Рішення № 44289926, 14.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий 1 інстанції - Яровенко Н.О.

№22-ц/796/3137/2015 Доповідач - Борисова О.В.

Справа № 755/9178/14-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

при секретарі: Кутц А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із зазначеним позовом, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором №1135801500 від 10 червня 2008 року у розмірі 46708,32 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20 березня 2014 року еквівалентно 463243,78 грн. з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3, з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1, з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_4, з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_5 та вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки належним чином не виконують, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2014 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість в розмірі 463243,78 грн.

Вирішено питання стосовно судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2014 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подавапеляційнускаргу в якійпосилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Посилається на те, що позивачем не надано до суду будь-яких доказів, що ним направлявся лист з повідомленням (вимогою) про дострокове повернення кредиту на адреси всіх відповідачів, у зв'язку з чим початком перебігу строку пред'явлення вимоги до поручителя, щодо виконання основного зобов'язання являється жовтень 2011 року, а тому порука є припиненою.

Зазначає, що солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК України не передбачена.

Вказує, що позичальник не отримував кошти від банку в іноземній валюті, а отримував їх у національній валюті. Позивачем не надано до суду доказів того, що ОСОБА_2 отримував кредитні кошти в іноземній валюті, у даному випадку це має бути квитанція, ордер та/або меморандум Банку, який має бути оформлений відповідно до вимог НБУ.

Також зазначає, що позивач не надав розширену довідку, щодо розрахунку порядку нарахування заборгованості по тілу кредиту, процентам та пені.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтовність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості судом апеляційної інстанції не переглядається, оскільки зазначені учасники процесу судове рішення в установленому законом порядку не оскаржували.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв'язку із чим на підставі статей 526, 527, 553, 554, 625, 1050,1054 ЦК України боржник і поручителі несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 червня 2008 року між АКБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11358015000, відповідно до умов якого, останньому було надано кредит в сумі 50000 доларів США.

В пункті 1.2.2 кредитного договору сторони погодили, що позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 12 червня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 12 цього договору.

Позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 685 доларів США в день сплати ануїтетних платежів.

Відповідно до п.1.2.1 надання кредиту здійснено 10 червня 2008 року.

Пунктом 1.5 кредитного договору визначено, що кредит надається шляхом зарахування банком на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_4, код банку МФО 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням.

З метою забезпечення виконання вказаних зобов'язань 10 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки № 210291, № 210288, № 210289, № 210290 відповідно до умов яких, поручителі зобов'язалися перед позивачем відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином надавши позичальнику кредит, згідно укладеного договору.

Проте, ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 46708,32 доларів США, що станом на 20 березня 2014 року за курсом НБУ становить 463243,78 грн. та яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 37034,41 доларів США, що еквівалентно 367299,87 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 8137,30 доларів США, що еквівалентно 80704,11 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 850,32 доларів США, що еквівалентно 8433,31 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 686,29 доларів США, що еквівалентно 6806,49 грн. (т.1 а.с. 13-23).

З матеріалів справи убачається, що ПАТ «УкрСиббанк» з метою дострокового стягнення коштів, на виконання умов кредитного договору та договорів поруки повідомляв відповідачів про наявність заборгованості за кредитним договором та необхідність її погашення, надіславши на їх адресу вимоги щодо дострокового погашення заборгованості, які були отримані відповідачами за адресою, яку вони вказали у договорах (т.2 а.с. 9-15).

Так, відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вимога банку про дострокове повернення кредиту була отримана 30 листопада 2013 року, а ОСОБА_4 - 29 листопада 2013 року (т.2 а.с.14, 15).

Отже, доводи апелянта про те, що відповідачі не отримували такої вимоги не заслуговують на увагу суду, оскільки у справі є зворотні поштові повідомлення про вручення досудових вимог.

Пунктом 2.1 кредитного договору визначено, що відповідно до ст.ст. 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у п.п. 2.3, 4.5, 5.5, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачами умови договору не виконуються належним чином, а тому останні повинні солідарно відповідати перед позивачем по своїм зобов'язанням та з них підлягає стягненню заборгованість в розмірі 46708,32 доларів США, що еквівалентно 463243 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що початком перебігу строку пред'явлення вимоги до поручителя, щодо виконання основного зобов'язання є жовтень 2011 року, а тому порука є припиненою виходячи з наступного.

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з вимогою до поручителя, якою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку. Зазначене положення ч.4 ст.559 ЦК України при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_2 первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 12 червня 2023 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Крім того, в розділі 12 кредитного договору сторони погодили порядок дострокового повернення кредиту за вимогою банку.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України та п.8.3. договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 27 листопада 2013 року вимогу, у тому числі і поручителям, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів протягом 31 календарного дня з дати отримання цієї вимоги.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 30 листопада 2013 року отримали вимогу позивача про дострокове повернення кредиту, а тому відповідно до п.12.1 договору вважається, що термін повернення кредиту є таким, що настав на 32 день календарний день з дати одержання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту, при цьому останній платіж за кредитом позичальник ОСОБА_2 здійснив 23 жовтня 2013 року (т.1 а.с.20). До суду позивач звернувся 25 березня 2014 року, тобто без пропуску встановленого законом шести місячного строку на таке звернення. А тому доводи апелянта про припинення поруки є безпідставними.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив розмір заборгованості за кредитом, пені та штрафів колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем надано детальний розрахунок наявної заборгованості, в тому числі сум, сплачених позичальником на виконання умов договору, при цьому відповідач ОСОБА_1 відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України доказів на спростування правильності проведених позивачем розрахунків не надав.

Твердження апелянта про те, що позивач не мав права проводити нарахування заборгованості в іноземній валюті є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України - сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу, що і було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору - отримання кредиту, його погашення, сплати відсотків в доларах США на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором позивачем з метою зарахування обов'язкових платежів відповідно до умов кредитного договору відкрито рахунок в іноземній валюті, що повністю відповідає чинному законодавству та умовам кредитного договору.

Відповідно видача кредиту, внесення щомісячних платежів на погашення заборгованості за кредитом, процентів, інших обов'язкових платежів в валюті зобов'язання - долар США є правомірним.

Згідно з п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати операції і угоди з валютними цінностями.

Крім того, банківською ліцензією Національного Банку України надано повноваження банку ПАТ «УкрСиббанк» на здійснення операцій та угод, визначених ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та до додатку до дозволу визначено перелік операцій, які має право здійснювати відповідач, зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.

Відповідно до п.«г» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема і для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач довів те, що банк отримав у встановленому законом порядку банківську ліцензію (генеральну) та письмовий дозвіл Національного банку України і станом на час укладання кредитного договору та звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості відповідач мав та має право на здійснення валютних операцій та укладання кредитних договорів в іноземній валюті.

Також не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом положень п.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки норма ч.11 ст.11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору кредиту.

Крім того, ч.3 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення ним рішення.

Відповідачі про день та час розгляду справи в суді першої інстанції були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (т.1 а.с.138-141), проте останніми не подавалася до суду заява про застосування судом позовної давності, а тому у суду не було підстав для перевірки вказаних обставин.

Посилання апелянта на те що позивачем не надано доказів, а саме квитанції, ордеру та/або меморандуму банку про те, що позичальник отримував кошти в іноземній валюті, колегія суддів відхиляє, оскільки як убачається з пункту 1.5 кредитного договору кредит надавався позичальнику шляхом зарахування коштів на поточний рахунок останнього.

Разом з тим, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те, що між банком та поручителями ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, норми закону, якими врегульована порука нe містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.

Висновки суду першої інстанції про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов'язання забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Отже, заборгованість за договором кредиту підлягає стягненню з божника та кожного поручителя окремо один від одного.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про зміну рішення в частині солідарного заборгованості.

В решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2014 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості в розмірі 463243 грн. 78 коп. змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та солідарно з ним:

- з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2),

- з ОСОБА_1 (ІПН2023113113),

- з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1),

- з ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_3)

на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) заборгованість в розмірі 463243 грн. 78 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набираєзаконної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: