Ухвала суду № 44348873, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/9991/88064/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 по справі № 2а-11082/11/2070

за позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.08.2010 № 0000230840/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 1 378 966,00 грн.

Позовні вимоги Підприємство обґрунтовує відсутністю з його боку порушень вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та зазначає, що всі господарські операції підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка Підприємства з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року на рахунок платника у банку, за підсумками якої складено акт від 19.08.2010 № 3102/40-028/00213121.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2 пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР) в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за червень 2010 року на суму 2 278 952,00 грн., а також завищення бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року на суму 1 378 966,00 грн.

Такі висновки фахівців Державної податкової інспекції вмотивовано тим, що позивачем до податкового кредиту включено суми коштів за господарськими операціями проведеними з контрагентами (ТОВ "Рослит", ППФ "Дівт", ТОВ "Мобус Трейд", ТОВ "Український стандарт", ТОВ "Інтертранслогістик"), які податкової звітності до контролюючу органу не подавали (подана звітність не визнана контролюючим органом як податкова звітність) та відповідно не декларували та не сплачували податкових зобов'язань по господарських операціях з Підприємством, а отже позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за вказаними господарськими операціями. Крім того, контролюючий орган зазначає про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину з ТОВ "Український стандарт", оскільки у останнього відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності (відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби), а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту та його бюджетного відшкодування.

Зазначені висновки покладені також в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, за визначенням п.1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до ст. 7 Закону № 168/97ВР, які кореспондуються зі ст. 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів укладених з контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, додаткові угоди зі специфікаціями, податкові та видаткові накладні, лімітно-заборні карти, сертифікати якості, акти виконаних робіт, журнал обліку ввезеної продукції).

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом ТОВ "Український стандарт", судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемним, фіктивним, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 по справі № 2а-11082/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко