Ухвала суду № 44348324, 14.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року м. Київ К/800/12262/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014

у справі №814/303/13-а

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Родіна»

до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Родіна» (далі по тексту - позивач, ПСГП «Родіна») звернулось до суду з позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, Жовтнева ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2010 №0000182301/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.04.2010 №0000182301/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 217684,00 грн. (з яких 30202,00 грн. - основний платіж, 187482,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції). В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15.02.2010 по 29.03.2010 Жовтнева ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області здійснила виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, результати якої оформила актом від 06.04.2010 №509/23-03764726.

На думку відповідача, підприємство порушило підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункт 4.1 статті 4, абзац перший підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункт 7.3.1 пункту 7.3, абзац перший підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 431283,00 грн., а також пункт 3.1 статті 3, підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункт 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР та пункт 6 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 №271 (далі по тексту - Порядок №271), в частині нецільового використання (перерахування) сум ПДВ, які залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників - 172381,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, підприємство надало під час перевірки відповідні податкові накладні.

Слід звернути увагу на те, що висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються виключно на інформації, що міститься в акті (складеному ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) від 09.03.2010 №304/23-300/33250717 про неможливість проведення перевірки ПП «Ритмо», з яким позивач співпрацював в період з 2007 по 2009 рік.

Судами встановлено, що при здійсненні господарських операцій ПП «Ритмо» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, мало свідоцтво платника податку на додану вартість та перебувало у відповідному реєстрі ДПА України.

В даному випадку, позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей, включених до Єдиного державного реєстру своїх контрагентів, при цьому, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб та наявністю цих контрагентів за юридичною адресою.

Враховуючи наявність передбачених податковим законодавством фінансово-бухгалтерських документів, на підставі яких були включені суми ПДВ, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров