Рішення № 44304602, 18.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4351/14 Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.

Провадження № 22-ц/783/1960/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Брикайло М.В.

з участю: позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16.06.2014 року та рішення Апеляційного суду від 30.09.2014 року, якими встановлено, що відповідач ОСОБА_3 чинить йому перешкоди в користуванні та проживанні у АДРЕСА_2. Звертає увагу на те, що покази свідків щодо чинення перешкод в користуванні житлом суперечать один одному, однак суд не дав цьому оцінки. Вважає, що районний суд помилково не взяв до уваги договір оренди квартири, укладений з ОСОБА_5, зазначивши, що він є неналежним доказом. Не погоджується з висновком районного суду про те, що позивачем не обґрунтовано позовну вимогу щодо завданої йому моральної шкоди, так як ним було подано клопотання про збільшення розміру моральної шкоди, що містить достатню кількість доказів на підтвердження протилежного.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржене рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, позивач звернувся в суд з позовом про стягнення із ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім"ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 355, 391 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.07.2012 року спадкоємцями майна померлого ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_2 і ОСОБА_7 по 1/3 частці кожен. Спадщина складається з житлового будинку №25 зі всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2.

Право власності на належну йому частку позивач зареєстрував 14.08.2012 року(а.с.58).

Частиною 3 ст.386 ЦК України встановлено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно із довідкою форми №2 від 11.11.2014 року №4391, виданої ЛКП "Княже місто", 27.12.2011 року ОСОБА_2 зареєстрований як піднаймач у квартирі АДРЕСА_1.

Із власником даної квартири ОСОБА_8 та ОСОБА_2 22.12.2011 року укладено договір піднайму житла, який діє безтерміново та у той же день зареєстрований в ЛКП "Княже місто".

Відповідно до договору оренди №44/12 про надання послуг щодо проживання в гуртожитку, укладеного 16.10.2012 року між Львівським регіональним інститутом державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в особі директора Загорського В.С. та ОСОБА_2, предметом якого є проживання на ліжко - місці в гуртожитку інституту за адресою:АДРЕСА_3. Договір діє до 01.09.2013 року.

Згідно поданих квитанцій за дані послуги ОСОБА_2 сплатив 63 грн., 420 грн., 210 грн., 210 грн., 210 грн., 420 грн. та 210 грн., що в загальному складає 2310 грн.

Однак, у порушення вимог ст.212 ЦПК України районний суд даним доказам жодної оцінки не дав, внаслідок чого дійшов до неправильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 у частині відшкодування майнової шкоди не підлягають задоволенню.

Згідно договору оренди квартири №1971 від 21.09.2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, предметом договору є оренда квартири за адресою: АДРЕСА_4, орендна плата становить 1700 грн. на місяць, дія договору - до 21.08.2014 року.

Проте, враховуючи наявність уже укладеного 22.12.2011 року договору піднайму житла у квартирі АДРЕСА_1, який не розірваний та не змінений, позивач і у даний час зареєстрований у цій квартирі, то колегія суддів вважає правильним висновок районного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині стягнення майнової шкоди.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь - яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний характер.

Пунктом 5 даної Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року (із змінами та доповненнями) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної(немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно роз'яснень, наданих у п. 9 даної Постанови, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів не погоджується з висновками районного суду у тій частині, що позивач не навів переконливих аргументів щодо своїх моральних страждань та не підтвердив їх належними доказами, оскільки у позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що моральна шкода полягає в тому, що відповідач на протязі двох років перешкоджає йому користуватися, розпоряджатися належним йому майном, підтримувати будинок у належному стані.

Дані обставини підтверджені доказами, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16.06.2014 року задоволено частково позов ОСОБА_2 та зобов'язано ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні будинком АДРЕСА_2 та вселити його в будинок, тобто встановлено, що відповідач ОСОБА_3 чинить йому перешкоди в користуванні та проживанні у даному будинку.

30.09.2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 ключі від брами та будинку по АДРЕСА_2, що стверджується розпискою ОСОБА_2, на якій він свого підпису не поставив.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди слід скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з врахуванням обставин справи, того, що неправомірні дії відповідача призвели до втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків та вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, положень ст. 23 ЦК України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна позивачу, слід визначити у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року у частині відмови у стягненні моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1000 грн. моральної шкоди та 243,60 грн. судового збору за подання позовної заяви і 243,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: