Постанова № 44344211, 22.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/270/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

доповідача, судді: Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В., Романішина В.Л.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасувати податкове повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, та, посилаючись на невідповідність висновків акту перевірки, на підставі яких прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, нормам діючого законодавства, просила скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000011701 від 08.01.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані беззаперечністю доказів, наданих на підтвердження реальності господарської операції з контрагентом, що дозволяє встановити факт отримання товару та правомірність віднесення сум до податкового кредиту звітного періоду.

За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 30 січня 2013 року прийнято постанову про задоволення позовних вимог, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 08.01.2012 року № 0000011701.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що при здійсненні господарських операцій з контрагентом-постачальником позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства, що підтверджується первинними документами, а саме: належним чином завірені копії податкової та видаткової накладних, платіжного доручення, договору поставки, на підставі якого постачалась соя.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, оскільки позивачем порушено терміни сплати авансового внеску, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ "Ценфинторг-Юг" сформований безпідставно, оскільки, на переконання відповідача, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом було укладено без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними. Також апелянт зазначив щодо порушення судом першої інстанції приписів ст.. 94 КАС України при розподілі судових витрат.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, В період з 14.12.2012 року по 20.12.2012 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Ценфинторг-Юг" за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, за результатами якої 21.12.2012 року складено акт № 5978/172/НОМЕР_2.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0000011701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 29953,50, у тому числі за основним платежем - 19969,00 грн. та а штрафними санкціями 9984,50 грн.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно акту перевірки посадовими особами відповідача встановлено неправомірне віднесення позивачем сум ПДВ у зв'язку зі здійсненням контрагентом позивача правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до матеріалів справи основними видами господарської діяльності позивача є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля живими тваринами. Позивачем у свого контрагента ТОВ "Ценфинторг-Юг" придбано сою, тобто сировину, яка використовується ним у своєї господарській діяльності.

На підтвердження правомірності нарахування позивачем ПДВ при здійсненні ним господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ "Ценфинторг-Юг" позивачем надано наявні в матеріалах справи докази, а саме: належним чином завірені копії податкової та видаткової накладних, платіжного доручення, договору поставки, на підставі якого постачалась соя.

Згідно акту перевірки, при здійсненні господарських операцій позивач використовувала транспортні засоби на підставі договорів найму, з чого випливає, що ФОП ОСОБА_1 могла перевезти товар орендованим транспортом. На підтвердження транспортування сої, придбаної у ТОВ "Ценфинторг-Юг", позивачем надано копію товарно-транспортної накладної, що свідчить про перевезення товару.

В своїй апеляційній скарзі відповідач послався на те, що за результатами перевірки постачальників контрагента позивача взаємовідносини між ТОВ "Ценфинторг-Юг" та його контрагентами-покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже правочини, укладені між позивачем та його контрагентом, є нікчемними.

При перевірці відповідності правочину ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися наявність наміру порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фіктивна діяльність суб'єкта господарювання повинна доводитись в рамках кримінально-процесуального законодавства, зокрема вироком або постановою суду щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб підприємства за здійснення фіктивної підприємницької діяльності.

Також суд не погоджується з висновками апеляційної скарги щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, оскільки відповідно до акту перевірки контрагент-постачальник позивача ТОВ "Ценфинторг-Юг" займається оптовою торгівлею зерном, орендує складські приміщення для зберігання зернових культур, численність працюючих 7 осіб. Тобто, підприємство здійснює відповідну господарську діяльність, а відтак могло постачати сою позивачу. Крім того ТОВ "Ценфинторг-Юг" відобразило у своєї податковій звітності операції з постачання сої позивачу.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що при здійсненні господарських операцій з контрагентом-постачальником позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства.

Інших доводів, якими б спростовувались висновки суду першої інстанції апелянтом в апеляційній скарзі не наведено та фактично зводиться до незгоди з рішенням суду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Однак, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції порушив приписи ст. 94 КАС України.

Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції зобов'язав Державну казначейську службу України стягнути судові витрати в розмірі 299,60 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь позивача.

Відповідно до п. 21 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", відповідач звільнений від сплати судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документальні судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, але вирішив не всі позовні вимоги або питання, суд апеляційної інстанції на підставі п.2 ч.1 ст. 201 КАС України вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 198, 201, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року - змінити.

Третій абзац резолютивної частини викласти у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3) судові витрати у сумі 299,60 гривень, сплачені відповідно до квитанції від 18.01.2013 року № 10508808."

Постанова суду набирає законної сили після проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів з часу отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач: О.О.Димерлій

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: В.Л. Романішин