Рішення № 44332532, 15.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/1629/14-ц 15.05.2015 15.05.2015 15.05.2015

Провадження №22-ц/784/734/15

Провадження №22-ц/784/734/15 Головуюча у суді 1 інстанції Полішко В.В.

Категорія 48 Суддя-доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

15 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Шпонарською О.Ю.,

за участю:

- позивача ОСОБА_3, її представника - ОСОБА_4,

- відповідача ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 січня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору дарування жилого будинку удаваним та поділ спільного сумісного майна подружжя,

встановила:

07 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Уточнюючи позовні вимоги, до початку розгляду справи по суті, позивач також просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 з серпня 2000 року, визнати договір дарування жилого будинку удаваним та визнати будинок спільним сумісним майном подружжя.

Позивач зазначала, з серпня 2000 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_5, а з 01 вересня 2001 року до 17 липня 2012 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася дочка ОСОБА_7.

Під час їх спільного проживання, 10 липня 2001 року за посвідченим нотаріально договором дарування ОСОБА_8 подарував ОСОБА_5 жилий будинок АДРЕСА_1

ОСОБА_3 указувала, що цим договором дарування було приховано договір купівлі-продажу зазначеного жилого будинку між ОСОБА_8 та обдарованим ОСОБА_5, оскільки вона з відповідачем сплатили дарителю за цей будинок кошти.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 60, 74 СК України, ст. 235 ЦК України, позивач просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 з серпня 2000 року, визнати договір дарування вказаного жилого будинку удаваним, визнати вищевказане нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя та поділити між ними, визнавши за нею право власності на ? частину цього будинку.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 січня 2015 року, описку у якому виправлено ухвалою цього ж суду від 10 березня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_5 з серпня 2000 року та визнано договір дарування спірного житлового будинку удаваним для приховання договору купівлі-продажу цього будинку. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Додатковим рішення цього ж суду від 10 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 81 грн. 20 коп. судового збору та з ОСОБА_3 на користь держави 40 грн. 60 коп. судового збору.

-2-

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на підставі наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що в період спільного проживання сторін однією сім'єю, за договором дарування, дарувальник (не залучений до справи) та обдарований ОСОБА_5 мали домовленість про укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку.

Водночас, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю сторін та його поділ, суд виходив з їх безпідставності.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що з 01 вересня 2001 року по 17 липня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася дочка ОСОБА_7.

10 липня 2001 року ОСОБА_8 за договором дарування подарував, а відповідач ОСОБА_5 прийняв в дар цілий житловий будинок АДРЕСА_1 Вказаний договір 10 липня 2001 року посвідчений приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Сапегою О.П. за реєстровим № 1640 (а.с.4). 29 липня 2001 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на цей будинок.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що зазначений договір дарування жилого будинку є удаваною угодою, оскільки насправді ОСОБА_8 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу цього будинку. Тому ОСОБА_5 придбав спірний будинок під час проживання однією сім'єю з ОСОБА_5

Відповідно до ч.2 ст. 58 ЦК Української РСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Між тим, позов пред'явлений позивачем лише до обдарованого - відповідача ОСОБА_5 До дарувальника ОСОБА_8 позов не пред'явлено.

Враховуючи принцип диспозитивності, передбачений ст. 11 ЦПК України, а також відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, наявність таких обставин з матеріалів справи не вбачається.

Відповідач ОСОБА_5 заперечував те, що він зі ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу спірного жилого будинку та сплачував за нього грошові кошти.

Суд не з'ясував чи визнає дарувальник вимоги позивача щодо удаваності угоди та отримання ним грошових коштів від відповідача. Будь-яких письмових доказів, які б підтверджували те, що сторони по справі передавали дарувальнику грошові кошти з метою купівлі спірного жилого будинку, ОСОБА_3 суду не надала.

Самі по собі покази свідка ОСОБА_9 про те, що на воротах жилого будинку до укладання спірного договору була табличка про його продаж та сторони по справі купили у ОСОБА_8 цей будинок, є лише припущеннями, оскільки не свідчать про укладання сторонами договору дарування угоди з купівлі-продажу нерухомого майна.

Іншого матеріали справи не містять.

-3-

Отже, як встановлено, спір виник щодо визнання укладеного дарувальником ОСОБА_8 договору дарування жилого будинку удаваним, тому залучення його до участі у справі є обов'язковим, оскільки без участі усіх сторін договору неможливо правильно вирішити цей спір по суті.

Суд першої інстанції не звернув уваги на ці вимоги закону та розглянув спір без залучення іншої сторони спірного договору, дарувальника ОСОБА_8, тому передчасно дійшов висновку про удаваність спірного договору.

За таких обставин, звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування жилого будинку удаваним, позивач не зазначила усіх сторін договору, а суд першої інстанції не з'ясував коло усіх належних відповідачів та, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив їй право на їх залучення до участі у справі та правові наслідки щодо не реалізації такого права. Зазначене привело до неправильного вирішення спору, оскільки визнання спірного договору дарування удаваним, проведено без врахування прав та обов'язків за цим договором дарувальника.

Усунути вказані недоліки на стадії апеляційного розгляду справи неможливо.

Враховуючи викладене, районний суд порушив норми матеріального та процесуального права та невірно встановив фактичні обставини спору, в зв'язку з чим і невірно вирішив спір, тому його рішення в частині визнання договору дарування удаваною угодою підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Крім того, вирішуючи спір та встановлюючи факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім'єю з серпня 2000 року, суд виходив з доведеності факту виникнення між вказаними особами фактичних шлюбних відносин та вважаючи таких осіб подружжям, дійшов висновку про набуття відповідачем жилого будинку під час проживання однією сім'єю з ОСОБА_5

Між тим, суд першої інстанції не врахував, що згідно п. 1 розділу У11 Прикінцевих положень СК цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав в обов'язків, які виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

До 2004 року діяли Кодекс про шлюб та сім'ю України (1970 року), які визнавали тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

За такого, можливість встановлення даного юридичного факту передбачена Цивільним Процесуальним Кодексом України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Положення ст. 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 08 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках встановлення фактів проживання однією сім'єю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено.

А тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, то його рішення в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю з серпня 2000 року підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для визнання спірного жилого будинку спільною сумісною власністю сторін та його поділу.

-4-

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 2 статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Отже, майно набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2 ) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку з цим, суду під час вирішення спору щодо поділу майна набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Оскільки обставини придбання сторонами спірного нерухомого майна внаслідок їх спільної праці встановлено не було, то суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_3 про визнання вищевказаного житлового будинку спільною сумісною власністю сторін та його поділу. У зв'язку з цим, вірно відмовив у задоволенні цих вимог. Тому рішення суду в частині вирішення таких вимог слід залишити без змін.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає корегуванню і розподіл судових витрат.

Позивачкою сплачено в суд першої інстанції лише 243 грн. 60 коп. судового збору, а необхідно було 609 грн. ((243, 60 х 2) + 121 грн. 80 коп.). Судом стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 40 грн. 60 коп., а слід 365 грн. 40 коп. (243 грн. 60 коп. + 121 грн. 80 коп.) недоплаченого судового збору, оскільки у позові їй відмовлено.

У зв'язку з тим, з ОСОБА_5 судовий збір не підлягав стягненню.

На підставі вищевикладеного, згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України додаткове рішення суду від 10 березня 2015 року щодо розподілу судових витрат слід змінити.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 січня 2015 року та ухвалу цього ж суду від 10 березня 2015 року про виправлення описки в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання договору дарування жилого будинку удаваним скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю з серпня 2000 року та визнання удаваним договору дарування жилого будинку АДРЕСА_1

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення суду від 10 березня 2015 року про розподіл судових витрат змінити.

-5-

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 365 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: