Постанова № 44374890, 19.05.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа № 926/112/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржник) - не з'явився

від відповідачів - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Никифорець Павліни Георгіївни від 14.03.2015 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року, суддя А.А.Бутирський

у справі за № 926/112/13-г

за позовом Фізичної особи-підприємця Никифорець Павліни Георгіївни, с. Чагор, Глибоцького району, Чернівецької області

до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця Старчук Людмили Михайлівни, м. Чернівці

до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Старчук Василя Тодоровича, м. Чернівці

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року у справі за № 926/112/13-г позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Старчук Людмили Михайлівни на користь Фізичної особи-підприємця Нікіфорець Павліни Георгіївни 15 000,00 грн. моральної шкоди та 326,90 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що відповідач-1 безпідставно обмежив вільний доступ підприємця Никифорець П.Г. до належного їй майна (продуктів харчування), внаслідок чого його якість змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням. Протиправність дії відповідача-1 встановлена Вищим господарським судом України у постанові від 16.12.2014 р. Внаслідок неправомірних дій відповідача-1 позивачеві було завдано душевних стражданнях, у зв'язку зі знищенням її майна, що виражається у погіршенні стану її здоров'я, перебуванні у постійних стресових ситуаціях, нервово-емоційних перенапруженнях з вересня 2005 р., втраті часу з метою реалізації свого права на захист, зокрема пошуку необхідних документів, звернення до правоохоронних органів тощо. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав обґрунтованим стягнення на користь позивачки суми моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог мотивоване тим, що матеріалами справи не доведено протиправність дій відповідача - 2, а також тим, що збільшення моральної шкоди позивачкою на 100 000,00 грн. у 2015 р. є безпідставним, оскільки порушення її прав відбулось ще у вересні 2005 р., позов поданий у 2013 р., тобто позивачка не довела, що їй було завдано душевних страждань після 2013 р.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення змінити і прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 150 000,0 грн. повністю, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції не було всебічно з'ясовано всі обставини справи, зокрема, не враховано численні факти значного погіршення здоров'я позивачки з вересня 2005 року, утримання нею хворого сина, тривалий час порушення її прав, тобто з 2005 року по даний час, надзвичайно складні життєві обставини, в яких опинилася позивачка внаслідок протиправних дій відповідача-1, до якого вона заявляє вимоги про стягнення моральної шкоди.

У відзиві відповідач - 1 просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення мотивуючи це тим, що позивачка своїми окремими діями сама сприяла спричиненню їй шкоди та не вчиняла жодних дії з метою запобігання виникненню збитків, крім того, зазначає про виконання рішення судів в частині відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди в розмірі 15 000,0 грн. за рішеннями судів.

У судове засідання представники сторін не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, встановлені процесуальні строки розгляду справи та відсутність інших процесуальних перешкод, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 18.01.2005р. між позивачем, як суб'єктом підприємницької діяльності, та підприємцем Старчук Л.М. було укладено договір оренди торгового павільйону, строк дії якого закінчувався 01.06.2005 р. із правом продовження оренди за окремо укладеною угодою відповідно до пункту 4.3 Договору за один місяць до моменту закінчення строку дії даного договору. Майно передано в оренду за актом приймання передачі від 18.01.2005 р. Умовами договору визначено обов'язок орендаря повернути майно по закінченню оренди за актом-приймання передачі (пункт 9.1. Договору). Умовами Договору (пункт 8.3) визначено порядок врегулювання спорів між сторонами шляхом переговорів або в судовому порядку (том 1, а.с. 100 - 101, 102). Отже, особливого порядку щодо вивезення майна орендаря орендодавцем з орендованого приміщення по закінченню строку дії договору умовами договору передбачено не було;

12.09.2005 р. підприємцем Старчук Л.М. було створено комісію у складі: Старчук Л.М., Романюк В.Г., Гаврилюк В.М., Ковуля В.С. та у присутності понятих (свідків) Чорней В.М., Сувейко П.К., без погодження та відома Никифорець П.Г., зрізано замки на спірному торговому павільйоні №5, вилучено з нього товар позивача, здійснено його опис за актом виїмки речей від 12.09.2005 року та переміщено зазначений в акті опису товар до камери схову (іншого контейнера №8), орендованого Старчук Л.М., як приватним підприємцем (том 1, а.с. 18 - 21). Такі дії Старчук Л.М. пояснювала невиконанням відповідачкою її вимог про звільнення орендованого контейнера по закінченню строку дії договору оренди.

Відповідач-1 надсилав на адресу позивача листи від 28.09.2005 р., від 23.11.2005 р. та 07.11.2006 р., згідно з якими останнього повідомлено про необхідність звільнити камеру схову, в якій знаходиться належне йому спірне майно (товар), яке було переміщене відповідачами із торгового павільйону № 5 у контейнер № 8 після закінчення строку дії договору оренди (том 2, а.с. 64 - 69).

Вищим господарським судом України у постанові від 16.12.2014 р. встановлено, що саме дії підприємця Старчук Л.М. по вилученню та тривалому зберіганні в належному їй на праві оренди контейнері № 8 привели до втрати товарної цінності вилученого нею майна позивача, а доводи відповідачів про вільний доступ позивача до зазначеного контейнера спростовуються їхніми ж поясненнями про те, що контейнер був опечатаний працівниками міліції, які, на їхню думку, повинні відповідати за втрату якості продуктів харчування, які зберігалися у контейнері упродовж розслідування та розгляду кримінальної справи по обвинуваченню Старчук Л.М. та Старчука В.Т. в самоуправстві.

З огляду на наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями підприємця Старчук Л.М. по ініціюванню та вилученню без погодження з підприємцем Никифорець П.Г. належного їй спірного майна за Актом опису від 12.09.2005 року, поміщенням його без згоди власника у контейнер №8, який перебував у користуванні підприємця Старчук Л.М. з опечатуванням відповідного контейнера та обмеженням вільного доступу підприємця Никифорець П.Г. до належного їй майна, яке було продуктами харчування, Вищий господарський суд України визнав доведеними обставини про наявність вини підприємця Старчук Л.М. у тривалому зберіганні за власною ініціативою спірного майна позивача, внаслідок чого його якість, як продуктів харчування, змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням та зазначив, що фізична особа - підприємець Старчук Л.М., як зберігач, є відповідальною за завдану її діями шкоду з ініційованого нею неналежного зберігання. На підставі вищезазначеного, Вищий господарський суд України у постанові від 16.12.14 року прийшов до висновку про відшкодування позивачу матеріальної шкоди 9вартості продуктів харчування, які втратили свою якість внаслідок тривалого неналежного зберігання) на суму 28 734,67 грн.

Позивачем також було заявлено вимоги про відшкодування відповідачами моральної шкоди в розмірі 50 000, 0 грн. Крім того, позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, в якій позивач просив стягнути з відповідача - 1 Старчук Л.М. 150 000,0 грн. моральної шкоди.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно з п. 5 згаданої Постанови, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Отже, судами у справі було встановлено, що саме відповідач-1 безпідставно обмежив вільний доступ підприємця Никифорець П.Г. до належного їй майна (продуктів харчування), внаслідок чого його якість, як продуктів харчування, змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням.

Протиправність таких дії відповідача-1 встановлена Вищим господарським судом України у постанові від 16.12.2014 р.

Внаслідок неправомірних дій відповідача-1 позивачеві було завдано душевних страждань, у зв'язку із знищенням її майна, що виражається у погіршенні стану її здоров'я (у позивачки виявлено: гіпертонічну хвороба, хронічний бронхіт у стадії загострень, гіпертонічний криз, хронічне обструктивне захворювання легень) (Т.2 а.с. 45-47, 49-51);, перебуванні у постійних стресових ситуаціях, нервово-емоційних перенапруженнях з вересня 2005р., втраті часу з метою реалізації свого права на захист, зокрема пошуку необхідних документів, звернення до правоохоронних органів тощо.

Відтак, також встановлено факт завдання позивачу душевних та фізичних страждань неправомірними діями відповідача-1, а саме у зв'язку із фактичним знищенням (доведенням до непридатності) чи пошкодженням її майна, що підтверджується відповідними медичними документами, починаючи з 12.09.2005 року.

Апеляційний суд критично оцінює доводи позивачки щодо того, що члени її сім'ї (син Нікіфорець Іван Володимирович та чоловік Нікіфорець Володимир Іванович) теж мають захворювання, зокрема, онкозахворювання сина, саме через протиправну поведінку відповідача-1, оскільки позивачка не надала доказів того, яким чином протиправна поведінка відповідача-1 вплинула на стан здоров'я її родичів.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не передбачає чітких критеріїв для визначення розміру моральної шкоди в разі наявності підстав для відшкодування такої, містить окремі оціночні поняття, не встановлює меж розміру такого відшкодування (мінімальних чи максимальних), відтак, суди в кожному окремому випадку самостійно визначають розмір моральної шкоди на підставі наявних у справі доказів.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції вважав обґрунтованим стягнення на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача - 1 моральної шкоди у розмірі 15000,0 грн., що становить 10% від заявленого розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги апеляційний суд не вважає достатніми для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 05 березня 2015 року у справі за № 926/112/13-г - залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Никифорець Павліни Георгіївни від 14.03.2015 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 25.05.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.