Рішення № 44326140, 22.05.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10997/14-ц

пр. № 2/759/289/15

22 травня 2015 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретарів судового засідання Борисенко А.М., Левко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_3, третя особа 1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Громова О.П., третя особа 2: ОСОБА_5, про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна в порядку спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ :

Позивач 24.06.2014 року звернувся до суду з позовом до відповідачів Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції Київської області, третя особа 1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Громова О.П., третя особа 2: ОСОБА_5, про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_5.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. 01.03.2012 року заведено спадкову справу №1-2012.

01.03.2012 року позивачем подано заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Громової О.П. про прийняття спадщини.

07.03.2014 року позивачем направлено заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Громової О.П. про видачу свідоцтва на прийняття всього складу спадщини, на що останній отримав відповідь від 20.03.2014 року (вих.. № 28/01-16) про відмову у видачі свідоцтва через відсутність правовстановлюючих документів на це майно.

Також 07.03.2014 року позивач зазначає, що звернувся до ОСОБА_5 із проханням надати йому оригінали правовстановлюючих документів на весь склад спадщини, однак будь-якої відповіді не отримав.

У судовому засіданні 27.04.2015 року представником позивача ОСОБА_7, подано заяву про збільшення позовних вимог та залучення до справи співвідповідачем ОСОБА_3 (а.с. 175-178).

В обґрунтування поданої заяви, представником позивача зазначено, що після витребування доказів по справі, йому стало відомо, що квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була відчужена 29.07.2013 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 На думку представника позивача, такий договір купівлі-продажу суперечить вимогам положень ч.1 ст. 203, ст. 658, ч.5 ст. 1268 ЦК України і має бути визнаним не дійсним.

З огляду на зазначені обставини позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом в якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частину земельної ділянки площею 0,1837 га із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 29.07.2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 серія та номер: 4035.

У судовому засіданні 22.05.2015 року представник позивача ОСОБА_7 підтримав позов у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача - від Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві у судове засідання не з'явився та подав до суду заяву про розгляд справи без участі їхнього представника (а.с. 166-167).

Представник відповідача - від Реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції Київської області у судове засідання не з'явився та подав до суду чергову заяву про розгляд справи без участі їхнього представника (а.с. 31, 56, 145).

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у своїй заяві про відвід головуючому судді зазначив, про можливість розгляду справи без його участі (а.с. 188).

Третя особа 1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Громова О.П. у судове засідання не з'явилась та подала до суду чергову заяву про розгляд справи без участі їхнього представника (а.с. 33, 54, 147, 186).

Третя особа 2: ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився та подав до суду письмові пояснення у яких зокрема зазначив про розгляд справи без його участі, та зазначив про відсутність підстав для задоволення позову (а.с. 143-144).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави..

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом позивач 24.06.2014 року звернувся до суду з позовом до відповідачів Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції Київської області, третя особа 1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Громова О.П., третя особа 2: ОСОБА_5, про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна в порядку спадкування.

В ході розгляду справи, позивачем збільшено позовні вимоги та пред'явлено їх також до співвідповідача ОСОБА_3 У заяві про збільшення позовних вимог, позивач просить визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частину земельної ділянки площею 0,1837 га із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 29.07.2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 серія та номер: 4035.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Дані роз'ясненні були надані у Інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Як вбачається із копії спадкової справи №1-2012, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. 01.03.2012 року заведено спадкову справу №1-2012 (а.с. 63-95).

01.03.2012 року позивачем подано заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Громової О.П. про прийняття спадщини.

07.03.2014 року позивачем направлено заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Громової О.П. про видачу свідоцтва на прийняття всього складу спадщини, на що останній отримав відповідь від 20.03.2014 року (вих.. № 28/01-16) про відмову у видачі свідоцтва через відсутність правовстановлюючих документів на це майно.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно ч. 3 ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи у порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно зі ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

За змістом наведених норм, позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.

Згідно п.3.1 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.

У разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК).

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Судом неодноразово з'ясовувалось у представника позивача, яким чином відповідачі: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві та Реєстраційна служба Бородянського районного управління юстиції Київської області порушують права позивача, на що представником позивача надано відповідь, що дані органи відмовляються реєструвати право власності на майно належне позивачу в порядку спадкування.

В ході розгляду судом справи, представником позивача не подавалось до суду заяв про заміну належного відповідача, в частині позовних вимог щодо визнання права власності на об'єкти нерухомого майна в порядку спадкування, відтак, позов до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції Київської області є необґрунтованим та безпідставним.

Серед іншого, суд також відзначає відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 29.07.2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 серія та номер: 4035, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зокрема, такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили поширення правового режиму спільної сумісної власності на об'єкт нерухомості - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу укладеного 29.07.2013 року, серія та номер: 4035 - позивачем та його представником суду не надано.

Відтак, зважаючи на викладене, підстав, які б слугували визнанню недійсним договору купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була відчужена 29.07.2013 року ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судом не встановлено.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, не доведеністю їх належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його позову в повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 1216, 1217, 1218, 1297 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_3, третя особа 1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Громова О.П., третя особа 2: ОСОБА_5, про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна в порядку спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А. Ключник