Ухвала суду № 44348335, 14.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2015 р. м. Київ К/800/828/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного південного виробничо-технічного підприємства

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013

у справі №814/1816/13-а

за позовом Державного південного виробничо-технічного підприємства

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне південне виробничо-технічне підприємство (далі по тексту - позивач, Державне південне ВТП) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2013 №0000322301, №0000362301 прийнятих Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що у період з 04.01.2013 по 11.01.2013 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Маріком» за період з 01.04.2012 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 18.01.2013 №185/22-200/14310796.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 123.1, ст. 123, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивач не вірно сформував податковий кредит по ПДВ та невірно відображав витрати для нарахування податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Маріком».

На підставі висновків акту перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.02.2013: №0000322301, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 122414,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 61207,00 грн.; №0000362301, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 68649,00 та нараховані штрафні санкції у розмірі 17162,00 грн.

Підставою для збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про нікчемність договорів між позивачем та ТОВ «Маріком». При цьому, податковий орган виходив з того, що підприємство продавець, відповідно до листа ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 22.10.23012 №6886/7/22-220 та акту від 18.10.2012 №824/22-225/34234502, не знаходиться за місцем реєстрації, тому податковий орган не може встановити чи дійсно здійснювалась постачання визначених товарів, чи перевозився товар та де він зберігався. Також на підставі того, що позивачем не надано перевіряючим товарно-транспортних накладних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність спірних господарських операції не підтверджена належними доказами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, п.138.11 цієї статті, п. п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поняття витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім зміни капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Під господарською діяльністю згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надані всі документи на підтвердження реальності укладених договорів та документи на підтвердження використання товару у своїй господарській діяльності.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також, слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та контрагентом, є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 та залишення в силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного південного виробничо-технічного підприємства задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров