Рішення № 44353049, 19.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/1028/14-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В. Провадження № 22-ц/780/2386/15 Доповідач у 2 інстанції Касьяненко Л. І.Категорія 18 19.05.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2015 рокуколегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Гуля В.В., Антоненко В.І.,

При секретарі: Франюк Т.В.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом , в якому просили стягнути з відповідача на їх користь 191632 грн. боргу за договором позики та судові витрати по справі , посилаючись на те, що 18.02.2012 року вони позичили відповідачу 11800 дол. США , про що відповідач видав їм розписку , вказана розписка не містить кінцевої дати повернення боргу. Оскільки на їх вимогу, надіслану відповідачу про повернення боргу, останній залишив її без реагування, просили стягнути з відповідача з врахуванням зміни курсу долара саме на час збільшення позовних вимог 3.02.2015 року вищезазначену суму та судові витрати по справі.

Рішенням Васильківського міськрайсуду від 18.02.2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за позикою в сумі 191632грн. та судовий збір 1916,32 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона / боржник/ зобов»язана вчинити на користь другої сторони / кредитора/ певну дію / передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона / позикодавець/ передає у власність другій стороні / позичальникові/ грошові кошти або інші речі , визначені родовими ознаками , а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику/ грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого виду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку , що встановлені договором. Пункт 2 ч.1 вказаної статті передбачає, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред»явлення вимоги, позика має повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред»явлення позикодавцем вимоги про це.

На обґрунтування позовних вимог, позивачі, як доказ , послалися на розписку від 18.02.2012 року /а.с.11/.

Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд І інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою відповідача, відповідач борг не повернув, а тому дійшов висновку, що сума боргу в розмірі 191632 грн. підлягає стягненню в судовому порядку на користь позивачів.

Такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає обставинам справи.

Так , з розписки , на яку посилаються позивачі і яку суд визнав належним доказом, що підтверджує укладання між сторонами договору позики, вбачається що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивачів суму у розмірі 11800 дол. США, еквівалентну на поточну дату 95108 грн.

Тобто , за змістом , в розписці не зазначено, що суму 11800 дол. США відповідач взяв у борг у позивачів і що він зобов»язався повернути борг останнім за першою їх вимогою. У зв»язку з чим , підстави вважати, що зазначена розписка є борговим зобов»язанням відповідача перед позивачами , відсутні.

З огляду на викладене, висновок суду про обґрунтованість позову не відповідає вимогам закону та спростовується матеріалами справи.

Рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути залишеним без змін та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Колегія суддів вважає, що розписка від 18.02.2012 року , на яку посилаються позивачі на підтвердження своїх позовних вимог, в розумінні положень ст.ст. 1046,1047 ЦК України, не може вважатися борговою розпискою / відсутні докази, що вказані кошти було взято в борг, не містить умови щодо зобов»язання повернення вказаних коштів, не зазначено строки та порядок повернення боргу/ та не свідчить про існування договору позики.

В силу ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду І інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія вважає, що позивачі не довели свої позовні вимоги, а тому їм слід відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. 209 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2015 рокускасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: