Рішення № 44280932, 19.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/275/15-ц 19.05.2015 19.05.2015 19.05.2015

Провадження № 22-ц/784/1261/15 Головуючий першої інстанції: Губанова В.М.

Категорія: 57 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Ж.М.,

Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Романенко Ю.О.

за участі: позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю

«Лізингова компанія «Еталон»

на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним і стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Еталон») про визнання договору фінансового лізингу недійсним і стягнення коштів.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відповідно до укладеного 28 липня 2014 р. договору фінансового лізингу (далі - Договір) відповідач зобов'язався придбати та передати у його користування трактор МТЗ-82, а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього Договору.

Посилаючись на те, що окремі пункти вищезазначеного договору (5.4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.15) суперечать положенням Закону України «Про фінансовий лізинг» та Закону України «Про захист прав споживачів» (його умови є несправедливими), а також, що Договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 000884 від 28 липня 2014 р. недійсним та стягнути з відповідача грошову суму комісії за організацію Договору в розмірі 17 500 грн.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2015 р. позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 000884 від 28 липня 2014 р.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 грошову суму комісії за організацію Договору в розмірі 17 500 грн.

Стягнуто з відповідача в дохід держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при його ухваленні судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи й просить його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон) фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

Відповідно до ст. 2 Закону передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про лізинг, найм, (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Частинами 2, 3 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 28 липня 2014 р. між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» (лізингодавець) та ОСОБА_3 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу, відповідно до якого відповідач зобов'язався придбати та передати у користування позивача предмет лізингу - трактор МТЗ-82, а позивач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього Договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору є несправедливими та непрозорими, порушують принцип добросовісності внаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, що не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а за такого є підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Але з таким висновком суду погодитися не можна.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього закону.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов, суд вважав доведеним, що умови пунктів 3.5, 5,4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.14, 12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 Договору є несправедливими.

До укладання договору позивачем було підписано заяву, згідно якої він ознайомлений та зрозумів умови Договору (а.с. 37), тобто сторони узгодили усі умови договору.

Згідно п. 3.5 Договору сторони домовились, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за виконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправності протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищевказані зобов'язання відповідає продавець.

З аналізу оспорюваного договору вбачаться, що сторонами укладено договір непрямого лізингу (ч. 1 ст. 806 ЦК України), оскільки сторонами обумовлено придбання предмету лізингу, визначеного за погодженням з позивачем (додаток № 3 до Договору), а відповідно до п. 1.4 Договору лізингоодержувач має право самостійно обирати транспортний засіб та його продавця (постачальника), а тому висновок суду про невідповідність п. 3.5 Договору положенням ст. 808 ЦК України щодо відповідальності лізингодавця за якість товару є помилковим, таким, що не відповідає змісту договору та наведеним положенням закону, тому що таку відповідальність лізингодавець несе лише за договором прямого лізингу.

Помилковим є висновок суду і про невідповідність вимогам закону положень Договору (пункти 5.4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.15), які визначають можливість зміни та перегляду передбачених ним платежів (авансового та лізингових платежів) вимогам діючого законодавства.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Так, ст. 8 укладеного сторонами договору фінансового лізингу чітко визначені поняття «Лізингові платежі» та вказані відповідні конкретні суми, передбачено крім того, що складові лізингових платежів, їх суми та джути проведення, визначені в графіку лізингових платежів, у додатках №№ 1, 2, які є невід'ємною частиною Договору.

Зокрема, відповідно до пункту 8.2.1 спірного договору та додатку до нього №1 лізингові платежі складаються із :

а) комісійної винагороди лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується, як комісія за організацію (10%), яка визначена у додатку №1 до даного договору у розмірі 17 500 грн.;

б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується, як авансовий платіж, який визначається у додатку №1 до даного договору та складає 87 500 грн.;

в) комісійної винагороди лізингодавцю за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу, яка визначена у додатку № 1 до Договору в розмірі 3% - 5 250 грн.

Пунктами 8.2.2, 8.2.3 спірного договору визначені періодичний авансовий платіж та другий лізинговий платіж за формулами.

Крім того, у додатку №1 до Договору зазначена вартість предмета лізингу - 175 000 грн., відсоток платежів - 50%, сума виплат - 87 500грн., щомісячний платіж - 7 291 грн. 67 коп., а у додатку № 2, крім визначених у додатку № 1 відомостей також зазначена викупна вартість предмету лізингу - 2 625 грн., відсоткова ставка 12,50 %, комісія - 5% та період лізингу - 60 місяців (а.с.9-10).

Згідно Додатку № 2 до Договору вартість предмету лізингу становить 175 000 грн., розмір авансового платежу - 50%, сума лізингу - 87 500 грн., викупна вартість - 2 625 грн., відсоткова ставка -12,5% комісія - 5%, період лізингу - 60 місяців, щомісячний платіж - 2 198 грн. 19 коп., комісія за передачу предмету лізингу - 5 250 грн.

На виконання умов договору фінансового лізингу позивач 28 липня 2014 р. сплатив відповідачеві 17 500 грн., вказавши призначення платежу - комісія за організацію договору ( а.с.13).

Також Договором чітко передбачено, в яких випадках встановлені суми можуть бути змінені, а саме з підстав, які не залежать від лізингодавця та чітко передбачено, що таке відбувається не в односторонньому порядку - у разі такої зміни між сторонами має бути підписана обов'язкова додаткова угода до договору, а також акт коригування вартості предмету лізингу.

За такого відсутні підстави вважати несправедливими та незаконними умови Договору щодо встановлення, зміни та оплати лізингових платежів.

Щодо висновку суду про те, що п. 8.10 Договору суперечить положенням ч. 6 ст. 762 ЦК України про звільнення від сплати лізингових платежів у випадку неможливості використання предмету лізингу, оскільки такі умови погоджені сторонами з дотриманням принципу свободи договору та прав сторін договору вільно визначати його умови, які передбачені ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Визначення пунктами 8.14, 12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 Договору лише відповідальності лізингоодеружвача за порушення умов договору, що забезпечує захист інтересів виключно лізингодавця, не є достатньою підставою для визначення таких умов несправедливими, як вважав суд, оскільки наявність у договорі таких умов не свідчить про порушення принципу добросовісності та завдання шкоди споживачеві. До того ж загальні умови відповідальності лізингодавця, умови та підстави розірвання договору за ініціативою споживача, обов'язки лізингодавця встановлені положеннями ЦК України, Закону України "Про фінансовий лізинг" та Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, з якими закон, а саме ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», пов'язує визнання правочину недійсним.

Зазначені вище обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про обґрунтованість позову, а відтак судове рішення на підставі п.п. 2, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: