Постанова № 44319090, 14.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа № 903/810/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

прокуратури - Грицак А.В., посвідчення №015499 від 01.03.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги прокурора Любешівського району Волинської області на рішення господарського суду Волинської області від 06.10.2014 у справі № 903/810/14 (суддя Слободян П.Р.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до спільного міжгосподарського підприємства по агропромисловому будівництву "Любешівагробуд"

за участю прокурора Любешівського району Волинської області

про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 21.04.2012р.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач, ФОП ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до спільного міжгосподарського підприємства по агропромисловому будівництву "Любешівагробуд" про визнання дійсним договору купівлі - продажу від 21.04.2012р. та визнання права власності на приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Свої позовні вимоги позивач, з посиланням на ст.ст. 220, 321, 328, 526, 657 ЦК України, ст. 41 Конституції України обґрунтовував тим, що, після укладення вказаного договору він оплатив вартість майна, яке є предметом договору купівлі - продажу та отримав його в користування, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення (а.с.2-16, 22-27 у т.1).

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.10.2014 року (суддя Слободян П.Р.) позов задоволено. Договір купівлі-продажу, укладений між ФОП ОСОБА_2 та спільним міжгосподарським підприємством по агропромисловому будівництву "Любешівагробуд" від 21.04.2012 року визнано дійсним. Визнано за ФОП ОСОБА_2 право власності на приміщення магазину, що знаходиться за адресою: смт. Любешів, АДРЕСА_1, загальною площею 148,1 кв.м.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності заявлених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 вимог та обґрунтованості застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства, зазначених позивачем в якості нормативного обґрунтування позову.

Прокурор Любешівського району Волинської області з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду зі скаргами в яких, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх.№ 4378/15 від 18.02.2015р.).

У поясненнях на апеляційну скаргу, які надійшли на адресу суду 18.02.2015 р. вх.№ 4379/15, відповідач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2015р. поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані прокурором Любешівського району Волинської області матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 18.02.2015р.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2015р. апеляційну скаргу прокурора (вх.№ 235/15 від 21.01.2015р.) прийнято до спільного розгляду з раніше поданою і прийнятою апеляційною скаргою прокурора (вх.№ 234/15 від 21.01.2015р.) (а.с.66-85, 93-114 у т. 1).

Ухвалою суду від 18.02.2015 року розгляд справи відкладався, з підстав зазначеній у ній.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Саврія В.А. розпорядженням керівника апарату суду № 01-07/58 від 17.03.2015 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 903/810/14, відповідно до якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Дужич С.П.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23 березня 2012 року № 6, рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому, заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційних скарг з початку.

Ухвалами суду від 18.03.2015р. та від 06.04.2015р. в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався.

Позивач явку представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач явку представника у судове засідання 14.05.2015 року не забезпечив, натомість надіслав суду заяву (вх.№ 11695/15) про відкладення розгляду справи, в якій зазначено, що голова СМП "Любешівагробуд" перебуває у службовому відрядженні. Документ, що підтверджує перебування у відрядженні буде подано суду під час наступного судового засідання.

Дане клопотання судом відхиляється як необґрунтоване, оскільки на сторону покладається обов'язок доведення тих чи інших обставин, на які вона посилається в своєму клопотанні. Однак, відповідачем не додано належних доказів, в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження зазначених в клопотанні обставин. При цьому, слід зазначити, що ухвалою суду від 06.04.2015р. колегією суддів, було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки та бажанням особисто брати участь у розгляді апеляційних скарг.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд апеляційних скарг обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутності осіб, повідомлених належним чином.

В судовому засіданні прокурор апеляційні скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Предметом даного судового спору є визнання дійсним договору купівлі-продажу приміщення магазину від 21.04.2012 року, загальною площею 148,1 кв.м., що знаходиться за адресою: смт. Любешів, АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на цей об'єкт.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний об'єкт придбаний у відповідача на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2012 року, однак відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.04.2012р. між спільним міжгосподарським підприємством по агропромисловому будівництву "Любешівагробуд" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу приміщення магазину.

За умовами п. 1 договору продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця приміщення (будівлю) магазину, що знаходиться за адресою: смт. Любешів, АДРЕСА_1, загальною площею 148,1 кв.м.

Пунктами 2, 6 договору сторони обумовили, що ціна об'єкта становить 94000,00 грн., розрахунки за придбане приміщення здійснені покупцем шляхом внесення в касу продавця вартості відчужуваного приміщення двома частинами 11.04.2012р. та 21.04.2012р.

В договорі вказано, що загальну вартість нерухомого майна за цим договором покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що 21.04.2012 року спільне міжгосподарське підприємство по агропромисловому будівництву "Любешівагробуд" в особі голови Матейчика В.П. передав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв за актом прийому-передачі спірне нерухоме майно. Вказаний акт підписаний сторонами та міститься в матеріалах даної справи (а.с. 16 у т.1). Виконання договору з боку покупця підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера № 41 від 11.04.2012р. на суму 52000,00 грн., № 9/9 від 21.04.2012р. на суму 42000,00 грн. про сплату загальної вартості спірного нерухомого майна (а.с. 9 у т. 1).

Позивач зазначає, що вищенаведеним підтверджується факт досягнення сторонами домовленостей щодо всіх істотних умов договору та його повне виконання спрямоване на відчуження-набуття нерухомого майна.

Проте, всупереч домовленостей відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору купівлі-продажу.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд встановив факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору, та згідно з нормами ст.ст. 220, 334 ЦК України, дійшов висновку про визнання дійсним спірного договору купівлі-продажу та про визнання за ФОП ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 657 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору купівлі-продажу), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

На підставі ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 220 ЦК України, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину, нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як зазначалось вище, позивач, з яким погодився суд першої інстанції, у позові посилається на укладення спірного договору у письмовій формі, дотримання сторонами всіх істотних умов спірного договору при його укладанні, а також на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору, що дає підстави для визнання його дійсним, відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтями 210, 657 ЦК України, що діяли як на момент укладення спірного договору, встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до приписів ст. ст. 210, 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що вимоги ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють права та обов'язки для сторін.

Окрім того, колегією суддів встановлено, що нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 21.04.2012р., укладеного між спільним міжгосподарським підприємством по агропромисловому будівництву "Любешівагробуд" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, який був визнаний дійсним рішенням господарського суду першої інстанції від 06.10.2014р. у справі № 903/810/14, перебувало та перебуває на день вирішення спору у податковій заставі.

Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 24.04.2015 року виданого Волинською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, податкова застава на майно платника податків СМП "Любешівагробуд" зареєстрована 21.06.2011 року за № 11310671. Об'єктом обтяження, відповідно до вищевказаного витягу, є майно платника податків вказане в акті опису майна № 2/1026/24-031 від 15.06.2011 р., в тому числі приміщення магазину по АДРЕСА_1 смт. Любешів.

Відповідно до абз. 2 ст. 92.1 ПК України, 92.1 платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

Згідно 92.2 ПК України, у разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

Як вбачається з інформації Любешівського відділення Ратнівської ОДПІ ДФС у Волинській області від 28.04.2015 року, посадові особи СМП "Любешівагробуд" з приводу надання дозволу на відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, до органів фіскальної служби не звертались, дозвіл на відчуження вищезгаданого майна СМП "Любешівагробуд" не надавався.

Відповідно до п.п. 2.4 п. 2 Положення про проведення перевірок стану збереження майна платників податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України № 573 від 10.10.2013 року (далі - Положення) перевірка стану збереження майна платників податків, яке перебуває у податковій заставі, може проводитись протягом робочого дня платника податків, починаючи з дня опису майна у податкову заставу.

Для перевірки стану збереження вищезгаданого майна 07.08.2014 року Любешівським відділенням Ратнівської ОДПІ було надано запит до Реєстраційної служби Любешівського РУЮ Волинської області. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на приміщення магазину зареєстровано 25.02.2013 року. Окрім того, згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження обє'ктів нерухомого майна дане приміщення магазину було арештоване 29.05.2006 року та оголошено заборону на його відчуження згідно повторно внесених відомостей про об'єкт нерухомого майна до державного реєстру від 01.04.2011 року.

Відповідно до п. 124.1 ст. 124 ПК України відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі вартості відчуженого майна.

Так, матеріалами справи, зокрема листом № 1261/03-12-23-02 від 28.04.2015 року Ратнівська ОДПІ ДФС у Волинській області підтверджено, що фінансові санкції до СМП "Любешівагробуд" у зв'язку з відчуженням вищезгаданого нерухомого майна не застосовувалися.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що всупереч положенням п. 92.2 ст. 92 Податкового кодексу України відповідачем не вчинено заміну реалізованого заставного майна, а саме приміщення магазину по АДРЕСА_1 у смт. Любешів, іншим майном такої самої або більшої вартості за згодою органу державної податкової служби, а отже здійснено операції з майном, яке перебуває у податковій заставі, без обов'язкової попередньої згоди на таке відчуження.

Вказана обставина не була з'ясована господарським судом першої інстанції.

Як вбачається з пояснень прокурора (вх. № 7307/15 від 23.03.2015р.) та встановлено судом апеляційної інстанції, станом на 25.02.2015 року у відділі ДВС Любешівського РУЮ перебуває 53 виконавчі документи про стягнення коштів з СМП "Любешівагробуд" на загальну суму 1995236,20 грн., з яких на користь управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі 6 на суму 773522,52 грн., на користь Любешівського районного центру зайнятості 2 на суму 34023,10 грн., 2 виконавчі документи на суму 109065,58 грн. про стягнення податкового боргу, 13 виконавчих документів на користь державних підприємств на суму 125859,83 грн., 8 виконавчих документів на суму 16470,65 грн. про стягнення виконавчого збору, 5 виконавчих документів на суму 73692,74 грн. про стягнення коштів на користь фондів соціальної спрямованості, 15 виконавчих документів на користь юридичних осіб на суму 826535,89 грн.

Таким чином, на користь держави підлягає стягненню з боржника СМП "Любешівагробуд" 1132633,03 грн.

Відповідно до інформації Любешівського відділення Ратнівської ОДПІ ДФС у Волинській області № 486 від 02.03.2015 р., СМП "Любешівагробуд" має 14 відкритих розрахункових рахунків в банківських установах району, операції по яких проводились упродовж 1998 2002-2004, 2008-2011 роках. Крім того, 24.12.2014 року підприємством відкрито новий розрахунковий рахунок. Дані рахунки арештовані.

З арештованих державною виконавчою службою рахунків СМП "Любешівагробуд" кошти знімались останній раз у листопаді 2012 року. Упродовж останніх двох років грошові кошти на рахунки боржника не надходили.

Відповідно до інформації ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Камінь-Каширський, Любешівського та Ратнівського районів, підпорядкованого УДАІ УМВС УКраїни у Волинській області, № 308 від 26.02.2015 р., за СМП "Любешівагробуд" зареєстровано 14 транспортних засобів, з яких 12 транспортних засобів випуску з 1979 по 1991 рік, 2 транспортні засоби випуску 2004, 2007 років.

Згідно інформації відділу ДВС Любешівського РУЮ № 03-22/1012 від 05.03.2015 р., в ході вчинення виконавчих дій описано та арештовано автомобілі ЗІЛ-130 УАЗ 3303, автобус КАВЗ 685, причіп-самоскид СЗАП 85512, адмінбудинок "Г-2", трактор ДТ-75, навантажувач ЄО 2621, трактор МТЗ-50, трактор ХТЗ Т 16 МГ, причіп ПСЄ - 12,5 Б. З числа описаного та арештованого майна, реалізовано на торгах трактор ДТ - 75, трактор МТЗ - 50 та приміщення адмінбудинку "Г-2". Решта описаного та арештованого майна було повернуто у зв'язку з відсутністю попиту в ході проведення торгів.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що у випадку реалізації вище переліченого майна, коштів, виручених від нього, не вистачить для погашення заборгованості перед державою в розмірі 1132633,03 грн.

У ході проведення виконачих дій державними виконавцями ВДВС Любешівського РУЮ не встановлено іншого майна, окрім спірного, на яке можливо звернути стягнення.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо укладення спірного договору купівлі-продажу від 21.04.2012 року нерухомого майна, яке перебуває в податковій заставі свідчать про уникнення останнім зобов'язань перед бюджетом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, в повній мірі не врахував норми матеріального права і належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 21.04.2012р. та визнання права власності за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на приміщення магазину, який є предметом договору купівлі-продажу від 21.04.2012р.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора Любешівського району Волинської області підлягають задоволенню, рішення місцевого суду, відповідно до ст.ст. 103 та 104 ГПК України, - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, слід зазначити, що позивачем при звернені до суду з позовом не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 06.10.2011 № 3828-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна заробітна платня на місяць з 1 січня становить 1 218 грн.

Згідно п.п. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно п. 2.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір з позовної заяви, зокрема, про визнання права власності на майно - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Приписами п. 2.10 наведеної постанови встановлено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Як встановлено судом, позовна заява містить дві вимоги, а саме вимогу майнового (визнання права власності) та немайнового характеру (визнання договору дійсним).

Вартість спірного майна становить - 94000,00 грн., а тому судовий збір за позовну вимогу про визнання права власності склав - 1880,00 грн. (2% від 94000,00).

Як встановлено судовою колегією за подання позову сплачено 2440,00 грн. (що підтверджується квитанціями № 2517.654.1 від 27.08.2014 р. у сумі 560,00 грн. та № 2819.168.1 від 07.08.2014 р. у сумі 1880,00 грн., доданим до позовної заяви. Отже, позивачем не в повному обсязі сплачено судовий збір за подання позовної заяви, а саме, недоплачено 658,00 грн. за немайнову вимогу, яка підлягає стягненню з останнього в доход Державного бюджету.

Водночас, як підтверджується матеріалами справи, прокурором Любешівського району Волинської області було подано господарському суду дві абсолютно ідентичні за змістом апеляційні скарги, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення судового збору за розгляд однієї апеляційної скарги.

Згідно підпункту 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Тобто, судовий збір за апеляційний перегляд становить - 940 грн. (50% від 1880,00 грн.) за майновою вимогою - визнання права власності + 609 грн. (50% від 1218 грн.) за немайновою вимогою - визнання дійсним договору, що загалом складає 1549,00 грн. та підлягає стягненню згідно ст. 49 ГПК України з позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги прокурора Любешівського району Волинської області - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 06.10.14 у справі № 903/810/14 скасувати, у позові відмовити.

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (44200, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 658,00 грн. недоплаченого судового збору при поданні позову та 1549,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Волинської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/810/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Дужич С.П.