Ухвала суду № 44324553, 22.05.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Буцяка З.І.,

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 січня 2015 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Скасовано наказ ДП «Укрспирт» №481-к від 14 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_1, як такий, що виданий з порушенням норм чинного законодавства.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Струтинського МПД ДП «Укрспирт».

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 12 619,83, 83 грн.

Стягнуто в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач вказує на його незаконність, оскільки воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд прийшов до помилкового висновку та не врахував, що керівник Струтинського МПД ДП «Укрспирт» наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, тому звільнення за п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України є таким, що відповідає вимогам трудового законодавства. Суд не взяв до уваги та не надав правової оцінки письмовим поясненням та поданим доказам представника відповідача та не зазначив про їх дослідження в описовій частині оскаржуваного рішення.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що про перебування позивача на лікарняному відповідачу стало відомо після оголошення наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи, оскільки останній, станом на 03.02.2015 року не повідомив роботодавця про наявність такої непрацездатності та не подав відповідних документів. Вказує, що таке порушення мало бути усунуте судом першої інстанції шляхом зміни дати звільнення, однак суд взагалі не дослідив листка тимчасової непрацездатності на відповідність його вимогам діючого законодавства

Просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача 14 листопада 2014 року відбулося під час його тимчасової непрацездатності, що свідчить про порушення відповідачем ч. 3 ст. 40, ч.2 ст.41 КЗпП України.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку: припинення повноважень посадової особи.

За положеннями частини другої статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Тобто положення частини третьої статті 40 КЗпП України слід застосовувати також до випадків звільнення працівника з підстав частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд при вирішенні спору зобов'язаний був змінити дату звільнення з роботи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положення частини першої статті 235 КЗпП України, у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року № 6-33цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги проте, що позивач не виконав свій обов'язок та не повідомив роботодавця про перебування на лікарняному з 27 жовтня 2014 року, оскільки такі доводи спростовуються протоколом зборів трудового колективу від 18 листопада 2014року (а.с.20-21), листами №305 від 27 жовтня 2014 року та №321 від 17 листопада 2014 року (а.с.67-68).

Покликання в апеляційній скарзі на те, що суд при постановлені рішення дав неправильну оцінку пред'явленим доказам не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності з вимогами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, не спростовують висновків суду і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 січня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді :