до умов вказаного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а покупець прийняти та сплатити за товар, склобій безкольоровий тарний, в кількості та по цінам, вказаним в Договорі.

Згідно п.3.1 вказаного договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом Продавця, за його рахунок на склад Покупця по місцю знаходження ТОВ "Малинівський склозавод" (Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Малинівка, вул. Володимирська, 10, територія ТОВ "Малинівський склозавод").

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, позивачем в обґрунтування правомірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за перевіряємий період по правочинам з ТОВ "СЕОЛАН" отриманню товару надано накладні №19/08 від 19.08.2014р., №20/08 від 20.08.2014р., податкові накладні №1901 від 19.08.2014р., №2001 від 20.08.2014р., а також товарно-транспортні накладні №19/08-1, №19/08-2 від 19.08.2014р., №20/08-1, №20/08-2 від 20.08.2014р.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем на підтвердження факту транспортування товару надано до суду товаро-транспортні накладні №19/08-1, №19/08-2 від 19.08.2014р., №20/08-1, №20/08-2 від 20.08.2014р.

Зі змісту вказаних ТТН вбачається, що товар, а саме "склобій безкольоровий тарний" транспортувався двома автомашинами.

Так, згідно ТТН №19/08-1 від 19.08.2014 року вантаж перевезений автомобілем Камаз д/н НОМЕР_1, водій ОСОБА_1

Згідно ТТН №19/08-2 від 19.08.2014 року вантаж перевезений автомобілем ДАФ д/н НОМЕР_2, водій ОСОБА_2

Також згідно ТТН №20/08-1 та ТТН №20/08-02 від 20.08.2014 року такий самий обсяг вантажу був перевезений тими ж самими автомобілями та тими ж самими водіями.

Проте, перепустки на в'їзд автотранспорту на територію ТОВ "Малинівський склозавод" для зазначених вище автомобілів виписані лише 08.09.2014 року та 11.09.2014 року.

Крім того, в інформації про вантаж в зазначених перепустках значиться як "порожній".

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів того, яким чином автомобіль, який згідно з ТТН був завантажений 19.08.2014 року, а розвантажений 08.09.2014 року міг бути завантажений ще раз 20.08.2014 року.

Враховуючи вищенаведене, та те, що у вказаних товарно-транспортних накладних не заповнені пункти "Вантажно-розвантажувальні операції", суд дійшов висновку про не підтвердженість реальності проведення господарських операцій з ТОВ "СЕОЛАН", тобто, про відсутність операції, яка може бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З огляду на зазначене, враховуючи ненадання належним чином оформленої первинної документації, відсутності документів щодо підтвердження реальності проведених операцій, з яких можливо було б встановити зміст та обсяги надання послуг, позивач не підтвердив реальність господарських операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень було доведено про правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до неправомірного обрахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, та як наслідок обґрунтованості винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Також, колегія суддів не погоджується з твердженням позивача стосовно того, що при проведенні перевірки відповідач не мав права посилатися на акти перевірок інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до положень Податкового кодексу України, податкові органи мають право на збір податкової інформації, тобто на отримання в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі, за результатами перевірок інших платників податків.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що доводом апеляційної скарги, на який посилається позивач, є те, що судом першої інстанції не досліджено питання різності дат розвантаження-навантаження автомобілів, відповідно до товарно-транспортних накладних та дат, вказаних у видаткових накладних.

Проте, дані доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, виходячи з того, що судове рішення, прийняте за результатами розгляду даної справи, вмотивовано саме тим, що надані позивачем товарно-транспортні накладній та перепустки автотранспорту, мають протиріччя, що свідчить про відсутність реальності здійснення господарської операції.

Будь-яких доказів на спростування даних обставин позивачем ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано, відповідні клопотання в суді першої інстанції не заявлялись та не відхилялись судом, обґрунтувань неможливості подати відповідні докази ані суду першої, ані апеляційної інстанції позивачем не надано.

Отже, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2015р. по справі № 820/1314/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 25.05.2015 р.