Ухвала суду № 44348844, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/9991/83181/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 по справі № 2а-4615/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екс-Ойл"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0000011800, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 332 776,81 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 83 194,20 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість".

Позовні вимоги Товариство обґрунтовує відсутністю з його боку порушень вимог вказаного Закону та зазначає, що всі господарські операції з контрагентом фактично проведені та підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ за період з 01.03.2008 по 31.07.2008, за підсумками якої складено акт від 18.04.2011 № 1226/1800/35588156.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ за березень та липень 2008 року на суму 332 776,81 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що за результатами співставлення податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань його контрагента ПП "Агродар Україна", з яким позивач мав господарські правовідносини, оформлені договором поставки, було виявлено розбіжність, внаслідок порушення контрагентом податкового законодавства, а саме втрата первинної документації (згідно інформації наданої ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за результатами проведеної у контрагента невиїзної документальної перевірки), у зв'язку з чим не можливо підтвердити суму податкового кредиту позивача.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо безпідставного формування податкового кредиту позивачем на наслідками господарських відносин з контрагентом, який втратив первинну бухгалтерську документацію, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами наявними у позивача, зокрема, і належно оформленими податковими накладними, що були надані до суду в оригіналі.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Із наведеного випливає, що всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. При цьому платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом (продавцем) правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

На підставі досліджених належно оформлених первинних документів (договір поставки товару, податкові та видаткові накладні, платіжні документи), копії яких додано до матеріалів справи, суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операції між позивачем та його контрагентом (ПП "Агродар Україна"). Крім того, під час вирішення спору судами також враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та видачі відповідних податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97ВР, був платником ПДВ.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 по справі № 2а-4615/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко