Постанова № 44343829, 21.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 751/1284/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Маслюк Н.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2015 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради до Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Чернігівській області про стягнення виконавчого збору ВП №45163998 від 28.01.2015 року.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2015 року позов задоволено в повному обсязі. Скасовано постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 28.01.2015 року №45163998 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, представник Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні в відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-а/2515/242/12 від 06.10.2014 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради здійснити перерахунок та виплату та користь ОСОБА_2 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, яки має 2 групу інвалідності в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, згідно ст. 48 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильське катастрофи" з урахуванням проведених виплат.

Постановою ВП №45163998 від 21.10.2014 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-а/2515/242/12 від 06.10.2014 року, про що листом від 21.10.2014 року №02.01-25/481-4 було повідомлено позивача та надано строк для добровільного виконання рішення суду до 27.10.2014 року (а.с.33).

Листом від 27.10.2014 року позивач повідомив відповідача про часткове виконання рішення суду. Зокрема, з вказаного листа вбачається, що позивачем проведено перерахунок щорічної грошової допомоги на оздоровлення, однак, не було виплачено перераховану суму (а.с.32).

12.11.2014 року №02.01-25/1208-1 державним виконавцем на адресу позивача було надіслано вимогу, якою зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради виконати рішення суду в строк до 24.11.2014 року та повідомити державного виконавця про виконання (надати копії підтверджуючих документів). Також надати інформацію, які були вжиті заходи для виконання даного рішення суду з момент отримання постанови про відкриття виконавчого провадження (надати копії підтверджуючих документів).

Оскільки рішення суду позивачем, у встановлений державним виконавцем для самостійного виконання строк не було виконано та не надано жодних підтверджуючих документів, державним виконавцем 28.01.2015 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1360 грн., копію постанови цього ж дня було направлено боржнику до виконання.

Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до суду з вимогою про її скасування. При цьому, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що постанову про стягнення виконавчого збору було винесено з порушенням строку для її винесення, а тому вона є незаконною та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, погодився з доводами позивача, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП №45163998 від 28.01.2015 року була винесена з порушенням строків, визначених ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.

Частиною першою статті 5 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 24 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» сторона виконавчого провадження зобов'язані в триденний термін з дня надходження даної постанови письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником (або причини невиконання рішення з наданням підтверджуючих документів), а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, їда зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження).

Частиною шостою статті 30 Закону №606-ХІV передбачено, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

У відповідності до частини першої статті 46 вказаного Закону, у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що підставою для стягнення з боржника виконавчого збору є ненадання ним документального підтвердження виконання (невиконання) рішення у строк, встановлений Законом.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі №К/800/24633/13 від 29.01.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем не було виконано у повному обсязі рішення суду у наданий йому строк, тому колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова по стягнення виконавчого збору, прийнята відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом №606-XIV.

Згідно ст. 28 Закону України «Про виконавче провадженню» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст. 25 цього Закон} для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10% що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з сжника - фізичної особи, що на сьогоднішній день становить 680,00 грн. і в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи, що становить 1360,00 грн.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить чітко визначеного строку винесення встанови про стягнення виконавчого збору, але визначає обов'язковість його стягнення у разі невиконання боржником рішення у строк встановлений для самостійного виконання.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 26 грудня 2003 року N 14 Суд може визнати стягнення виконавчого збору необгрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими Законі, і був нереальним.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена у відповідності до ст.25,28 ЗУ «Про виконавче провадження» після встановлення факту невиконання боржником рішення суду та ігнорування останнім вимоги державного виконавця.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню через порушення строків її винесення, оскільки жоден нормативний документ не передбачає таких підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржена постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору прийнята у межах прав та обов'язків державного виконавця, передбачених законом, а тому відсутні підстави для її скасування .

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем надано докази на підтвердження правомірності винесеної ним постанови, в той же час позивачем не надано достатньо доказів та обґрунтувань своїх позовних вимог.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою відмовити в задоволенні позову.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - задовольнити.

Постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2015 року - скасувати.

В задоволенні позову управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради до Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 25 травня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.