Ухвала суду № 44320243, 19.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2015р. м. Київ К/800/67497/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року

у справі № 815/4045/14

за позовомПриватного підприємства «Центр екологічної безпеки» доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Центр екологічної безпеки» (далі по тексту - позивач, ПП «Центр екологічної безпеки») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Центр екологічної безпеки», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Центр екологічної безпеки» з питань повноти та своєчасності декларування та сплати податку на прибуток, податку па додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, ЄСВ та екологічного податку з 07.02.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 22.05.2014 року № 2781/22-06/37549098.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 506708 грн., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 526857 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014 року № 0002042206, яким ПП «Центр екологічної безпеки» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 526857 грн. та 131715 грн. - за штрафними санкціями та № 0002032206 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 506708 грн. за основним платежем та 126677 гри. за штрафними санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться зокрема, процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судами попередніх інстанцій між ПП «Центр екологічної безпеки» та ТОВ «Фуджи», ТОВ «Авріл-2007», ТОВ «Альпек», ТОВ «Ренфорс», ТОВ «Диссар», ТОВ «Південьгрупп», ТОВ «Левиском», ТОВ «Авесбуд» були здійсненні господарські операції щодо виконання робіт та придбання послуг за договорами від 03.09.2012 року № 030912/1, № 030912/2, від 27.11.2013 року № 271113/3, від 07.10.2013 року № 071013/1, від 28.11.2012 року № 281112/2, від 14.11.2012 року № 141112/1, від 24.10.2012 року № 241012/1, від 26.12.2012 року № 261212/2, від 01.08.2012 року № 010812/4, від 01.06.2012 року № 04/06, від 01.05.2012 року № 03/05, від 01.05.2012 року № 02/05, від 01.06.2012 року № 02/06, від 25.04.2012 року № 250412/2, від 26.04.2012 року № 260412/3, від 01.08.2012 року № 010812/1, від 01.05.2012 року № 01/05, від 26.09.2012 року № 260912/1, від 01.12.2011 року б/н, від 01.09.2011 року б/н, від 01.11.2011 року б/н, від 31.10.2013 року № 311013/1, від 01.10.2013 року № 011013/2, від 24.12.2013 року № 241213/1, від 10.06.2013 року № 100613/1, від 21.06.2013 року № 210613/1, від 27.06.2013 року № 270613/1, від 31.07.2013 року № 310713/6, від 09.09.2013 року № 090913/1, від 01.10.2013 року № 011013/3, від 15.11.2013 року № 151113/1, від 09.12.2013 року № 091213/1, від 27.12.2013 року № 271213/4, від 29.08.2013 року № 290813/3, від 27.09.2013 року № 270913/1, від 28.11.2013 року № 281113/4, від 28.12.2013 року № 271213/5/4, від 27.12.2013 року № 271213/5, від 09.12.2013 року № 091213/2, від 28.11.2012 року № 281112/1, від 08.11.2012 року № 081112/1, від 03.12.2012 року № 031212/1, від 30.11.2012 року № 301112/1, від 22.05.2013 року № 220513/1, від 26.02.2013 року № 260213/2, від 26.02.2013 року № 260213/1, від 18.03.2013 року № 180313/2, від 01.04.2013 року № 010413/2, від 31.05.2013 року № 310513/1, від 26.04.2013 року № 260413/3, від 24.04.2012 року № 240412, від 01.06.2012 року № 02/06, від 01.05.2012 року № 01/05, від 02.07.2012 року № 02072012/3, від 24.10.2012 року № 241012/2, від 29.03.2012 року № 29/03/12/1, від 12.01.2012 року № 12/01/12, від 31.01.2012 року № 31/01/12, від 24.02.2012 року № 24/02/12, від 20.02.2012 року № 20/02/12, від 30.03.2012 року № 30/03/12, від 01.12.2011 року № 01/12/1, від 03.10.2011 року № 03/10/1, від 01.09.2011 року № 01/09/1, від 01.11.2011 року № 01/11/1.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, актами надання послуг, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Фуджи», ТОВ «Авріл-2007», ТОВ «Альпек», ТОВ «Ренфорс», ТОВ «Диссар», ТОВ «Південьгрупп», ТОВ «Левиском», ТОВ «Авесбуд» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов