Ухвала суду № 44314698, 14.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 р. Справа № 876/11452/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2014 р. по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій,-

встановив:

26.08.2014 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій.

Позивач свої вимоги обгрунтовує тим, що Пенсійним фондом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 призначено пенсію за віком. Позивачі є громадянами України та мають паспорти громадянин України для виїзду за кордон. До липня 2000 року позивачі проживали в м. Івано-Франківську, згодом позивачі виїхали на постійне проживання до Ізраїлю у зв'язку з чим виплату пенсії їм було припинено.

Позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49 другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та такими, що втратили чинність з дати прийняття рішення. Враховуючи дане Рішення Конституційного Суду України, 30.07.2014 року позивачі звернулись до відповідача із заявами про поновлення виплати пенсії за віком. Однак, Пенсійний фонд відмовив у поновленні виплати пенсії. Позивачі вважають таку відмову відповідача незаконною та такою, що порушує їх законні права та інтереси, а тому просять суд поновити їм виплату пенсії.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2014 р. позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_3.

Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську, ідентифікаційний код 20550895, поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 30 липня 2011 року.

Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську, ідентифікаційний код 20550895, поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 30 липня 2011 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач - управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є пенсіонерами по віку, перебувають на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області та до липня 2000 року отримували пенсію.

Позивачі є громадянами України відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується копіями паспортів.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 постійно проживають на території Держави Ізраїль та прийняті на консульський облік в Посольстві України в Державі Ізраїль.

З липня 2000 року виплата пенсій позивачам була припинена у зв'язку з їх виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Слід зазначити, що п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції що діяла до прийняття Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р.) було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею ст. 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (у редакції що діяла до прийняття Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р.) було встановлено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано не конституційними положення п. 2 ч.1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Тому, 30 липня 2014 року позивачі звернулись до відповідача із заявами про поновлення та виплату пенсії.

Листом від 11.08.2014 року № 230/А-08 управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області відмовило ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в поновленні виплати пенсії позивачам, з огляду на те, що : угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення не ратифікована ВРУ; заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до орану, що призначає та виплачує пенсію; для поновлення пенсії необхідним є документ про місце проживання (реєстрації).

Позивачі вважають таку відмову відповідача незаконною та такою, що порушує їх законні права та інтереси, з огляду на рішення Конституційного Суду України, а тому просять суд поновити їм виплату пенсії.

В контексті встановлених обставин справи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку що бездіяльність відповідача щодо непоновлення виплати пенсій позивачам є протиправною, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Так, положення п. 2 ч.1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнані неконституційними та втратили силу з моменту проголошення Конституційним Судом рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

В силу ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що після ухвалення рішення Конституційним Судом України у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відновилось право на отримання раніше призначеної, але припиненої до виплати пенсії, а у відповідача виник обов'язок відновити виплату раніше призначеної пенсії.

Варто врахувати, що відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 р. № 22-1 , поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Враховуючи вищевикладені законодавчі норми, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність тверджень апелянта про те, що позивачі особисто мали подати заяву про поновлення виплати пенсії, позаяк така заява була подана їх представником на підставі довіреності, що відповідає вимогам Закону.

Щодо посилання апелянта на те, що Україна не ратифікувала угоду з Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, то в даному випадку колегія суддів виходить з наступного.

Так, в рішенні від 07.10.2009 року Конституційний Суд України зазначив, що «Оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

Конституційний Суд України запропонував парламенту переглянути усі інші відповідні нормативно-правові акти, що містять аналогічні положення.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що невиконання Верховною Радою України обов'язків щодо ратифікації угоди з Державою Ізраїль, не може погіршувати становище громадян України, порушувати їх права, які гарантовані Конституцією України,

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою".

Також колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивачам не може бути відновлено виплату пенсії оскільки в них немає зареєстрованого місця проживання на території м. Івано-Франківська чи області, з огляду на те, що частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд першої інстанції також вірно виходив з того, що позивачем правомірно заявлено вимогу про поновлення виплати пенсії з 30 липня 2011 року, оскільки право на поновлення пенсії у позивачів виникло ще 07.10.2009 року на підставі Рішення Конституційного Суду України.

Як наслідок, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а отже підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2014 р. по справі № 344/12735/14-а, 2-а/344/657/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

В.Я. Макарик