Окрема думка судді № 44273423, 21.05.2015, Коломацький районний суд Харківської області

Справа № 625/118/15-к

Провадження № 1-кп/625/17/15

ОКРЕМА ДУМКА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року с. Різуненкове

Суддя Коломацького районного суду Харківської області Яковенко А.О., у справі Коломацького районного суду Харківської області за кримінальним провадженням № 12015220240000107 від 17 лютого 2015 року по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, освіта середня, раніше судимого: 1) вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03.09.2003 року за ч. 2 ст. 307 КК України до 3 років позбавлення волі; 2) вироком Коломацького районного суду Харківської області від 29.03.2007 року за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі; 3) вироком Коломацького районного суду Харківської області від 27.11.2008 року за ст. 395 КК України до 6 місяців позбавлення волі; 4) вироком Коломацького районного суду Харківської області від 08.10.2009 року за ст. 395 КК України до 1 місяця арешту; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1,

за ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Колегією суддів Коломацького районного суду Харківської області у складі головуючого судді - Лосєва Д.К., суддів - Скляренка М.О., Яковенка А.О., обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років сім місяців; вирішено питання про продовження запобіжного заходу, визначено початок перебігу строку відбування покарання, вирішені питання в порядку ст. 368 КПК України про заходи забезпечення кримінального провадження, речові докази, процесуальні витрати тощо.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Суддя Коломацького районного суду Харківської області Яковенко А.О., у справі Коломацького районного суду Харківської області за кримінальним провадженням № 12015220240000107 від 17 лютого 2015 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, висловлює незгоду з доведеністю вини обвинуваченого прокурором, визнання винним та засудження особи судом з огляду на наступне.

Так, стороною обвинувачення на встановлення обставин, визначених ст. 91 КПК України, було проведено ряд судових експертиз, висновки яких були покладені в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, а саме: судово-імунологічної експертизи № 541-И/14 від 23.03.2015 року; судово-цитологічної експертизи № 216-Ц від 17.03.2015 року; судово-імунологічної експертизи № 540 від 24.03.2015 року; судово-імунологічної експертизи № 539 від 24.03.2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КПК України у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КПК України порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160 - 166 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Таким чином, суддя зазначає, що господарська сокира, 3 склянки, 2 стакани, куртка, брюки джинсові синього кольору, светр червоного кольору, що належать ОСОБА_1, одяг потерпілого ОСОБА_2, є речами у розумінні ч. 1 ст. 98 КПК України, порядок відібрання зразків з яких для експертного дослідження визначений ч. 2 ст. 245 КПК України.

З матеріалів справи, зокрема, з висновків вищевказаних експертиз вбачається, що у якості предметів експертного дослідження надаються: господарська сокира, 3 склянки, 2 стакани, куртка, брюки джинсові синього кольору, светр червоного кольору, що належать ОСОБА_1, одяг потерпілого ОСОБА_2, які містять на собі сліди кримінального правопорушення, зразки яких були предметом дослідження.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 КПК України сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 160 КПК України можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Втім, слідчийСВ Валківського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_3, в порушення вимог ч. 2 ст. 245 КПК України (порядку відібрання зразків з речей), за тимчасовим доступом до речей в порядку статтей 160 - 166 КПК України не звертався; попре це, по справі було призначено та проведено ряд судових експертиз, тобто вчинено процесуальні дії, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування (а.с. 5-8).

Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Враховуючи, що передумовою експертного дослідження слідів кримінального правопорушення шляхом їх відібрання з наступних речей: господарської сокири, 3 склянок, 2 стаканів, куртки, брюк джинсових синього кольору, светра червоного кольору, що належать ОСОБА_1, одягу потерпілого ОСОБА_2, є звернення слідчого до слідчого судді за тимчасовим доступом до речей в порядку статтей 160 - 166 КПК України, діями слідчого СВ Валківського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_3 порушено вимоги про здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу.

За таких умов, висновки судово-імунологічної експертизи № 541-И/14 від 23.03.2015 року; судово-цитологічної експертизи № 216-Ц від 17.03.2015 року; судово-імунологічної експертизи № 540 від 24.03.2015 року; судово-імунологічної експертизи № 539 від 24.03.2015 року, внаслідок відсутності ухвали суду, постановленої в порядку статтей 160 - 166 КПК України, є недопустимими доказами з огляду на істотні порушення, допущені стороною обвинувачення при його отриманні (п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України), тобто внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду без такого дозволу.

Більш того, п.п. 24.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮУ від 08.10.1998 року № 53/5 (далі - Інструкція з експертизи) визначено, що при підготовці об'єктів для проведення експертизи матеріалів, речовин та виробів слід дотримуватись таких правил: якщо досліджуються нашарування або плями на предметах, експерту необхідно надати сам предмет. Нашарування і плями необхідно прикрити аркушем білого паперу або тканиною, закріпленою по краях; предмети одягу та взуття, на яких припускається наявність волокон (інших мікрочастинок і нашарувань), необхідно загорнути кожний окремо у щільний білий папір (забороняється упаковувати їх у поліетиленові мішки, оскільки поліетилен має електростатичні властивості, під впливом яких локалізація мікрочастин на об'єкті може зазнати змін).

Втім, постанова слідчого СВ Валківського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_3В від 08.04.2015 року про визнання речовими доказами, а саме: господарської сокири, 3 склянок, 2 стаканів, куртки, брюк джинсових синього кольору, светра червоного кольору, що належать ОСОБА_1, одягу потерпілого ОСОБА_2, не містить жодних відомостей щодо належного пакування речей у відповідності до п.п. 24.3. Інструкції, а тому досліджені експертами зразки викликають розумний сумнів в частині належного порядку процесуальної фіксації слідів кримінального правопорушення (а.с. 116-117).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не були безпосередніми учасниками та очевидцями подій, результати яких стали підставою для обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, а тому їх показання не є прямими доказами провини останнього.

Крім того, протокол проведення слідчого експерименту, складений 19 лютого 2015 року заступником начальника СВ Валківського РВ ГУМВС України в Харківській області (з обслуговування Валківського та Коломацького районів) старшим лейтенантом міліції ОСОБА_3 в присутності понятих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, за участю підсудного ОСОБА_1, захисника ОСОБА_10, спеціаліста ОСОБА_11 у якому зафіксовано, що в домоволодінні АДРЕСА_2 було уточнено показання підозрюваного ОСОБА_1 В ході слідчої дії, останній вказав на кімнату будинку, в якій у нього стався конфлікт з ОСОБА_2, описав як саме відбувався конфлікт, показав (на макеті сокири) де саме вона знаходилася і як він її взяв, яким чином завдавав удари потерпілому, скільки і в які частини тіла. ОСОБА_1 на статистові показав, як саме він виривався від ОСОБА_2 коли той схопив його за одяг та почав тягати, відповів на уточнюючі питання слідчого з приводу перебігу сварки та мотивів своїх дій (а.с. 85-88), переглянутий відеозапис проведення слідчого експерименту (додаток до протоколу від 19 лютого 2015 року), у якому зафіксовано механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 в домоволодінні АДРЕСА_2, які мали місце 16 лютого 2015 року (а.с. 89) суперечать Висновку судово-медичної експертизи № 22/1-Ват/15 від 01.04.2015 року в частині механізму утворення тілесних ушкоджень в області грудної клітки, оскільки вони не могли виникнути за вказаних ОСОБА_1 обставин, їх характер вказує на те, що вони могли виникнути внаслідок неодноразової дії травмуючого предмета за умови жорсткої фіксації грудної клітки, що могло мати місце в положенні тіла лежачи на спині на твердій поверхні (а.с. 105-115).

Більш того, протокол огляду місця події, складений 16 лютого 2015 року слідчим СВ Валківського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_12, визначає, що в ході огляду місця події було зафіксовано методом фотографування місцезнаходження та положення трупа на підлозі, а також виявлені та зафіксовані характер тілесних ушкоджень на голові, грудній клітині та лівій нозі трупа, їх локалізація (а.с. 36-44). У фототаблицях до вказаного протоколу відображена локалізація пошкоджень голови потерпілого ОСОБА_2 - рублена рана з переломом кісток черепа з правої сторони. Така рана, на переконання судді, може бути нанесена лише лівою рукою фізично розвиненої людини. Втім, обвинувачений ОСОБА_1 не є ні шульгою, ні фізично розвиненою людиною. За таких умов, з метою з'ясування можливості нанесення саме такої рани саме обвинуваченим ОСОБА_1, обвинуваченням мала бути призначена судово-трасологічна експертиза.

Частиною 3 статті 62 Конституції України визначено, що вина особи має доводитись в законному порядку, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відноситься принцип законності, який поміж іншого визначає, що закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати кримінально-процесуальному кодексу 2012 року. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому кодексу (ст. 7, 9 КПК України).

Визнання обвинуваченого винним у вчиненні злочину за умови доведеності у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку його вини надійно захищає його від необґрунтованого, свавільного притягнення до кримінальної відповідальності.

Виходячи з вимог ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення.

В силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діях обвинуваченого є склад злочину. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про узагальнення судової практики з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" від 29.06.1990 року № 5 з наступними змінами, виправдувальний вирок постановляється у випадках: - за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки, що настали в результаті дій особи, яким заподіяно шкоду, або в результаті дії сил природи тощо; - за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони або крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність; - за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Відповідно до п. 23 зазначеної Постанови, всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Будь-який громадянин (підозрюваний, обвинувачений) має право (яке він може використовувати або не використовувати за своїм бажанням) давати показання, але він не зобов'язаний доводити свою невинність. Обвинувачений вправі давати будь-які свідчення. Обвинувачений має право повністю відмовитися від дачі показів (пояснень), навіть має право відмовитися від відповідей на окремі питання. Факт повної відсутності у обвинуваченого доказів невинності сам по собі не вважається доказом його провини. Факт відмови обвинуваченого від показань і від окремих пояснень, факт давання ним суперечливих і навіть помилкових показань не є підставою для обвинувального вироку.

Якщо висунуті обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, то тягар доведення цих звинувачень, тобто обов'язок щодо пошуку, збирання і надання суду доказів вини обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі "Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 р. (п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недопустими.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.ч. 2, 4 ст. 17 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на прокурора.

Оцінивши в сукупності всі докази, досліджені в судовому засіданні по даному кримінальному провадженню, суддя враховує положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини за ст. 17 КПК України, а саме, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, та усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи; положення ст. 62 Конституції України та положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на свободу та особисту недоторканість», та вважає, що ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України необхідно виправдати у зв'язку з недоведеності його вини у вчиненні злочину.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 62 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про узагальнення судової практики з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" від 29.06.1990 року № 5, ст.ст. 17, 86, 87, 92, 124, 130, 160-166, 373, 375 КПК України, суддя,-

ВВАЖАЄ :

ОСОБА_1 необхідно визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України з підстав недоведеності його вини у вчиненні злочину.

ОСОБА_1 за раніше обраною мірою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Харківському слідчому ізоляторі УДПтС України в Харківській області необхідно звільнити у залі суду негайно.

Судові витрати по справі необхідно віднести на рахунок держави.

Роз'яснити ОСОБА_1 його право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, яка відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Окрема думка судді не оголошується в судовому засіданні, приєднується до матеріалів провадження, є відкритою для ознайомлення, а також апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя А.О.Яковенко