Постанова № 44343443, 19.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа № 908/4754/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Хачатрян В.С., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Довбиш А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.1454З/1-38) на рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Дніпро", м.Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство "Альба Україна", м.Бориспіль,

про стягнення 955323,53 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

До господарського суду Запорізької області звернулось ПАТ "Банк "Київська Русь" з позовною заявою до ТОВ "Аптека низьких цін Дніпро" про стягнення 955323,53 грн. заборгованості за Договором відступлення права вимоги № 70418-20/14-7 від 05.06.14., з яких: 830024,01 грн. - суми основного боргу, 72723,75 грн. - пені, 9414,52 грн. - 3% річних, 43161,25 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 року у справі № 908/4754/14 (головуючий суддя Давиденко І.В., суддя Смірнов О.Г., суддя Сушко Л.М.) позов задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

У зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції, було здійснено зміну територіальної підсудності на підставі Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" від 12.08.2014 р. за №1632-VII та розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 р. якими визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, ухвалою суду від 07.04.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.05.2015 року у зв'язку із неявкою сторін в судове засідання.

В судове засідання 19.05.2015 року позивач не з'явився, однак надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу не виконав, вартість поставленого товару не сплатив, право вимоги до відповідача у позивача виникло на підставі договору відступлення прав вимоги №70418-20/14-7, у зв'язку із чим доводи апелянта про те, що умови договору купівлі-продажу не передбачають перерахування грошових коштів на рахунки третіх осіб не мають правового підґрунтя та є безпідставними. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідач в судове засідання 19.05.2015 року також не з'явився, однак надіслав на адресу суду клопотання №108 від 12.05.2015 року про відкладання розгляду апеляційної скарги у зв'язку із відрядженням його представника та неможливістю прибуття в дане судове засідання.

Відповідно до підпункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин, та не зазначено,з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.

Крім того, розгляд апеляційної скарги вже відкладався судом апеляційної інстанції у зв'язку із відрядженням представника відповідача та неможливістю прибуття в судове засідання 07.04.2015 року. Таким чином, відповідач вдруге не з'явився в судове засідання, доказів неможливості прибуття представника або неможливості його заміни суду не надав.

Третя особа в судове засідання 19.05.2015 року також не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином повідомлялась про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.30 т.6).

Відповідач надіслав на адресу суду клопотання №108 від 12.05.2015 року про витребування у позивача документів, що визначають межі і порядок дії тимчасової адміністрації ПАТ «Київська Русь» для підтвердження правомірності діяльності позивача в судовому процесі, а також інформацію щодо результатів перевірки тимчасовою адміністрацією ПАТ «Банк «Київська Русь» договору відступлення права вимоги.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Таким чином, вищенаведеною нормою встановлено, що сторона вправі звернутися до господарського суду із клопотанням про витребування доказу, якщо не має можливості самостійно отримати необхідний доказ від особи, в якої він є. У даному випадку йдеться про докази, яких не може бути в особи, що бере участь у справі, і знаходяться в інших осіб, зокрема в осіб, які беруть участь у справі. Клопотання про витребування доказу повинно бути оформлене письмово. У клопотанні зазначається: який доказ слід витребувати; в якої особи доказ знаходиться; які обставини можуть бути встановлені цим доказом; яке значення для справи має витребуваний доказ; причини, що перешкоджають отриманню доказу стороною самостійно; місцезнаходження доказу.

Причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, в якої знаходиться доказ, надати цей доказ, законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.

Крім того, звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції (п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18» Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем в клопотанні про витребування доказу не вказано яке значення для справи має витребуваний доказ; причини, що перешкоджають отриманню доказу стороною самостійно; не додані докази в підтвердження того, що відповідачеві відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.

Також відповідачем не надано суду обґрунтування неможливості подання цих доказів суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування додаткових документів.

Також відповідачем надано суду апеляційної інстанції клопотання №98 від 20.02.2015 року про зупинення провадження у даній справі до вирішення господарським судом м. Києва справи №910/27979/14 за позовом ТОВ «Аптека низьких цін Дніпро» до ПАТ Банк «Київська Русь» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №70418-20/14-7 від 05.06.2014 року. На думку відповідача, вказані справи є пов'язаними, у зв'язку із чим розгляд справи №908/4754/14 є неможливим до вирішення справи №910/27979/14.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

При цьому, неможливість розгляду конкретної справи до вирішення іншим судом іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Колегія суддів вважає, що підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні, оскільки реалізація права сторони на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги не є безумовною підставою для зупинення провадження у даній справі.

Крім того, за результатами вирішення господарським судом м.Києва справи №910/27979/14, відповідач не позбавлений права звернутись до суду в порядку статті 112 ГПК України.

Відповідач надав суду клопотання №109 від 14.05.2015 року про розстрочку виконання рішення суду у даній справі терміном на 24 місяці у зв'язку із скрутним матеріальним становищем підприємства, що утруднює виконання рішення суду.

Колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п.6 ст. 83 та ст.121 ГПК України господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідачем подано клопотання про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у даній справі.

Апеляційна інстанція має право вирішити питання про розстрочку виконання прийнятої нею постанови (п.13 постанови пленуму ВГСУ №7 від 17.05.2015 р.).

Разом із тим, відповідач просить розстрочити саме рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 статті 101 ГПК передбачено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про розстрочку виконання рішення суду ( але не позбавлений права зробити це в будь-який час).

На підставі викладеного, судова колегія не може розглянути клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

23.05.2011 року між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Дніпро" (далі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 889/1 (далі - договір) (а.с.23 т.1).

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується передавати вироби медичного призначення (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов договору.

Згідно п. 1.2 договору, товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних.

Підтвердження виконання заказу продавцем є підписання видаткової накладної покупцем при прийомі-передачі партії товару (п.2.3 договору).

В пункті 2.4 договору сторони узгодили, що ціна за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами заказом і зазначаються у видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.5 договору, сума даного договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору і визначається шляхом складення сум товарних партій, визначених у видаткових накладних.

Покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.5.1 договору).

Згідно п.5.2 договору ( в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору №880/1 від 23.05.2015 року) оплата за товар здійснюється через 30 днів з моменту отримання товару покупцем.

Згідно з п. 10.2 Договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.11., але у будь-якому разі до повного виконання своїх зобов'язань та взаєморозрахунків. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний наступний календарний рік.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 830024,01 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 26.03.2014 року по 19.04.2014року, які містяться в матеріалах справи (.а.с.37-180 т1, т.2-4).

05.06.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (далі - первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (далі - новий кредитор) укладено Договір про відступлення прав вимоги № 70418-20/14-7 (далі - Договір про відступлення) (а.с.29 т.1).

Відповідно до п. 1.1 Договору про відступлення передбачено, що первісний кредитор відступає (продає), а Новий кредитор набуває (купує) за 830024,01 грн. у порядку та на умовах, визначених цим договором, право вимоги за зобов'язаннями ТОВ "Аптека низьких цін Дніпро" (боржник) у сумі 830024,01 грн., що випливає з Договору купівлі-продажу № 889/1 від 23.05.11., укладеного між боржником та первісним кредитором (основне зобов'язання).

05.06.2014 року сторони підписали акт приймання-передачі права вимоги, відповідно до якого первісним кредитор зняв з балансу, а новий кредитор взяв на баланс дебіторську заборгованість в сумі 830024,01 грн. (а.с.34 т.1)

Згідно з п. 3.1 договору про відступлення, новий кредитор набуває (купує) права вимоги, що відступається (продається за цим договором) після підписання сторонами цього договору.

В п. 7.1 Договору про відступлення зазначено, що за цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником у сумі, яка зазначена в п.1.1 цього договору.

Відповідно до п.1.2 Договору про відступлення, первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржника про здійснення відступлення права вимоги (додаток №1) за основним зобов'язанням протягом 3 днів з моменту набуття новим кредитором права вимоги, в порядку передбаченому п.3.1 цього договору. Повідомлення про здійснення відступлення права вимоги (Додаток №1) підписується сторонами в 3-х екземплярах в момент укладення цього договору, два з яких залишаються у нового кредитора, а третій надається первісному кредитору для подальшого відправлення боржнику.

Повідомлення про здійснення відступлення права вимоги (Додаток №1 до договору) направлене на адресу відповідача, що підтверджується фіскальним чеком від 25.06.2014 року та списком згрупованих поштових відправлень №1896 (а.с.11,12 т.5).

Пунктом 3.2 Договору про відступлення передбачено, що виконання грошових зобов'язань за цим договором може здійснюватись в грошових коштах, або шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог (за вибором нового кредитора).

05.06.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (Сторона-1) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (Сторона-2) укладено Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог № 05 (далі - Договір про зарахування) (а.с.35 т.1).

Відповідно до п. 1.1 Договору про зарахування встановлено, що сторона-1 і сторона-2 укладаючи цей Договір дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування взаємних зустрічних однорідних вимог за Договором відступлення права вимоги № 70418-20/14-7 від 05.06.14. та Кредитним договором № 99117-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.11.2013 р., в яких Сторона-1 та Сторона-2 є сторонами та мають грошові зобов'язання. Зарахування взаємних зустрічних однорідних вимог здійснюються в порядку передбаченому цим Договором.

Згідно п.3 Договору про зарахування, залишок грошового зобов'язання (заборгованості) сторони-2 перед стороною-1 за Договором відступлення та залишок грошового зобов'язання (заборгованості) сторони-1 перед стороною -2 за Кредитним договором, після проведення повного зарахування , передбаченого цим договором, зменшується на суму 830024,01 грн.

Як зазначає позивач, відповідач свої обов'язки з оплати товару виконав неналежним чином, грошові кошти за поставлений товар не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 830024,01 грн. основного богу, 72723,75 грн. пені, 3% річних в сумі 9414,52 грн. та 43161,25 грн. інфляційних нарахувань.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Згідно п. 1.2 договору, товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних.

Підтвердження виконання заказу продавцем є підписання видаткової накладної покупцем при прийомі-передачі партії товару (п.2.3 договору).

Пунктами 6.1, 6.2 договору купівлі-продажу встановлено, що товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, ПАТ «Альба Україна» здійснила поставку товару відповідачу на загальну суму 830024,01 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 26.03.2014 року по 19.04.2014 року, які підписані сторонами договору та скріплені печатками підприємств.

У кожній видатковій накладній зазначено строк оплати товару.

Відповідно до п.4.2 договору, покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити його в порядку, передбаченому розділом 5 договору.

Покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.5.1 договору).

05.06.2014 року ТОВ «Альба Україна», на підставі договору відступлення права вимоги №70418-20/14-7, передав право вимоги за договором купівлі-продажу №889/1 від 23.05.2011 року ПАТ «Банк «Київська Русь».

Повідомлення про відступлення права вимоги (Додаток №1 до договору) направлено відповідачу поштою, що підтверджується фіскальним чеком від 25.06.2014 року та списком згрупованих поштових відправлень №1896 (а.с.11,12 т.5).

Відповідно до п.7.1 Договору про відступлення прав вимоги, новий кредитор (позивач у даній справі) набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником в сумі 830024,01 грн.

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору купівлі-продажу, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаних сторонами договору видаткових накладних.

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором купівлі-продажу, видатковими накладними, розрахунками ціни позову).

Відповідач в добровільному порядку суму основного боргу не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 830024,01 грн.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 05.06.2014 року по 20.10.2014 року в розмірі 9414,52 грн. та інфляційних втрат за період з 05.06.2014 року по 20.10.2014 року в сумі 43161,25 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.7.2 договору купівлі-продажу, у випадку порушення покупцем п.5.2 договору, він виплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з розрахунку за кожен день заборгованості.

Відповідно до п. 7.2 договору про відступлення прав вимоги, крім права вимоги, новий кредитор (позивач) набуває право на стягнення з боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням боржником вимоги, яку було відступлено за договором купівлі-продажу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Таким чином, обґрунтованим, на думку колегії суддів, є стягнення з відповідача пені за період з 05.06.2014 року по 16.07.2014 року в сумі 72723,75 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач у даній справі не має права вимоги до відповідача щодо здійснення оплати за договором купівлі-продажу №899/1 від 23.05.2011 року, умови договору не передбачають обов'язку покупця перераховувати грошові кошти на рахунок третіх осіб. Крім того, на думку апелянта, договір відступлення права вимоги суперечить вимогам чинного законодавства України та укладений з порушення прав та законних інтересів відповідача.

Колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі.

З огляду на те, що норма ст. 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. При цьому форма такої згоди, за відсутності законодавчо встановлених вимог, може бути довільною, врегульованою сторонами на власний розсуд і виражатися як у письмовій заяві, так і шляхом вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема, виконанням зобов'язання новому кредитору. Сторони також можуть погодити умовами основного договору заборону щодо відступлення права вимоги, за наявності якої угода про таке відступлення буде абсолютно недійсною (аналогічна правова думка міститься в постанові Вищого господарського суду України у справі № 5011-32/2003-2012 від 26.03.2013 року).

Як свідчать матеріали справи, умовами договору купівлі-продажу такої заборони не встановлено, порядок заміни кредитора в договорі сторонами додатково не врегульовано, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати договір відступлення прав вимоги №70418-20/14-7 таким, що укладений з порушенням вимог статті 516 ЦК України.

З урахуванням викладеного, доводи апелянта про обов'язковість отримання згоди відповідача на укладення договору відступлення прав вимоги є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Посилання відповідача на те, що він не отримував жодних повідомлень від ПАТ «Альба Україна» стосовно укладення договору відступлення прав вимоги не приймаються колегією суддів, оскільки матеріали справи містять докази направлення на адресу відповідача Повідомлення про здійснення відступлення права вимоги, відповідно до вимог п.1.2 договору №70418-20/14-7 (а.с.11,12 т.5).

Доводи апелянта про те, що, уклавши договір про відступлення прав вимоги, ПАТ «Альба Україна» в односторонньому порядку змінив умови договору купівлі-продажу є необгрунтованими, у зв'язку з тим, що внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не зміна умов договору.

Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи не відповідають вимогам законодавства, не містять інформації відсутня печатка покупця, не вказані посада, прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка одержала товар, у зв'язку із чим не є належними доказами існування заборгованості відповідача.

Колегія суддів враховує наступне.

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить відомість про неї.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Колегія суддів приймає до уваги, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам названих нормативних актів, тобто містять назву документу, дату, місце складання, зміст та обсяг господарської операції з поставки товару, а також підпис осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції з передачі та отримання товару, які засвідчені печатками підприємств позивача та відповідача. При цьому, на кожній накладній стоїть штамп підприємства відповідача, якою матеріально відповідальні особа засвідчує свій підпис про прийняття товару.

Таким чином, відтиск штампу підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару), у зв'язку із чим доводи апелянта є безпідставними.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність в матеріалах справи довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей не приймаються судовою колегією, оскільки, враховуючи зміст пунктів 6.1, 6.2 договору купівлі-продажу, їх відсутність не може спростувати факту вчинення поставки товару та його отримання особою; відповідні довіреності можуть бути лише одним із доказів і підлягають оцінці за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Також в апеляційній скарзі відповідач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №889/1 від 23.05.2011 року у зв'язку з тим, що директор, всупереч п.8.6.3 Статуту, підписав договір купівлі-продажу з перевищенням повноважень, оскільки загальна сума договору перевищує 500000 грн.

Колегія суддів враховує наступне.

Договір з боку постачальника є виконаним.

Відповідач замовляв продукцію та приймав її систематично, без зауважень. Відповідно до пунктів 6.1;6.2 договору купівлі - продажу товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем … в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію; право власності на товар переходить від продавця до покупця також в момент підписання видаткової накладної.

Зазначене вище свідчить про наявність обставин, передбачених ч.2 ст. 241 ЦК України, тобто про неможливість визнання недійсним договору купівлі- продажу.

Слід також прийняти до уваги, що в п.3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено: відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (Вказана правова позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012).

Колегія суддів також зазначає, що договір купівлі-продажу не оспорював ся сторонами, визнання його недійсним не є предметом даного спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Запорізької області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 року у справі №908/4754/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 908/4754/14 підписано 25.05.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Хачатрян В.С.

Суддя Шепітько І.І.