Рішення № 44334221, 21.05.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №580/1843/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бакланов Р. В.Номер провадження 22-ц/788/872/15 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Лузан Л. В. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 листопада 2014 року

в цивільній справі за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Лебединський автотранс 15942», третя особа: управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі, про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, який в подальшому уточнив, мотивуючи вимоги тим, що перебуваючи у 1987 році в трудових відносинах з Лебединським автотранспортним підприємством 15942, правонаступником якого є ПАТ «Лебединський автотранс 15942» позивач за період часу з 03 жовтня по 31 жовтня був відряджений підприємством для участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На даний час він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а також 2 групу інвалідності, у зв'язку з чим перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі, як отримувач пенсії по інвалідності, захворювання якого пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Пенсія йому призначена, виходячи із заробітку за період роботи в зоні відчуження згідно наданої ним довідки про заробітну плату, яку він у 2008 році отримав від відповідача.

22 липня 2014 року він звернувся до відповідача з проханням видати йому нову довідку про заробітну плату за час роботи в зоні відчуження, при обрахуванні якої необхідно збільшити на 100% тарифну ставку з урахуванням збільшеної кратності по оплаті праці, а також врахувати премію у розмірі 60% від тарифної ставки.

Однак, вказане звернення залишилось без задоволення.

Посилаючись на те, що дії відповідача із зазначеного приводу є протиправними та такими, що порушують право позивача на гідну оплату праці, а також на порушення його права на перерахунок пенсії відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи», тобто на призначення пенсії, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у розмірі відшкодування фактичних витрат, тому позивач просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок його заробітної плати за роботу в зоні відчуження, а саме: з урахуванням збільшення на 100% тарифної ставки з врахуванням відповідної кратності оплати праці та на 60% премії від тарифної ставки, а також зобов'язати відповідача видати нову довідку про заробітну плату встановленого зразка за період виконання ОСОБА_3 робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 03 жовтня 1987 року по 31 жовтня 1987 року.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 14 листопада 2014 року задоволено позов представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в повному обсязі.

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Лебединський автотранс 15942» здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_3 за роботу в зоні відчуження з 03 жовтня 1987 року по 31 жовтня 1987 року, а саме: збільшити на 100% тарифну ставку з урахуванням відповідної кратності оплати праці та на 60% премії тарифної ставки.

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Лебединський автотранс 15942» надати довідку про заробітну плату встановленого зразка за період виконання ОСОБА_3 робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 03 жовтня 1987 року по 31 жовтня 1987 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Лебединський автотранс 15942» на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. до державного бюджету Лебединського району.

Вказане рішення суду третя особа управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі оскаржило в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі управління, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В доводах апеляційної скарги зазначається, що позивачу видавалась відповідна довідка встановленого зразка, до якої була включена заробітна плата за роботу в зоні відчуження з урахуванням всіх необхідних показників. Підстави ж для перерахунку заробітної плати позивача за вказаний ним період і, відповідно, для видачі нової довідки про заробітну плату, відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі Лукавенко І.І. про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у 1987 році працював водієм у Лебединському автотранспортному підприємстві, правонаступником якого є ПАТ «Лебединський автотранс 15942» (а.с.8).

Під час роботи за період з 03 жовтня по 31 жовтня він був відряджений підприємством в зону відчуження Чорнобильської АЕС для участі в ліквідації наслідків аварії, за що йому була нарахована та виплачена заробітна плата (а.с.8, 11, 12).

На даний час позивач відноситься до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і йому встановлена друга група інвалідності по причині захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 з вкладкою НОМЕР_2 та копією довідки до акта огляду МСЕК серії АС № 019237 (а.с.7, 9, 10).

На звернення позивача до ПАТ «Лебединський автотранс 15942» з проханням провести перерахунок заробітної плати за період з 03 жовтня 1987 року по 31 жовтня 1987 року з підвищенням її на 100 % тарифної ставки, з урахуванням відповідної кратності оплати праці, та на 60 % премії тарифної ставки, йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю для цього підстав (а.с.17-18, 19).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за нормами законодавства, які розповсюджуються на спірні правовідносини, права позивача є порушеними, а його позовні вимоги - обґрунтованими.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Посилаючись на постанову ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156, постанову РМ УРСР від 08 травня 1986 року № 168-5 та постанову РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, як на підставу для задоволення позову, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що першими двома постановами керівникам підприємств і організацій надавалося саме право проводити оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих на роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, по збільшених до 100 % тарифних ставках і посадових окладах, конкретний розмір яких мав установлюватися з урахуванням складності й терміновості виконуваних робіт.

Звідси слідує, що ці норми щодо підвищення зарплати не були імперативними і не могли застосовуватися відносно всіх без виключення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Про аналогічне йдеться і в розпорядженні Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964-рс «Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати», що продубльовано і в постанові Ради Міністрів Української РСР та Української республіканської ради професійних спілок «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій та установ, що зайняті на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забрудненню навколишнього середовища» від 10 червня 1986 року № 207-7, про надання дозволу керівникам, при погодженні з головою урядової комісії, проводити у виключних випадках оплату праці робітників, зайнятих на роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС, в ІІІ зоні небезпеки - у п'ятикратному розмірі у порівнянні з встановленими діючим законодавством нормами, по ІІ зоні - в чотирьохкратному розмірі і в І зоні - у трьохкратному розмірі.

Третя ж із перелічених вище постанов лише розширила коло осіб, на яких мала розповсюджуватися дія постанови від 07 травня 1986 року № 524-156, та теж надавала право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам проводити оплату праці працівників, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків аварії у відповідних зонах небезпеки, в розмірах, передбачених розпорядженням РМ СРСР від 17 травня 1986 року № 964 рс.

Пункт 4 постанови від 05 червня 1986 року № 665-195 передбачав установлення працівникам підприємств, організацій і установ, виконуючим роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і попередженням забруднення навколишнього середовища, додаткову оплату праці за роботу в нічний час в розмірі 35 процентів погодинної тарифної ставки (окладу) за кожний час роботи в нічний час і максимальний розмір премії - 60 відсотків тарифної ставки (окладу) на місяць. Про це йшлося і в п. 4 постанови РМ УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7.

Щодо цього виду оплати праці, який мав заохочувальний характер, то Міністерство соціальної політики України у листі від 16 липня 2013 року № 1119/20/132-13, який за теорією права, теж є одним із його джерел, зазначило, що за нормами постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 153/10-43 премія за роботу працівника в зоні ЧАЕС виплачувалася відповідно до діючого на підприємстві (в організації) положення про преміювання. Оскільки розмір премії встановлювався для кожного працівника окремо, - для підвищення їхнього розміру на 60 відсотків всім працівникам підстав немає.

Якщо ж розрахунки не було проведено своєчасно, донарахування провадяться при наявності табеля обліку робочого часу (в оригіналі) за період роботи в зоні відчуження, завіреного підприємством, установою чи організацією, що відповідали за проведення конкретних робіт в зоні відчуження, чи іншого документу первинного бухгалтерського обліку, складеного у рік виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Як зазначено у ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

З наведеного слідує, що всупереч вимогам ст.ст.58, 59, 60 ЦПК України позивач не надав належних і допустимих доказів для підтвердження обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Зокрема, він не довів того, що під час роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у нього у встановленому законом порядку виникло право на отримання збільшеної на 100 % тарифної ставки, з урахуванням відповідної кратності оплати праці, та премії у розмірі 60 % тарифної ставки.

За таких умов колегія суддів не може визнати право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушеним.

З урахуванням зазначеного, коли суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову з порушенням норм матеріального і процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи, тому рішення необхідно скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі задовольнити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 листопада 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Лебединський автотранс 15942», третя особа: управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі, про зобов'язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -