Ухвала суду № 44294248, 29.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2015 року м. Київ К/800/20408/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Лосєва А.М.

Бившевої Л.І.

Шипуліної Т.М.

за участю секретаря Титенко М.П.

за участю представників:

позивача: Лати Н.Ф.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного

управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014

у справі № 810/4128/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРОК"

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного

управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРОК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «АЕРОК») та визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 25 липня 2013 року № 0003501702/9, №0001092201/5, №0001082201/4 та №0001072201/3.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року зазначене судове рішення залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідача, ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області) звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи законності та обґрунтованості рішення судів першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 7 травня по 17 червня 2013 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої 3 липня 2013 року складено акт перевірки № 888/2201/34840150 (далі по тексту - Акт перевірки.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 153.2.4 пункту 153.2 статті 153 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2755-IV (далі по тексту - ПК України) з врахування норм пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1723 817 грн. 00 коп., в т.ч. за: півріччя 2012 року на суму 342277 грн. 00 коп., 3 квартали 2012 року - 706724 грн. 00 коп., 2012 рік - 1723817 грн. 00 коп. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за періоди: 2-3 квартали 2011 року на суму 127215 грн. 00 коп., 2-4 квартали 2011 року - 390123 грн. 00 коп., 1 квартал 2012 року - 791980 грн. 00 коп.;

2) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 ПК України, що призвело заниження податку на додану вартість у сумі 956458 грн. 00 грн., а саме по періодам за: травень 2012 року на суму 316693 грн. 00 коп., червень 2012 року - 67803 грн. 00 коп., липень 2012 року - 39608 грн. 00 коп., серпень 2012 року - 151178 грн. 00 коп., вересень 2012 року - 155701 грн. 00 коп., жовтень 2012 року - 187903 грн. 00 коп., листопад 2012 pоку - 36967 грн. 00 коп.;

3) статті 2 Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (із змінами та доповненнями), несвоєчасне надходження товару по вантажно-митній декларації № 257894 від 30 березня 2013 року на суму товар надійшов у повному обсязі, але з порушенням законодавчо встановлених термінів на 16 днів;

4) підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176, пункту 177.8 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб за грудень 2012 р. на загальну суму 1990 грн. 50 коп.;

5) пункту 51.1 статті 51 ПК України в частині подання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманих з них податків за формою № 1-ДФ за період з 1 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року з недостовірними відомостями.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень 25 липня 2013 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №0003501702/9, №0001092201/5, №0001082201/4 та № 0001072201/3.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Не погоджуючись із судовими рішеннями відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП "Дагпром - Союз", ТОВ "Інвестком-капітал", ТОВ "Бімар", ТОВ "Класік - М", ТОВ "Лікон Лоджистік" та ТОВ "Транс Ком Логістік" було укладено ряд договорів.

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначених угод, в матеріалах справи містяться належні первинні документи, зокрема: відповідні договори, специфікації, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, акти приймання товарів, акти здачі-прийняття робіт, акти виконаних робіт (транспортно-експедиційних послуг), товарно-транспортні накладні та платіжні доручення. Такі документи містять опис товарів (виконаних робіт), характеристики їх кількісних та якісних показників, обсягу придбаних товарів (наданих послуг).

Крім того, позивачем надано докази використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, а саме договори купівлі-продажу з контрагентами, рахунки на оплату, накладні, довіреності та банківські виписки.

Отже фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає на порушеннях судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано, а власне зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі № 810/4128/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.М. Лосєв Судді: Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна