Постанова № 44376002, 21.05.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 р. Справа № 820/2103/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2015р. по справі № 820/2103/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства фінансів України , Держави Україна (в особі Державної казначейської служби України) , Державної судової адміністрації України

про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми, стягнення моральної шкоди, визнання бездіяльності протиправною,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна (в особі Державної казначейської служби України), Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми, стягнення моральної шкоди, визнання бездіяльності протиправною, в якій просив: визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини; зобов'язати Державну казначейську службу України стягнути з Державного бюджету України в особі Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 2430 (дві тисячі чотириста тридцять) гривень шляхом безпосереднього списання зазначених коштів в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами; зобов'язати Державну казначейську службу України, як суб'єкта владних повноважень, подати протягом п'яти днів, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною 1 статті 267 КАС України; стягнути на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в сумі 65772 (шістдесят сім тисяч сімсот сімдесят дві) гривень з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безпосереднього списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

03 березня 2015 року постановою Харківського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними бездіяльності, вчинених Державною казначейською службою України - відповідачем, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а та порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права та прав позивача як людини, які передбачені ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про задоволення заяви в повному обсязі.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників адміністративного процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Враховуючи зміст ст.ст. 263, 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та обставини, викладені у заяві, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 267 КАС України встановлює повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах з метою забезпечення їх повного, правильного і своєчасного виконання. Вказана стаття передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням судових рішень в адміністративних справах, це судовий контроль за ініціативою суду, що ухвалив відповідне судове рішення та судовий контроль за ініціативою осіб, які беруть участь у справі, чи інших заінтересованих осіб. В силу принципу офіційності суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, у тому ж кількісному і, якщо це можливо, персональному складі має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, який програв справу і на якого покладено певні обов'язки, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Це може бути зроблено у тому ж самому судовому рішенні (у резолютивній частині) або в письмовій ухвалі.

За приписами ч. 9. ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду. У разі відповідності заяви вимогам, визначеним ст. 267 КАС України, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. При цьому у разі невідповідності заяви визначеним вимогам вона ухвалою суду, повертається заявнику.

Колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що КАС України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 181 КАС. Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 267 КАС, зокрема до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Також, колегія суддів зазначає, що особа, яка бере участь у справі, може звернутися до суду із заявою про вирішення питання щодо судового контролю за виконанням судового рішення. Така заява (клопотання) передається судді, який розглядав справу, і розглядається в межах того самого провадження. Нова адміністративна справа не оформлюється. У цьому випадку строк для надання звіту встановлюється ухвалою суду. Цією ухвалою може одночасно призначатися судове засідання для розгляду звіту суб'єкта владних повноважень.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 року, позовні вимоги позивача задоволено частково, а саме: визнано дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2013 року - протиправними; зобов'язано Державну казначейську службу України розглянути питання щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в сумі 2430,00 грн. Зазначена постанова набрала законної сили.

На підставі цього 07.08.2013 року Харківським окружним адміністративним судом було видано виконавчі листи по справі № 820/2103/13-а, які позивачем звернені до виконання.

20.08.2013 р. на адресу Харківського окружного адміністративного суду надійшов лист №02-08/969 (т.2 а.с.21) від Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м.Харкова Харківської області, яким повідомлено про виконання рішення суду та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 17,21 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2013 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження № 40410407 щодо зобов'язання Державної казначейської служби України розглянути питання щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 в сумі 2430,00 грн.

28.04.2014 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№40410407 (т.2 а.с.31), з підстав п.8 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення.

В свою чергу, у травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив суд: - визнати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.04.2014 року про закінчення виконавчого провадження № 40410407 незаконною та такою, яка порушує права ОСОБА_1 як людини; визнати дії (бездіяльність) Державної виконавчої служби України по виконавчому провадженню № 40410407 щодо виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 р. по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини, які передбачені ч. 1 ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЕТS № 9); визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2014 року протиправною; визнати дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 02.04.2014 року протиправними; зобов'язати Державну казначейську службу України виконати заяву ОСОБА_1 від 05.02.2014 р. за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами; стягнути на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в сумі 32886 (тридцять дві тисячі вісімсот вісімдесят шість) гривень з Державного бюджету України в особі суб'єктів владних повноважень - Державної виконавчої служби України та Державної казначейської служби України шляхом їх безпосереднього списання із рахунків суб'єктів владних повноважень - Державної виконавчої служби України та Державної казначейської служби України солідарно по 16443 (шістнадцять тисяч чотириста сорок три) гривні; вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів про захист яких просить ОСОБА_1; стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3150 (три тисячі сто п'ятдесят) гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області в межах видатків, передбачених Територіальному управлінню Державній судовій адміністрації України в Харківській області на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 14 (чотирнадцять) гривень 60 коп. солідарно по 7, 30 грн. з кожного.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 р. у справі №820/9021/14, залишено без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2014 р. та 18.08.2014 р., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2014 року протиправною; визнано дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 02.04.2014 року протиправними; - зобов'язано Державну казначейську службу України виконати заяву ОСОБА_1 від 05.02.2014 р. за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) судові витрати по справі у розмірі 73,08грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 13.11.2014р. №К/800/42268/14, №К/800/43419/14 ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2014р. та 18.08.2014р. та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. у справі №820/9021/14 в частині задоволення позовних вимог - скасовано, провадження в частині вимог - закрито.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП№40410407 від 28.04.2014 р. у судовому порядку не скасована, є чинною на момент розгляду заяви ОСОБА_1 і підтверджує фактичне виконання виконавчого листа 820/2103/13-а, виданого 07.08.2013 р., щодо розгляду Державною казначейською службою України питання про безспірне списання коштів у сумі 2430,00 грн. на витрати на правову допомогу, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог заявника про визнання бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини та зобов'язання Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України в особі Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 2430 гривень шляхом безпосереднього списання зазначених коштів в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Колегія суддів зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Крім того, Законом України "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів. Зокрема, частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 5 червня 2012 року № 4901-VІ, який набрав чинності 1 січня 2013 року, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином, з 1 січня 2013 року судові рішення про стягнення коштів з державного органу виконуються Державною казначейською службою України шляхом списання коштів з рахунків державного органу або за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно із Положенням про державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

П.п. 4 п. 4 вищенаведеного Положення передбачено, що Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Процедура стягнення коштів державного та місцевих бюджетів врегульована Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі - Порядок).

Відповідно до абз.1 пункту 2 Порядку, безспірне списання це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Як вбачається зі змісту листа ДКСУ від 07.05.2014 року, Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012 року по справі № 2-а-42/2010 та додані до заяви документи, посилаючись на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" бюджетні призначення на відшкодування витрат на правову допомогу не передбачені, а відтак рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування, у Державній казначейській службі України відсутні.

В свою чергу, згідно з п.п. 1 п. 9 Порядку визначено перелік підстав для повернення виконавчого документу, а саме, виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

Враховуючи наведене, підстава, за якою Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий документ, у зазначеному переліку відсутня.

На теперішній час заява позивача від 05.02.2013 р. до Державної казначейської служби України не виконана, сума в 2430,00 грн. на користь позивача не стягнута, тобто постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а фактично є невиконаною.

Посилання представника Державної казначейської служби, як на підставу правомірності своїх дій, на ухвалу ВАСУ від 13.11.2014р. №К/800/42268/14, №К/800/43419/14, відповідно до якої ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2014р. та 18.08.2014р. та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. у справі №820/9021/14 в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності Державної казначейської служби України щодо не виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2014 року протиправною; визнання дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 02.04.2014 року протиправними; зобов'язання Державну казначейську службу України виконати заяву ОСОБА_1 від 05.02.2014 р. за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами - скасовано, а провадження в цій частині вимог - закрито, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке.

Приймаючи рішення про закриття провадження по справі № 820/9021/14, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 13.11.2014 р. зауважив на те, що якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю ДКС України на виконання вищевказаної постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі № 820/2103/13-а, порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ст. 267 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача або про порушення його прав, підтверджених вищевказаною постановою, а не пред'являти новий адміністративний позов, що і було зроблено позивачем.

Також колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні вказаної заяви позивача через те, що постанова про закінчення виконавчого провадження ВП№40410407 від 28.04.2014 р. у судовому порядку не скасована та є чинною на момент розгляду заяви ОСОБА_1, оскільки в даному випадку позивач в заяві просить суд надати оцінку правомірності дій саме органу державного казначейства, а не діям державної виконавчої служби.

Окрім того, колегія суддів зазначає про те, що відповідно до ст. 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

Згідно з ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Слід зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на викладене, оцінюючи дії Державної казначейської служби України на відповідність критеріям, зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що бездіяльність останньої щодо неповного виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а є протиправною.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про відмову в задоволенні заяви позивача в зазначеній частині.

Щодо вимоги про зобов'язання Державну казначейську службу України стягнути з Державного бюджету України в особі Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 2430 (дві тисячі чотириста тридцять) гривень шляхом безпосереднього списання зазначених коштів в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з приписами ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Встановлення колегією суддів апеляційної інстанції протиправності бездіяльності органу Державної казначейської служби щодо невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а є достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Щодо вимоги позивача в частині зобов'язання Державну казначейську службу України, як суб'єкта владних повноважень, подати протягом п'яти днів, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.

Цій нормі кореспондують положення абзацу 6 п. 4 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким постанова складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Згідно з абзацом 4 п. 4 ч. 1 статті 207 названого Кодексу у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки судом при прийнятті постанови від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а не було зобов'язано відповідача надати звіт про виконання судового рішення, тому заява позивача про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, подана після прийняття постанови у справі, задоволенню не підлягає.

Щодо вимог заявника про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Заявником в ході розгляду справи не зазначено, в чому безпосередньо полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги заявника в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 159 КАС, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Частиною третьою зазначеної статті визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених підстав, постанова від 03.03.2015 року частково не відповідає вимогам статті 159 КАС, а тому підлягає скасуванню.

З приводу вимоги апеляційної скарги щодо віднесення судових витрат за рахунок держави з урахуванням компенсації за відрив від звичайних занять, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 91 КАС України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до пункту 3 додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду граничний розмір компенсації обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в порушення вимог вищезазначених статей кодексу не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження доказів понесених витрат, пов'язаних із компенсацією за відрив від звичайних занять, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 36,54 грн.

За результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції заяву позивача задоволено частково, отже судовий збір має бути стягнутий на користь позивача відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, документально підтвердженими витратами, які підлягають стягненню на користь позивача, є витрати в розмірі 18,27 грн. (36,54 грн.: 2 = 18,27 грн.).

За змістом статті 267 КАС України судове рішення за наслідками розгляду заяви в порядку цієї норми може бути оскаржена лише в апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2015р. по справі № 820/2103/13-а скасувати в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року по справі № 820/2103/13-а залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України в особі УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області (розрахунковий рахунок 31210206781011, ідентифікаційний код отримувача 37999628, код установи банку 851011) на користь ОСОБА_1 ( і. н. НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 18, 27 грн. (вісімнадцять грн. двадцять сім коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст постанови виготовлений 26.05.2015 р.