Ухвала суду № 44310261, 18.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/305/15 Справа № 201/1629/14-к Головуючий у 1 й інстанції - Мельниченко С. П. Доповідач - Сербін В.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду Дніпропетровської області

складі головуючого- судді Сербіна В.В.

суддів: Власкіна В.М., Руських К.Г.

при секретарі- Письменній К.В.

за участю особи, стосовно якої винесено виправдувальний вирок- Глубоченка Є.О.

захисника- адвоката Гарічева В.А.

прокурора- Магрупова В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську за матеріалами кримінального провадження №12013040030001150 апеляційну скаргу прокурора прокуратури м.Дніпропетровська, який затвердив обвинувальний акт та приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції Самолевича А.А.на вирок Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року, ухваленого за результатами кримінального провадження № 12013040030001150 відносно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця м.Дніпропетровська,-

стосовно якого винесено виправдувальний вирок за ч.2 ст.286 КК України у зв'язку із недоведеністю в його діях складу вчиненого кримінального правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляції /а.с.205-212 т.3/ прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки. На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки, з покладенням обов'язків передбачених п.3), п.4) ст.76 КК України. На думку апелянта, в порушення ст.62 Конституції України, ст.374 КПК України висновки суду про недоведеність складу злочину в діях ОСОБА_4 засновано на неналежних, недопустимих та недостовірних доказах. Суд в мотивувальній частині вироку їх аналізу не здійснив та не надав належної оцінки, не мотивувавши підстави для їх неприйняття та відхилення. Твердження суду про недостовірність висновку експерта від 24 січня 2014 року № 70/27-51, як доказу, апелянт вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки видимість водія дійсно була необмеженою, що підтверджується зібраними доказами, в тому числі поясненнями самого обвинуваченого, даними протоколу огляду місця події. Також звертає увагу колегії суду на те, що при винесенні рішення першою інстанцією не враховано наявність під час руху автомобіля ОСОБА_4 включеного світла фар, вказані висновки на думку апелянта спростовуються показаннями самого виправданого ОСОБА_4, даними ним під час проведення слідчого експерименту за його участю, де останній вказав, що видимість на дорозі під час зіткнення була необмеженою. Вказаний слідчий експеримент підтвердив показання виправданого дані на досудовому слідстві, які органом досудового слідства та обвинувачення під сумнів не ставилися та у суді спростовані не були. На думку прокурора, вказані висновки спростовуються показаннями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які являються слідчими, складали і підписали протокол, пояснившими при цьому, що подія, яка мала місце майже рік потому та те, як усі заміри ними були проведені, в тому числі відстань робочого місця водія в момент огляду місця події, вони вже не пам'ятають, оскільки минуло достатньо часу. При цьому слідчий ОСОБА_6 пояснив, що якщо у протоколі є такі заміри це означає, що дані заміри робилися і їх було внесено до протоколу, але вказаний факт у суді також на думку прокурора не було спростовано. Крім цього, судом першої інстанції, як вважає прокурор, не надано належної оцінки протоколу слідчого експерименту від 18 листопада 2013 року за участі потерпілої ОСОБА_7 та статиста, в ході якого остання вказала статисту з якою швидкістю вона йшла і це було відтворено та встановлено, що пішохід з моменту перетину розділової лінії до міста наїзду здолав відстань 4,7 метрів за t-1=4.8; t-2=4.6; t-3=4.8 секунд. Ці дані були надані експерту, котрий у подальшому керувався при проведенні експертизи і саме ці дані на думку апелянта є достовірними та підтвердженими доказами по справі. Апелянт зазначає, що покази, котрі надавалися потерпілою ОСОБА_7 як в ході слідства, так і в ході судового розгляду є послідовними та незмінними, вказані свідчення в частині темпу руху потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 під час досудового слідства нічим не спростовано. Також суд надав невірну оцінку показам свідка ОСОБА_9, котрий рухався на більш дальній відстані від потерпілої, аніж виправданий, однак дуже чітко бачив останню. Стосовно встановлення того факту, що у потерпілої була в руках будь-яка ноша не спростовує її показань щодо швидкості руху, але висновок суду про те, що дана вага могла вплинути на прискорення або навпаки її руху, на його думку не може враховуватися при наданні оцінки встановленим даним під час слідчого експерименту, тобто виходячи з наступного апелянт вказує, що данні встановлені під час проведення слідчого експерименту є достовірними та такими, що можуть бути покладені в основу як вихідні данні для проведення експертизи. Слушним є той момент, що одяг в котрому була одягнута потерпіла на момент зіткнення з автомобілем ОСОБА_4 не говорить про те, що даний факт може якось ускладнити розпізнання особи на дорозі, оскільки автомобіль рухався з увімкненими фарами, тому посилання в постанові слідчого та висновку експерту на те, що небезпека для руху водію автомобіля «ВАЗ-2101» виникла в момент перетину пішоходом розділової смуги, відповідає встановленим обставинам по справі. В обґрунтування прийнятого рішення суд послався на покази свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 про те, що останні начебто бачили гальмівний шлях, свідок ОСОБА_9 бачив у ліве бокове дзеркало про прийняття ОСОБА_4 заходів гальмування та намагання уникнути наїзду шляхом перестроювання вправо, однак ці висновки на думку прокурора спростовуються показами свідка ОСОБА_9 Тобто покази вищевказаних свідків не спростовують того, що дана пригода була здійснена без гальмування до наїзду на пішохода. Щодо даних вказаних у протоколі слідчого експерименту від 16 листопада 2013 року апелянтивважає, що судом було зроблено хибний висновок про зміщення автомобіля вправо та про те, що це об'єктивно підтверджує покази виправданого лише на підставі того, що автомобіль його рухався згідно протоколу по третій смузі руху на відстані 4,1 метрів від розділової смуги руху, а план-схема до нього знаходиться на відсутні 4,7 метрів від розділової смуги руху. Висновки суду про суперечність вищевикладеного не різняться по собі, оскільки автомобіль праворуч на момент наїзду на пішохода не зміщувався. Критично потрібно ставитися до показів свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, оскільки вони є близькими родичами обвинуваченого, а свідки ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_9 є його друзями та знайомими. Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під час допиту у судовому засіданні пояснювали, що підписи у протоколі огляду вони ставили власноручно, протокол та план схему до нього слідчий складав на місці пригоди і зауважень та питань стосовно даних дій від них не надходило. Як стверджує сам апелянт судом у ході судового розгляду було взято до уваги доказ, котрий є недостовірним, що у подальшому сторона захисту використовувала як доказ, а саме фотокартки із зображенням начебто смуг дорожнього полотна з місця події, котрий має на зображенні гальмівний шлях. Не дано на думку прокурора оцінки та аналізу того, що під час судового розгляду було досліджено відеозапис з відеореєстратора, який перебував в автомобілі обвинуваченого, яким чітко та однозначно встановлено, що останній порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху України, але надалі у ході пояснень, ОСОБА_16 пояснив, що після зіткнення з потерпілою відеореєстратор вийшов з ладу. Виходячи з наступного прокурор стверджує що виправданий своєчасно не використовував екстрене гальмування та не намагався об'їхати потерпілу. Стосовно судово-автотехнічної експертизи /а.с.23 т.2/, яку було проведено за ініціативою сторони захисту, то останню не можна вважати такою, що відображає об'єктивні обставини справи, оскільки для проведення даної експертизи експерту не були надані усі необхідні дані, які були відомі слідству, що пояснив у засіданні експерт ОСОБА_29 Суд при винесенні даного вироку необґрунтовано не врахував показання свідка ОСОБА_8, про те, що гальмівного шляху не було на дорожньому полотні та спростовує показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та самого виправданого ОСОБА_16 про начебто наявність гальмівного шляху. Також судом не були спростовані покази свідка ОСОБА_8, відносно швидкості руху потерпілої на проїзній частині, що також було доведено самою потерпілою у судових засіданнях ОСОБА_7, оскільки в даній частині показів остання не змінювала свої пояснення, як і на досудовому слідстві так і під час слухання провадження. Судом було невірно розтлумачено дані п.13 протоколу огляду місця події щодо двох смуг руху на місці події, що у подальшому судом було необґрунтовано відхилено докази обвинувачення вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України внаслідок чого застосував закон, який не підлягає застосуванню.

В запереченні на апеляцію прокурора /а.с.217-227 т.3/ захисник- адвокат Антонюк О.В. в інтересах виправданого ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду без змін. На думку захисту, викладені обставини в скарзі є необґрунтованими, перекрученими і такими, що не відповідають дійсним фактичним обставинам, оскільки судом першої інстанції при винесенні вироку були дотримані вимоги ст.412 КПК України. Стосовно того, що прокурор вказав про невідповідність висновків суду фактичним обставинам, то у ході судового розгляду були досліджені висновки судово-медичних і автотехнічних експертиз, які були призначені стороною обвинувачення і проведенні експертом, протоколи слідчих дій, речові докази, допитані свідки і усьому цьому суд надав належну оцінку. Хоче звернути увагу на те, що судом не було відмовлено жодного клопотання сторони обвинувачення, не відмовлено в дослідженні жодного доказу обвинувачення, були викликані додаткові свідки обвинувачення, які в ході допиту у суді підтверджували факт наявності гальмівного шляху, який не був відображений в протоколі огляду ДТП. На підтвердження цього суд додатково викликав свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які впізнавши свій патрульний автомобіль ДАІ і себе особисто на фотокартці разом із зображенням гальмівного шляху. Необґрунтованими, на думку захисту, є твердження прокурора про те, що свідки зі сторони захисту ОСОБА_21, ОСОБА_13, ОСОБА_9 є друзями виправданого, а насправді ОСОБА_21, ОСОБА_13 є співробітниками, котрі приїхали на місце пригоди, для перевірки обставин події. Стосовно свідка ОСОБА_9- ОСОБА_4 його не знав до моменту ДТП і ніколи не був раніше із ним знайомим. Висновки суду, викладені у вироку є послідовними, аргументованими та містять посилання на конкретні докази та фактичні обставини. В своїй апеляції прокурор відносить висновок судової автотехнічної експертизи № 70/27-51 від 24 січня 2014 року /а.с.248-249 т.1/, як доказ, котрий є належним, але на думку захисту дану експертизу експерт ОСОБА_22 провів за одну добу і за відсутності матеріалів кримінальної справи, про що свідчить відповідь на адвокатський запит № АЗ-5 від 04 серпня 2014 року заступника начальника НДЕКЦ ГУ МВСУ, який повідомив, що разом із постановою про призначення експертизи по даній справі до їх закладу інших матеріалів кримінального провадження не надходило. На думку захисту трактування прокурора про те, що висновок автотехнічної експертизи № 2999-13 від 17 грудня 2013 року є хибним, не можна брати до уваги, оскільки цей висновок експерта не спростований жодним доказом по справі. Також, у вироку аргументовано відображено наявність, встановлених у судових засіданнях неодноразових грубих порушень вимог кримінально процесуального законодавства при проведенні досудового слідства, а також суттєвих процесуальних порушень при призначенні і проведенні судових експертиз на стадії досудового слідства. Захист вважає, що висновки котрі присутні у вироку суду не мають суперечностей та суд дійшов до них в результаті ретельного дослідження усіх доказів по справі.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурора /а.с.1-5 т.4/ виправданий ОСОБА_4 просить вирок суду першої інстанції залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, вважає, що даний вирок суду є законним та таким, котрий відповідає фактичним обставинам по справі. На його думку прокурор у своїй скарзі не навів переконливих доводів, щодо скасування даного рішення, а лише спотворює факти, намагаючись заплутати істину по справі. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції виправданий вказує, що слідчим ОСОБА_5 при складанні протоколу на місці ДТП не були виконані дії п.14, а саме замірів в метрах, відстань видимості з робочого місця водія; освітлення автомобіля при ДТП, тобто включення ближнього та дальнього світла фар, а замість цього безпідставно, на власний розсуд зазначила в протоколі, що видимість водія «не обмежена». Стосовно того, що ці дані слідчий вказав у своєму протоколі зі слів виправданого, то останній вказує, що ці слова він повідомив у стані шоку і не міг на той час об'єктивно давати оцінку стосовно видимості на дорозі. Щодо проведення слідчого експерименту з ОСОБА_7, то ОСОБА_4 звертає увагу на те, що в ході проведення даної дії, слідчий не надав статисту відомості про стан алкогольного сп'яніння, в котрому знаходилася під час події потерпіла та те, що під час пригоди остання несла на собі металобрухт, що є необхіднім для справи визначення об'єктивних даних щодо її швидкості і темпу руху. Зауважує, що свідок по справі- ОСОБА_9, котрий є водієм автомобіля «Мерседес-Спринтер» пояснював, що він раніше побачив потерпілу ОСОБА_7 завдяки властивостям його машини: висока посадка автомобіля, більш обзорне лобове скло. Стосовно інших доводів, котрі прокурор вказував у своїй скарзі відповідно до даного свідка, то ОСОБА_4 вважає, що вони лише спотворюють показання свідка у засіданні. Акцентує увагу, що суд першої інстанції вірно відхилив покази свідка ОСОБА_8, котра є сестрою потерпілої, оскільки стан її сестри на вміст алкоголю у її крові спростовуються довідкою про токсикологічне дослідження 16-тої міської клінічної лікарні м.Дніпропетровська від 31 жовтня 2013 року; висновком СМЕ від 21 та 24 січня 2014 року; поясненнями експерта ОСОБА_23, котра також підтвердила, що остання знаходилася у стані тяжкого алкогольного отруєння, а стосовно того що потерпіла має погану пам'ять в наслідок пригоди, то виправданий вказує, що дане твердження потерпілої нічим у суді не було доведено, так як до лікарів вона не зверталася. Посилання прокурора у своїй скарзі на протокол слідчого експерименту від 16 листопада 2013 року, в якому зазначає відстань від лівого краю автомобіля до розділової смуги 4,1 метрів, а відстань від розділової смуги зіткнення 4,7 метрів, про те в апеляційній скарзі прокурор вказує, що 4,7 метрів в районі правої частини автомобіля, а з матеріалів справи /а.с.8 т.1/ на думку виправданого вбачається, що це була ліва частина автомобіля, тобто як вважає виправданий, прокурор намагається ввести суд в оману шляхом спотворення фактів. Згідно пояснень свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_14 витікає, що у судовому засіданні вони підтвердили той факт, що підписуючи протокол не звернули увагу на його зміст, оскільки довірилися слідству, але чітко вказали факт наявності гальмівного шляху з поворотом на дорожньому полотні в право та те, що на дорозі був металобрухт. ОСОБА_4, акцентує, що свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні надала відповідь про те, що сліди металобрухту у протоколі не зафіксувала, вважаючи, що дане не відноситься до даної пригоди, тим самим виправданий вважає, що свідок, а вона є й слідчим, підтвердила показання інших свідків про наявність гальмівного шляху та металобрухту на дорожньому полотні. Твердження прокурора стосовно ще одного гальмівного шляху і те, що його не було судом досліджено, то виправданий вважає, що дане твердження сторони обвинувачення є безпідставним, оскільки даний гальмівний шлях ніякого відношення до справи не має. Стосовно висновку експерта, котра була ініційована стороною захисту, то при проведенні даної експертизи йому було надано усі для цього необхідні матеріали, що й було підтверджено експертом ОСОБА_29 у судовому засіданні, також підтверджуючи той факт, що з появи потерпілої в кадрі до зіткнення пройшло 1,925 секунд, що недостатньо для гальмування автомобіля «ВАЗ-2101», гальмівний шлях при швидкості 60 км./год. становить 47,9 метрів. Щодо кількості смуг, то на думку виправданого слідчим ОСОБА_5 в протоколі місця огляду ДТП від 31 жовтня 2013 року були внесені дані, які не відповідають дійсності, оскільки згідно даного протоколу огляду ДТП дорожня ділянка має у двох напрямках руху число смуг: «по напрямкам проведення огляду-2 смуги; зустрічному напрямку-2 смуги» /зв.а.с.3 т.1/, що прямо спростовується адвокатським запитом до КПІ «Дніпродорсервіс» від 10 грудня 2013 року № 537. Що й надалі слідча у засіданні дала пояснення, стосовно кількості дорожніх смуг, а саме на питання захисника вона пояснила, що на дорозі було по 2 смуги і вона їх рахувала, надалі остання пояснила, що можливо вона прорахувалась, оскільки у неї з рахунком не дуже добре /43 хвилина 46 секунда-44 хвилина 08 секунда ЗТФСЗ/. Оскільки потерпілою та її представником не був оскаржений вищевказаний вирок суду, то ОСОБА_4 вважає, що останні погоджуються з рішенням суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор, який приймав участь у розгляді справи підтримав апеляційні вимоги прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, обґрунтувавши їх доводами, викладеними в апеляції.

Виправданий ОСОБА_4 та його захисник- адвокат Гарічев В.А. прохали вирок суду залишити без змін, а апеляцію прокурора без задоволення, обґрунтовуючи свою позицію доводами, викладеними в запереченнях захисника та виправданого.

Потерпіла ОСОБА_7 та її представник- адвокат Буштрук С.П. прохали апеляцію прокурора задовольнити, при цьому представник потерпілої, крім посилання на доводи, зазначені в апеляції прокурора, зазначив, що свідок ОСОБА_9 є зацікавленою особою, оскільки з'явився вже після самої пригоди, при тому, що ніхто з свідків не вказує на той факт, що на місце ДТП по прибуттю працівників ДАІ під'їздив автобус під керуванням вказаного свідка. Крім того на відеореєстраторі чітко видно, що здійснивши наїзд автомобіль продовжує рухатися прямо, після чого реєстратор вимикається. Що стосується фото з гальмівним шляхом, наданого адвокатом, то на ньому чітко просліджуються гальмівні шляхи різних автомобілів, які до того ж не зафіксовані у протоколі огляду. Експерту ОСОБА_29 захист надав лише ті докази, які йому було вигідно надати, що підтвердив і сам експерт, при цьому пояснивши в судовому засіданні, що при наданні всіх матеріалів провадження висновок експерта міг бути іншим.

Стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 винесено виправдувальний вирок по тим обставинам, що він, 31 жовтня 2013 року, близько 16 години 45 хвилин, керуючи транспортним засобом автомобілем «ВАЗ-2101», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул.Набережній Перемоги з боку вул.Космічної в напрямку вул.Овражної в м.Дніпропетровську. На шляху руху він, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожніх обставин та їх змінам, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_7, яка перетинала проїжджу частину зліва направо по ходу його руху, не прийняв заходів до негайного зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого в районі електроопори № 199, скоїв на неї наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_7, заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: відкритого уламкового перелому кісток правої гомілки зі зміщенням відламків в середній третині, рани середньої третини правої гомілки; перелому голівки малогомілкової кістки зі зміщенням відламків: саднин обличчя, синців верхніх кінцівок та нижньої кінцівки, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 4629е від 07.11.2013 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_26, керуючи вказаним транспортним засобом порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху України, який свідчить: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, які водій спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди», невиконання якого, згідно висновку додаткової судово-автотехнічної експертизи № 70/27-51 від 24.01.2014 року, знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.

Суд у вказаному виправдувальному вироку, посилаючись на недопустимість доказів, зібраних органом досудового розслідування, виправдав ОСОБА_4 у зв'язку з недоведеністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

При винесенні виправдувального вироку суд першої інстанції вказав, що в судовому засіданні стороною обвинувачення не було доведено наявності складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оскільки в обґрунтування доказу вини ОСОБА_4 стороною обвинувачення покладено висновок експерта № 70/27-51 від 24 січня 2014 року /а.с.248 т.1/. Як вбачається з вироку суд вважає його недостовірним доказом і відповідно таким, що не підлягає застосуванню при ухваленні вироку, оскільки вихідні дані, надані слідчим для проведення експертизи та застосуванні експертом при дослідженні, не відповідають обставинам ДТП, які були встановлені судом у судовому засіданні. Суд вважає встановленим факт, що 31 жовтня 2013 року на момент ДТП о 16 годині 45 хвилин на вулиці були сутінки, що підтверджується показами: виправданого, свідка ОСОБА_9, довідкою МКЗК «Дніпропетровський планетарій» № 130 від 04 грудня 2013 року /а.с.167 т.1/, відеозаписом ДТП /а.с.65 т.1/- вищевказані докази є належними, допустимими та такими, що не спростовані іншим доказом.

Також суд вважає, що протокол огляду місця події від 31 жовтня 2013 року /а.с.3 т.1/ та всі данні, які були встановлені слідчим є недостовірними, оскільки органом досудового слідства не лише не визначена видимість водія «ВАЗ-2101» в момент огляду місця події, а і в подальшому не вчинено жодних дій на встановлення цієї видимості, а єдиний слідчий експеримент, який проводився з обвинуваченим /а.с.72 т.1/ був проведений в денний час та лише з метою встановлення місцезнаходження його автомобіля на дорозі в момент ДТП.

Суд посилається у вироку як на встановлений факт на те, що на момент ДТП потерпіла ОСОБА_7 перебувала в стані алкогольного сп'яніння, який відноситься до тяжкого, що вбачається з додаткового висновку експерта № 288е від 24 січня 2014 року /а.с.210 т.1/, методичних вказівок про судово-медичну діагностику смертельних отруєнь етиловим алкоголем та показань експерта ОСОБА_23, крім того потерпіла несла над своєю головою листи заліза вагою від 10 до 30 кг., що вбачається з показів: потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_19, ОСОБА_27, ОСОБА_14 і ОСОБА_15, у зв'язку з чим, данні встановлені під час проведення слідчого експерименту за участю потерпілою суд вважає недостовірними та такими, що не можуть бути покладені в основу, як вихідні данні для проведення експертизи.

Також суд акцентує, що відсутність в протоколі огляду місця події та у схемі до нього даних про наявність металобрухту на дорозі є наслідком неналежного виконання обов'язків слідчих ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а посилаючись як на встановлений факт про застосування обвинуваченим гальмування суд першої інстанції послався на покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14 і ОСОБА_15

Стосовно пояснень свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_27, які є інспекторами РДПС ВДАІ з обслуговуванням м.Дніпропетровська, суд зазначив, що вони не спростували показів вищевказаних свідків щодо наявності гальмівного шляху, а вказали лише, що не пам'ятають чи був гальмівний шлях на місці події.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_8 про те, що гальмівного шляху не було, оскільки остання в судовому засіданні пояснила також, що не було виставлено аварійного знаку, в той час як такий знак був, що не заперечується учасниками провадження та вбачається з фотографій місця події, а отже свідок може помилятись щодо наявності чи відсутності гальмівного шляху.

При цьому суд послався у вироку як на доказ невинуватості обвинуваченого на висновок судової автотехнічної експертизи /а.с.23 т.2/, згідно якого в діях ОСОБА_4 невідповідностей вимог ПДР України які б з технічної точки зору могли б знаходитись в причинному зв'язку з наїздом на пішохода- не вбачається.

Визнав суд недопустимим доказом і протоколу огляду місця події та схеми до нього /а.с.3 т.1/, посилаючись на те, що вони не відображають дійсної обстановки місця огляду на той момент ДТП.

Окрім цього суд вказав, що висновки експерта № 70/27-51 від 24 січня 2014 року /а.с.248 т.1/ повторює висновок експерта № 70/27-872 від 19 листопада 2013 року /а.с.90 т.1/, де вказаний різний час доби, а оскільки другий висновок експерта визнаний судом першої інстанції недостовірним, то й перший висновок не може бути прийнятий до уваги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, потерпілу та її представника, частково дослідивши докази по справі, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Так, згідно з вимогами ч.6 ст.22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто в тому числі ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.

Право на отримання мотивованого судового рішення, згідно з положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (тут та далі- Конвенція), є процесуальним елементом права на справедливий суд, тому невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв'язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів, викладених в апеляційних скаргах.

Як витікає з положень п.1) ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині виправдувального вироку вказуються в тому числі підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

З наведеного випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

Вказані норми вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції при винесені виправдувального вироку судом першої інстанції були порушені.

Зокрема у своєму вироку суд допустив істотні суперечності. Так визнаючи недопустимим доказом висновок експерта № 70/27-51 від 24 січня 2014 року /а.с.248-249 т.1/ та висновок експерта № 70/827-872 від 19 листопада 2013 року /а.с.90-91 т.1/, суд першої інстанції послався на те, що експерту були надані органом досудового розслідування дані, які не відповідають обставинам ДТП, встановленим в судовому засіданні, в тому числі в частині необмеженої видимості водія, виходячи з того, що дані протоколу огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього від 31 жовтня 2013 року /а.с.3-8 т.1/, слідчого експерименту, який проводився з потерпілою /а.с.80-84 т.1/ також є недопустимим доказами, оскільки, як слідує з вироку /а.с.195 т.3/, органом досудового слідства не лише не визначено видимість водія «ВАЗ-2101» в момент огляду місця події, а й не визначена швидкість, з якою пересувалася та відстань, яку подолала пішоход ОСОБА_7 з моменту перетину розділової лінії до міста наїзду, відстань від потерпілої до обвинуваченого в момент виникнення небезпеки для руху потерпілій, а крім того не визначене місце початку гальмування автомобіля обвинуваченого та сліди на місці дорожньо-транспортної пригоди, наявність ноші у потерпілої. Разом з тим, тут же, у мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції посилається як на допустимий доказ на висновок судової автотехнічної експертизи /а.с.33-42 т.3/, замовленої стороною захисту, відповідно якого в діях ОСОБА_4 невідповідностей вимог ПДР України, які б з технічної точки зору могли б знаходитися в причинному зв'язку з наїздом на пішохода- не вбачається, при цьому не беручи до уваги те, що в якості вихідних даних для цієї експертизи взяті в тому числі визнаний недопустимим протокол огляду місця події від 31 жовтня 2013 року зі схемою та фототаблицею до нього /а.с.3-8 т.1/, а також пояснення свідків на досудовому розслідуванні, пояснення на цьому етапі кримінального провадження самого обвинуваченого, його протокол допиту, а також пояснення та протокол допиту потерпілої ОСОБА_7, які в подальшому суд визнав недопустимими доказами, крім того матеріали кримінального провадження для проведення вказаної експертизи стороною захисту не надавались, як і в разі проведення експертиз стороною обвинувачення.

Крім того, посилаючись в обґрунтування підстав виправдання ОСОБА_4 на принцип диспозитивності, закріплений в ст.332 КПК України, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в положеннях частини другої вказаної статті мається виключення з загального принципу, відповідно до якого суд має право, незалежно від наявності клопотання сторін та потерпілого, за власною ініціативою доручити проведення експертизи експертній установі в разі, якщо суду надані декілька висновків експертів, які суперечать одне одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.

Так, маючи по справі два наведених вище суперечливих висновки судових автотехнічних експертиз /а.с.248-249 т.1 та а.с.33-42 т.3, відповідно/, не усунувши виявлені суперечності в тому числі шляхом допиту експертів, суд першої інстанції, в порушення вимог ч.2 ст.332 КПК України не скористався своїм законним правом, і для з'ясування обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи не призначив повторну судову автотехнічну експертизу на підставі в тому числі даних, які суд вважав здобутими в судовому засіданні і на які потім посилався у вироку, оправдуючи обвинуваченого ОСОБА_4, допустивши тим самим неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Тому твердження прокурора про те, що в порушення все тих же вимог п.1) ч.3 ст.374 КПК України судом не дано оцінки та аналізу дослідженому запису з відеореєстратора, який перебував в автомобілі обвинуваченого та чітко і однозначно вказує на порушення ОСОБА_4 вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, а також свідченням експерта ОСОБА_28, даним останнім стосовно судово-автотехнічної експертизи № 2999-13 від 17 грудня 2013 року /а.с.33-42 т.3/, який пояснив, що для проведення експертизи експерту не були надані усі дані, які були відомі слідству, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу.

Також колегія суддів зазначає, що висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності і виходячи з наступного.

Так, як на допустимий доказ невинуватості ОСОБА_4, суд послався у вироку на показання свідка ОСОБА_9, який, згідно викладеного, був безпосереднім очевидцем дорожньо-транспортної пригоди /абзац 5 а.с.194 т.3/ та поясняв, що в момент ДТП на вулиці було темно, однак при цьому суд не взяв до уваги те, що згідно свідчень того ж таки свідка /абзац 5 а.с.196 т.3/, останній, рухаючись на своєму автомобілі по другій смузі руху з боку вул.Космічної, в бік центру та випередивши автомобіль обвинуваченого, на відстані 20-30 метрів бачив людину, яка швидким кроком перетинала проїжджу частину, що не суперечить свідченням потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8, а також даним протоколу проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого /а.с.72-79 т.1/, який відтворюючи події вказував, що оглядовість була необмеженою і суперечить свідченням ОСОБА_4 в частині поганої оглядовості на місці ДТП, даним в судовому засіданні. Проігнорував суд у даному випадку і свідчення свідка ОСОБА_8 стосовно відсутності гальмівного шляху у автомобіля ОСОБА_4, ґрунтуючись при цьому лише на припущеннях про те, що остання «…може добросовісно помилятись щодо його наявності» /абзац 11 а.с.196 т.3/.

Допустив суд суперечності у своєму вироку і при посиланні на дані слідчого експерименту, проведеного з обвинуваченим ОСОБА_4 16 листопада 2013 року /а.с.72-79 т.1/, оскільки в мотивувальній частині вироку в одному випадку суд вказував на недопустимість цього доказу, оскільки на його думку останній провадився з обвинуваченим в денний час та лише з метою встановлення місцезнаходження автомобіля ОСОБА_4 на місці ДТП /абзац 1 а.с.195 т.3/, при тому, що зміст протоколу вказаної слідчої дії не відповідає зазначеному судом, так як при проведенні експерименту ОСОБА_4 вказував як на обставини скоєння ним ДТП, так і на необмежені видимість та оглядовість на місці пригоди /а.с.74 т.1/, в іншому ж випадку суд посилається на вказаний доказ сторони обвинувачення, як на допустимий /абзац 6, 9 а.с.196 т.3/, зазначаючи, що саме ним підтверджується свідчення ОСОБА_4 про наявність маневру та гальмівного шляху. При цьому суд, без повного з'ясування обставин, при відсутності у справі висновку експерта трасолога, в порушення вимог ч.3 ст.26 КПК України, висловивши тим самим припущення, упереджено зазначає у вироку, що місцезнаходження автомобіля на певній відстані від розділової смуги говорить про зміщення автомобіля вправо та об'єктивно підтверджує свідчення ОСОБА_4 про застосування екстреного гальмування в момент виявлення небезпеки у виді пішохода, надалі ж /абзац 3 а.с.197 т.3/, в своєму аналізі посилається на неможливість встановлення факту моменту гальмування ОСОБА_4- до зіткнення з потерпілою чи після нього, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, які, в сукупності з наведеними вище порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неповнотою проведеного судового слідства могли вплинути на вирішення питання про невинуватість ОСОБА_4

Таким чином твердження в апеляції щодо неповноти судового дослідження обставин, відсутності належної оцінки досліджених доказів, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до прийняття необґрунтованого рішення слід визнати такими, що заслуговують на увагу, оскільки судом об'єктивно не з'ясовані усі обставини події, не дана оцінка усім дослідженим доказам, а прийняте рішення належним чином не вмотивоване та не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, тому, за наведених вище обставин, висновок суду про виправдання ОСОБА_4 у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, є передчасним, зробленим без повного, всебічного, об'єктивного дослідження та аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене вище, а також те, що суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України, зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження та докази, які не досліджувалися судом першої інстанції лише за клопотанням учасників судового провадження, жодна зі сторін в суді апеляційної інстанції клопотання про дослідження обставин не заявила, державний обвинувач, який приймав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, після допиту потерпілої та свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зняв своє клопотання про дослідження доказів, не ставив питання про призначення повторної судової автотехнічної експертизи, провести яку суд апеляційної інстанції, в силу вказаного та процесуальних положень наведеної вище статті позбавлений можливості, відповідно ж до п.19) ч.1 ст.7 КПК України, ч.2, ч.3 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, колегія суддів в даному випадку позбавлена можливості винесення остаточного рішення по справі.

Крім того, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст.7 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги той факт, що діючим КПК України, з одного боку, чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції, до яких не входить дослідження обставини, встановлених під час кримінального провадження та доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції- без клопотання учасників судового провадження, оскільки останнє покладено кримінально-процесуальним законом саме на суд першої інстанції, який цих вимог у повному обсязі не дотримався, з другого боку в перелік підстав, для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст.415 КПК України, не входять неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та істотні порушення кримінального процесуального закону передбачені ч.1 ст.21 КПК України, ч.3 ст.26 КПК України, ч.2 ст.332 КПК України, ст.370 КПК України, п.1) ч.3 ст.374 КПК України, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог ст.7 КПК України, ч.6 ст.9 КПК України, виправдувальний вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року відносно ОСОБА_4 підлягає скасуванню з направленням кримінального провадження на новий розгляд у суд першої інстанції в іншому складі, а апеляція прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції- частковому задоволенню.

При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції, з дотриманням прав учасників кримінального провадження та вимог кримінального процесуального закону слід детально перевірити доводи сторін та потерпілої на підтвердження своїх позицій, в тому числі шляхом призначення повторної судової автотехнічної експертизи з наданням експертам всіх, встановлених як стороною обвинувачення, та потерпілою, так і стороною захисту даних, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.376 ч.2 КПК України, ст.7 КПК України, ч.6 ст.9 КПК України, ст.404 КПК України, ст.405 КПК України, п.6) ч.1 ст.407 КПК України, ст.410 КПК України-ч.1 ст.412 КПК України, ст.418 КПК України, ст.419 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року відносно ОСОБА_4- скасувати, призначивши новий судовий розгляд в тому ж суді першої інстанції, в іншому складі.

Апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції- задовольнити частково.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

В.М.Власкін В.В.Сербін К.Г.Руських