Ухвала суду № 44343837, 21.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/716/15 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

21 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Баришівського відділення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеного між позивачем та ПП "Аліс Експо" угоди і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. На думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 19.11.2014 №0013271702/3789.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з»явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов»язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.01.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований як суб'єкт господарювання 30.01.2006.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є вантажний автомобільний транспорт.

Згідно зі Свідоцтвом від 26.06.2012 №200051855 позивач є платником податку на додану вартість.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в жовтні 2014 року посадовою особою ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу від 29.09.2014 №544 проведена документальна планова перевірка ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 30.09.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 06.11.2014 №3551/17-03/НОМЕР_1.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що перевіркою не підтверджено факти передачі товарів (надання робіт, послуг) від ПП "Аліс Експо" до ФОП ОСОБА_2, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Як наслідок, в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 187.1 ст.187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 28785,91 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на обставинах, викладених в Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.12.2013 №2648/26-55-22-01/35322400 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Aліс Експо" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2013 по 30.09.2013".

Відповідач зазначив, що вказаним актом перевірки встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між товариством та покупцями.

У зв'язку з чим, згідно висновків податкового органу ПП "Aліс Експо" здійснювало свою діяльність з метою надання податкової вигоди третім особам.

Враховуючи зазначене, податковий орган дійшов висновку, що взаємовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ПП "Аліс Експо" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Крім того, податковий орган в Акті вказує на те, що на підтвердження факту транспортування товарно-матеріальних цінностей позивачем надано товарно-транспортні накладні, які заповненні з порушеннями, а відтак вони не можуть бути прийняті як первинні документи, що підтверджують перевезення вантажу.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2014 №0013271702/3789, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 43178,87 грн., з яких: 28785,91 грн. - за основним платежем; 14392,96 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом першої інстанції також встановлено, що у перевіряємий період ФОП ОСОБА_2 мав господарські взаємовідносини з ПП "Аліс Експо".

Згідно умов договору поставки від 27.08.2013 №15, укладеного між ПП "Аліс Експо" (Постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець), постачальник зобов'язувався передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (товар).

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між позивачем та вказаним підприємством позивачем надано суду належним чином завірені копії первинних документів, а саме: договір, рахунки-фактури, банківські виписки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ПП "Аліс Експо" нафтопродуктів.

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять рахунки-фактури, податкові накладні, а також не зазначав про невідповідність вказаних первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ПП "Аліс Експо" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Аліс Експо" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ПП "Аліс Експо" нафтопродуктів.

Як вже зазначалося, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП "Аліс Експо" не спричиняють реального настання правових наслідків, а лише для збільшення податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ПП "Аліс Експо", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП "Аліс Експо", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Крім того, Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача - ПП "Аліс Експо" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП "Аліс Експо", з підстав відсутності реальності поставки товарів, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є вантажний автомобільний транспорт.

Таким чином, враховуючи те, що предмет вказаних господарських операцій відповідає видам господарської діяльності позивача, оскільки займається діяльністю автомобільного вантажного транспорту та його контрагента - ПП "Аліс Експо", яке займається діяльністю у сфері роздрібної торгівлі пальним, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП "Аліс Експо" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані нафтопродукти були використані позивачем у власній господарській діяльності.

В той же час, критичне ставлення до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.12.2013 №2648/26-55-22-01/35322400 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Aліс Експо" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2013 по 30.09.2013".

Поряд із вказаним має місце звернути увагу, що зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що предметом перевірки були господарські відносини ПП "Aліс Експо" із його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ПП "Aліс Експо" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угоди, укладеної із позивачем, такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача - ПП "Aліс Експо" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням позивачу податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

В силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Підсумовуючи наведене, податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ПП "Aліс Експо". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Також є помилковим посилання Податковим органом в Акті перевірки на положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 №363, оскільки вони не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 у справі №2а-10294/09/1570.

Не можливо узяти до уваги твердження податкового органу, викладені в Акті перевірки, щодо заповнення товарно-транспортних накладних із порушеннями, які в свою чергу не підтверджують перевезення вантажу, оскільки відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 №1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий орган повинен був надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та ПП "Aліс Експо", правомірності прийнятого ним оспорюваного рішення.

В свою чергу, можливо констатувати, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Aліс Експо" підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання Податковим органом права на податковий кредит є безпідставними.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаного контрагента, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ПП "Aліс Експо", суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах зі вказаним контрагентом.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не доведено правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 26 травня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 21 травня 2015 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.