Ухвала суду № 44344006, 13.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 р. Справа № 876/6186/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

представників сторін ОСОБА_1., ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року у справі за позовом приватного підприємства «Львівкульттовари» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Львівкульттовари» (далі - ПП «Львівкульттовари») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000932208/3438 та №0000942208/3439 від 12.03.2014 року.

Вважає податкові повідомлення-рішення протиправними та необгрунтованими, оскільки акт перевірки, на підставі якого вони винесені, оформлений з порушенням вимог чинного законодавства, а висновки, викладені в цьому акті такими, що не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Крім того, позивач зазначає, що правовідносини із контрагентом - ФОП ОСОБА_3 мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року позов задоволений.

Відповідач - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області оскаржила постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального права, просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом - ФОП ОСОБА_3, зокрема, вказує, що у вказаного контрагента відсутні необхідні умови для здійснення господарської та економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору поставки № 0501/11-1 від 05.01.2011 року, укладеного між ПП «Львівкульттовари» та ФОП ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, що у ній зазначені.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова у період з 10.02.2014 року по 14.02.2014 року проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Львівкульттовари» з питань правомірності формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ та їх подальший вплив на правильність формування доходів та витрат по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_4 за січень-липень 2011 року, за результатами якої складений акт перевірки №64/64/13-07-22-08-09/33285520 від 21.02.2014 року, де встановлені порушення п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме, заниження податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 25258 гривень, в тому числі за 3 квартал 2011 року - 25258 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету по безтоварних операціях на загальну суму 197289 гривень. На підставі акту перевірки 12.03.2014 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області винесені податкові повідомлення-рішення №0000932208/3438 та №0000942208/3439.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки обставини, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарських операцій, є недоведеними і не дають підстав для збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток та суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом. 138.2. Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати - ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 (продавець) та ПП «Львівкульттовари» (покупець) уклали договір від 05.01.2011 року №0501/11-1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити за нього на умовах договору. Прийом-передача товару проводиться відповідно до накладних, покупець оплачує продавцю товар за ціною, передбаченою у рахунку, виданому продавцем.

Відповідно до вказаного договору продавець передав у власність покупцю товари, що підтверджується відповідними видатковими накладними: №29 від 30 червня 2011 року, №28 від 29 липня 2011 року, №25 від 30 травня 2011 року, №25 від 28 квітня 2011 року, №32 від 22 березня 2011 року, №20 від 18 лютого 2011 року, №2112-3 від 11 січня 2011 року. ФОП ОСОБА_3 виписав позивачу податкові накладні: №29 від 30 червня 2011 року, №28 від 30 липня 2011 року, №28 від 30 травня 2011 року, №25 від 28 квітня 2011 року, №32 від 22 березня 2011 року, №20 від 18 лютого 2011 року, №7 від 11 січня 2011 року, що відображено у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за січень 2011 року - липень 2011 року.

Виконання договірних зобов'язань та оплата придбаних товарів підтвержується банківськими виписками про рух коштів по рахунку.

Крім того, для підтвердження використання придбаних товарів у господарській діяльності позивачем долучені акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів; бухгалтерські довідки на списання з/частин до даних актів; виписки по особовому рахунку та оборотно-сальдові відомості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області не грунтуються на первинних документах, які містять необхідні відомості про господарські операції. Документи, що були підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, є належним чином оформлені і містять всі необхідні реквізити.

Посилання апелянта на безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом спростовуються зібраними у матеріалах справи доказами, видатковими та податковими накладними, актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, до яких податковий орган не мав жодних зауважень.

Щодо посилань апелянта на неможливість контрагента здійснювати господарську діяльність апеляційний суд зазначає наступне.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

За таких обставин, суд погоджується з думкою позивача про недопустимість такого підходу відповідача до правової оцінки правовідносин щодо формування податкового кредиту, податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

З цього приводу слід також зазначити, що висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені під час розгляду справи обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, констатовані в акті перевірки №64/64/13-07-22-08-09/33285520 від 21.02.2014 року, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, винесені на підставі зазначеного акту перевірки, підлягають скасуванню як протиправні.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року у справі № 813/2910/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич