Ухвала суду № 44333777, 18.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3927/15

Головуючий у першій інстанції

Петренко В. С.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- Станкевича В.А.

при секретарі - Абалдова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2014 року по справі за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Київської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про виселення,-

встановила:

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 1-4), який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 23) та просив виселити ОСОБА_3 разом з усіма проживаючими особами з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідачки судові витрати у розмірі 243 грн. 60 коп.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу стало відомо про те, що у вказаній квартири після смерті основного квартиронаймача проживає ОСОБА_3, без відповідної реєстрації та правових підстав для цього, займаючи житлову площу, права користування якою не має. Позивач також вказував, що в матеріалах цивільної справи № 2-3318/11, яка перебувала в провадженні судді Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М. за позовом ОСОБА_3 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання укласти окремий договір найму, та який був ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.07.2013 року залишений без розгляду за заявою позивача, після її розгляду судами різних інстанцій майже протягом трьох років, наявні довідки КП "ЖКС "Чорноморський" від 06.12.2010 року, 08.12.2010 року, з яких вбачається відсутність будь-яких юридичних підстав для проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі.

Згідно довідки, яка була надана ОСОБА_3 при розгляді вищезгаданої цивільної справи, станом на 08.05.2012 року за адресою - АДРЕСА_2 зареєстровані 2 особи - ОСОБА_5 та ОСОБА_6. ОСОБА_3, відповідач по справі, була зареєстрована за вказаною адресою з 15.10.1999 року та знята з реєстрації 10.06.2010 року, тобто після смерті ОСОБА_4 Зазначене, на думку позивача, свідчить, що в період з 15.10.1999 року - 10.06.2010 року ОСОБА_3 була зареєстрована за вищевказаною адресою (АДРЕСА_2), однак своїми діями відповідачка штучно погіршила свої житлові права. Позивач стверджував, що ОСОБА_3 мала законне право користування будинком НОМЕР_2, що знаходиться в АДРЕСА_2.

Враховуючи наведене, Київська районна адміністрація Одеської міської ради вважала, що правових підстав для визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 не має, у зв'язку із чим підлягає виселенню як така, що самоправно зайняла житлове приміщення.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради наполягав на задоволенні позовних вимог. Представник ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, вказував на сплив строку позовної давності, а також на те, що ОСОБА_3 проживала із ОСОБА_4 однією родиною, вселилася до спірної квартири з її згоди, а тому має право користування цим житлом. Також зазначав, що у ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_7, який мешкає у квартирі АДРЕСА_1 разом із нею, а тому задоволення позовних вимог призведе до порушення прав малолітньої дитини.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, 30.05.2014 року подав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності на розсуд суду з урахуванням прав та інтересів дитини (а. с. 44).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2014 року позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_3 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Київської районної адміністрації Одеської міської ради 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2014 року, в якій просить скасувати рішення суду від 30.05.2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Київської районної адміністрації Одеської міської ради відмовити повністю, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник відповідачки підтримав апеляційну скаргу, представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Представник третьої особи та відповідачка в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності.

Київська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Київського району міста Одеси згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київська районна адміністрація Одеської міської ради у своїй роботі керується чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та Положенням про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради № 384-УІ від 28.02.2011 року.

Згідно зазначеного положення Київська районна адміністрація Одеської міської ради у галузі житлово-комунального господарства виконує функції уповноваженого органу власника житлового фонду жилих та нежилих приміщень; видає ордери на заселення особами, які перебувають на квартирному обліку в районі, на підприємствах, в установах та організаціях району; вирішує питання оформлення та переоформлення особистих рахунків на житло; вирішує питання укладення та внесення змін до договорів найму жилих приміщень та їх бронювання; видає розпорядження про надання жилих приміщень у встановленому законом порядку тощо.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу стало відомо про те, що у вказаній квартири після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_4 проживає ОСОБА_3, без відповідної реєстрації місця проживання та правових підстав для такого проживання, займаючи житлову площу, права користування якою не має.

ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою - АДРЕСА_2 та знята з реєстрації 10.06.2010 року, тобто після смерті ОСОБА_4 (а. с. 15).

Відповідно до ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.85 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 двічі зверталася до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.07.2013 року у справі № 2-3318/11 перший позов ОСОБА_3 залишено без розгляду (а. с. 9), а щодо другого 21.01.2014 року апеляційним судом Одеської області було ухвалено рішення, яким рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2013 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (а. с. 18-20).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 21.01.2014 року станом на момент розгляду даної справи є чинним, має для суду преюдиційне значення.

Даним рішенням апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_3 вселилась у спірну квартиру без укладення угоди з наймачем про порядок користування спірною квартирою. Питання про реєстрацію у даній квартирі не ставила, до житлово-експлуатаційної організації з цього приводу не зверталась. Її твердження з приводу ведення спільного господарства з наймачем квартири ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не знайшли свого підтвердження, оскільки наведені нею факти участі у веденні домашнього господарства, як то придбання кухонної витяжки та заміна вхідних дверей, носять разовий характер і не свідчать про спільне позивачкою та наймачем вирішення поточних питань утримання житла, узгоджене використання особистих коштів у спільних інтересах.

Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Враховуючи зазначені обставини та положення чинного житлового законодавства, суд першої інстанції вважав, що є підстави для визнання відповідачки ОСОБА_3 такою, що займає житлове приміщення без належних правових підстав та її виселення зі спірного приміщення.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання представника ОСОБА_3 на сплив строку позовної даності, тому що, оскільки названі порушення мають триваючий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності.

Крім того, судом враховано і те, що з травня 2010 року тривав судовий процес у справі за позовом ОСОБА_3 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму.

Так, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 листопада 2012 року, позов ОСОБА_3 було задоволено - встановлено факт проживання однією родиною ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1, а також зобов'язано Київську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти із ОСОБА_3 договір найму вказаного житлового приміщення.

Зазначене рішення Київського районного суду м. Одеси було набрало законної сили 6 листопада 2012 року та було чинним до 10 квітня 2013 року, тобто до моменту його скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (а. с. 7-8).

За таких обставин, Київська районна адміністрація Одеської міської ради дізналась про порушення своїх прав при отриманні ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, а тому посилання представника ОСОБА_3 на пропуск позивачем строку позовної давності суд вважав помилковими.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 07.12.2009 року належить 14/25 житлового будинку АДРЕСА_3 загальною площею 144,43 кв. м., житловою площею - 62,21 кв. м.

Факт належності ОСОБА_3 частини вказаного житлового будинку підтверджується оригіналом інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 23.05.21014 року (а. с. 47-48).

Виходячи з цього, суд вважав, що виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири АДРЕСА_1, не зашкодить правам її малолітньої дитини, адже відповідачка забезпечена іншим житлом.

Разом із тим, суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги Київської районної адміністрації Одеської міської ради в частині виселення, окрім відповідачки ОСОБА_3, усіх інших осіб, проживаючих у квартирі АДРЕСА_1.

Позовні вимоги в цій частині є неконкретизованими та абстрактними. Крім того, суд не може вирішувати питання про виселення з квартири інших не встановлених осіб, які не приймали участі у справі в якості відповідачів.

Відповідно до п. п. 8, 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким. Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 311, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК).

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивача та відповідно до ст. 88 ЦПК України стягнув з відповідачки на користь позивача судові витрати.

Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, задовольнивши позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам матеріального і процесуального права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності.

У зазначеній квартирі після смерті ОСОБА_4 проживає відповідачка ОСОБА_3 без відповідної правової підстави.

Докази, які б підтверджували правомірне вселення та проживання відповідачки в квартирі АДРЕСА_1 і виникнення у відповідачки права користування цією квартирою, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачкою не доведено, що вона правомірно вселилася та проживає в квартирі АДРЕСА_1 і, що в неї виникло право користування цією квартирою.

Відповідачка двічі зверталася з позовом до суду до позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю (в спірній квартирі), визнання права користування житловим приміщенням (спірною квартирою) та зобов'язання укласти договір найму (спірної квартири).

Однак, перший позов ОСОБА_3 залишено без розгляду (а. с. 9), а у задоволенні другого - рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.01.2014 року ОСОБА_3 відмовлено.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачка вселилася в спірну квартиру, як член сім'ї квартиронаймача померлої ОСОБА_4 з її згоди та проживала з нею однією сім'єю і вела з нею спільне господарство, судова колегія не приймає до уваги, так як докази цьому в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Проте, вище вказаним рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.01.2014 року (а. с. 18-20) встановлено, що твердження відповідачки з приводу ведення спільного господарства з наймачем квартири ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження. Відомості про скасування вказаного рішення суду в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, з приводу того, що в матеріалах справи відсутні докази, що під час життя ОСОБА_4 намагалася виселити відповідачку зі своєї квартири. Оскільки, вони не мають правового значення, враховуючи підстави позову, встановлені вище обставини у справі та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження тих обставин, які входять в предмет доказування по даній справі.

Судова колегія також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно порушення оскаржуваним рішенням прав неповнолітнього сина відповідачки, який на її думку цим рішенням залишений один в спірній квартирі.

Оскільки, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років (а. с. 149), є, зокрема, місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).

Крім того, апеляційна скарга (а. с. 145) не подавалася в інтересах неповнолітнього сина відповідачки, що підтвердив в судовому засіданні представник відповідачки та вбачається з апеляційної скарги.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги та представника відповідачки, що в останньої відсутнє інше житло з посиланням на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданий в суді апеляційної інстанції.

Оскільки, ці доводи спростовуються відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 47-48), відповідно до якого відповідачка є власником 14/25 будинку по АДРЕСА_3.

Таким чином, враховуючи вище викладене, надані докази, обставини, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2014 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2014 року по справі за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Київської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про виселення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич