Постанова № 44312609, 29.04.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

29 квітня 2015 року Справа № 814/2784/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовом

Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс", вул. Андрієва, 17,Миколаїв,54020

до

Державної податкової інпсекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А,Миколаїв,54029

про

визнання протиправною та скасування вимоги від 03.09.2014року № Ю-3300,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Миколаївської міської ради “Миколаївелектротранс” звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправною і скасування вимоги Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів від 03.09.2014 року №Ю-3300 про сплату боргу (недоїмки).

В обґрунтування позову вказавши, що у позивача відсутня недоїмка з єдиного внеску, в зв’язку з чим він просить скасувати вимогу про сплату боргу.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску, зазначаючи при цьому що нормативно-правовими актами не передбачено звільнення платника від сплати зобов’язання у разі несвоєчасного перерахування банківською установою коштів на відповідний рахунок.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (надалі – Закон №2464), платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону №2464, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (яким є позивач як роботодавець), під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

На виконання зобов’язань зі сплати єдиного внеску за червень 2014 року у зв’язку із необхідністю виплатити заробітну плату працівникам 23.06.2014, позивач з метою виконання вимог, що встановлені абзацом другим частини восьмої статті 9 Закону №2464 (сплата єдиного внеску під час кожної виплати заробітної плати) 18.06.2014 направив до ПАТ “ЄВРОГАЗБАНК” (надалі – Банк) платіжне доручення №1514 про перерахування на користь ДПІ 539 900 грн. – “Єдиний внесок 37,33% нарахований на зарплату працівників за червень 2014 р. Строк сплати 18.06.2014р.”. Це платіжне доручення було прийнято банком до виконання.

Судом встановлено, що з електронного повідомлення Банку від 25.06.2014 №ВБ1227-10.1-05 позивач дізнався про невиконання Банком платіжного доручення в зв’язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку Банку.

В зв’язку з тим, що сума 539 900 грн. не була зарахована на рахунок відповідача,з урахуванням звітності за липень 2014 року станом на 03.09.2014року ДПІ визначила суму недоїмки позивача зі сплати єдиного внеску – 184507 грн. 15 коп. Підприємство, з посиланням на інформацію з особового рахунку, надало письмові пояснення стосовно того, яким чином була обчислена сума 184507 грн. 15 коп.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464, орган доходів і зборів надсилає платнику єдиного внеску вимогу, якщо такий платник має недоїмку.

Як вказано у пункті 6 частини першої статті 1 Закону №2464, недоїмка – сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У частині сьомій статті 9 Закону №2464 вказано, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно з пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону №2464, днем сплати єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Загальні засади функціонування платіжних систем, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначені Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (надалі – Закон №2346).

В Законі №2346 відсутнє визначення “розрахунковий рахунок”. У підпункті 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 міститься визначення “поточний рахунок”: рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до термінології Закону № 2346:

переказ коштів (далі – переказ) – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі;

платіжне доручення – розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача;

списання договірне – списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом;

списання примусове – списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

З огляду на викладене, сплата єдиного внеску відбувається шляхом переказу коштів з поточного рахунку платника, а не шляхом списання з розрахункового рахунку (як вказано у Законі № 2464).

Згідно зі статтею 22 Закону №2346, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001 року № 2346-III (в редакції, чинній на момент переказу коштів) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до пункту 8.2 статті 8 Закону №2346, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Положенням п. 22.4 ст. 22 названого Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника – з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону № 2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

На думку позивача, його обов’язок зі сплати єдиного внеску в сумі 539 900 грн. був виконаний 18.06.2014 р. – у день надходження платіжного доручення №1514 на виконання до ПАТ “ЄВРОГАЗБАНК”, і відповідальність за те, що кошти не були зараховані на рахунок отримувача (ДПІ), несе саме Банк.

Ухвалою суду від 23.10.2014 року за клопотанням сторін провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.09.2014 року у справі за позовом КП Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс" про скасування вимоги ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу від 05.08.2014 року №Ю-3036 (справа №814/2413/14).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.09.2014року по справі №814/2413/14 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення суду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 року апеляційна скарга задоволена, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду скасовано, позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу від 05.08.2014 року №Ю-3036.

Після набрання рішенням по справі №814/2413/14 законної сили судом поновлено провадження у справі №814/2784/14.

Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи позивача вірними, оскільки в даному випадку позивач за наявних обставин не є особою, винною у незарахуванні коштів, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 03.09.2014 року №Ю-3300.

Присудити з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс" (ідентифікаційний код 03328468) 369 гривень 01 копійку сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний