Ухвала суду № 44375602, 21.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/231/15 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

21 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 жовтня 2014 року №0003262301 та №0003272301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області звернулася з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Праус», ТОВ «Барилит Плюс», ТОВ «Талис Плюс» та ТОВ «Антарес» за період з 01 квітня 2014 року по 31 липня 2014 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 23 вересня 2014 року № 360/23-01-22-04/36262526.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 516 289,00 грн, в тому числі за квітень 2014 року - на суму 22 379,00 грн, за червень 2014 року - на суму 208 769,00 грн, за липень 2014 року - на суму 285 141,00 грн, а також завищення від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за липень 2014 року на суму 207 454,00 грн.

На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року №0003262301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 645 361,00 грн, з них 516 289,00 грн - за основним платежем, 129 072,00 грн - за штрафними санкціями, №0003272301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми цього податку на суму 207 454,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні грошові зобов'язання визначені платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Праус», ТОВ «Барилит Плюс», ТОВ «Талис Плюс» та ТОВ «Антарес», результати яких відображені в податковій звітності першого.

Таким чином, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних, виписаних згаданими контрагентами в періоді, що перевірявся податковим органом.

Обговорюючи такі доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Праус» та позивачем укладено договори поставки нафтопродуктів: № 07/05 від 07.04.2014 та № 22/56 від 22.04.2014, за умовами яких ТОВ «Праус» зобов'язалось передати у власність позивача нафтопродукти, а позивач - прийняти і оплатити їх вартість.

Аналогічні договори укладені між позивачем та ТОВ «Антарес» № ДГ-1407-4 від 14.07.2014, № ДГ-3007-1 від 30.07.2014; ТОВ «Барилит Плюс» №01/104-НП від 01.05.2014 та № 01/51-НП від 01.05.2014; ТОВ «Талис Плюс» №16/06-1П від 16.06.2014.

Умовами вказаних договорів передбачено, що передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1); оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1); ціна товару є договірною та вказується в додаткових угодах до договору (пункт 5.5).

На підтвердження виконання зобов'язань за договорами із зазначеними контрагентами позивачем надано підписані та скріплені печатками додаткові угоди про поставку нафтопродуктів (бензину автомобільного А-92-ЄВРО та палива дизельного підвищеної якості), акти приймання-передачі нафтопродуктів.

Оплата вартості поставок підтверджується відомостями, які містяться в матеріалах справи копіях платіжних доручень.

За наслідками поставок контрагентами виписано позивачу податкові накладі. Податкова накладна від 31.05.2014 №302 не була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому позивач, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, до податкової декларації з ПДВ за липень 2014 року подав заяву про порушення постачальником порядку реєстрації у вказаному реєстрі податкової накладної, відтак - правомірно включив зазначену в ній суму ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Судом також встановлено, що між позивачем та ПАТ «Дніпронафтопродукт» укладено договір зберігання №2858 від 01.03.2012 року, за яким останнє зобов'язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача і повернути їх за першою вимогою.

Положеннями пункту 4.2 договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Праус», ТОВ «Барилит Плюс», ТОВ «Талис Плюс», ТОВ «Антарес», передбачено, що поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ «Дніпронафтопродукт» та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору зберігання ПАТ «Дніпронафтопродукт» прийняло на зберігання бензин автомобільний підвищеної якості А-92-ЄВРО виду ІІ класу С, паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ та паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ, що підтверджується актами прийому-передачі нафтопродуктів.

ТОВ «Праус», ТОВ «Барилит Плюс», ТОВ «Талис Плюс» та ТОВ «Антарес» повідомили позивача про наявність на зберіганні у ПАТ «Дніпронафтопродукт» нафтопродуктів, які придбані за вищенаведеними договорами поставки.

Таким чином, вказані нафтопродукти, що були придбані позивачем, зберігались на складах ПАТ «Дніпронафтопродукт», що підтверджується актами здачі-приймання наданих послуг, протоколами узгодження ціни за надані послуги зберігання, податковими накладними.

Встановлені обставини свідчать про підтвердження позивачем прийняття на зберігання та обліку нафтопродуктів.

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось ТОВ «Гарант Ресурс» на підставі договору №14 від 21.06.2013 про перевезення вантажів автомобільним транспортом та підтверджується відповідними актами здачі-прийняття наданих послуг і податковими накладними.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідність згаданих первинних документів вимогам вказаного Закону не заперечується відповідачем, так само як не ставиться під сумнів відповідність, виписаних контрагентами позивачу, податкових накладних вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, фактичне здійснення позивачем господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг чи товарів.

Пов'язаність із господарською діяльністю позивача вищеописаних господарських операцій підтверджується даними щодо видів його господарської діяльності, до якої, за даними ЄДРПОУ, відноситься, зокрема, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами та роздрібна торгівля пальним.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально та узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльності, що свідчить про реальність спірних господарських операцій.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача трудових ресурсів та основних засобів для ведення господарської діяльності ґрунтуються виключно на припущеннях, адже відповідачем не надано жодних доказів на їх підтвердження, так само як і доказів неможливості залучення до своєї діяльності третіх осіб. Наведені висновки відповідача ґрунтуються лише на аналізі податкової звітності контрагентів позивача.

У зв'язку із чим, колегія суддів зазначає, що порушення правил звітування щодо основних фондів може тягнути відповідальність лише до платників податків, які допустили таке порушення, і не може мати наслідком позбавлення добросовісного платника податків податкової вимоги у вигляді зменшення об'єкта оподаткування за рахунок податкового кредиту.

Посилання податкового органу на акти інших податкових інспекцій про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, відхиляються колегією суддів, оскільки вказані акти можуть були лише свідченням того, що зустрічні звірки не були проведені і не здійснювалось співставлення первинних документів та даних податкової звітності платників податків. До того ж, як було з'ясовано судом першої інстанції, дії щодо проведення зустрічних звірок, на складені за результатами яких акти посилається відповідач, визнані протиправними судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, вчинених позивачем з ТОВ «Праус», ТОВ «Барилит Плюс», ТОВ «Талис Плюс» та ТОВ «Антарес», тобто, доказів того, що такі були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань (зменшення від'ємного значення) з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та обґрунтованістю позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять правомірності та обґрунтованості оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 26.05.2015року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Міщук М.С.

Гром Л.М.