Ухвала суду № 44268074, 12.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2015 р. м. Київ К/800/25695/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бутенка В.І., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Бердянського міжрайонного прокурора в особі Бердянського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, за касаційною скаргою Бердянського міського центру зайнятості на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року, -

у с т а н о в и л а :

У вересні 2010 року Бердянський міжрайонний прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Бердянського міського центру зайнятості (далі центр зайнятості) до ОСОБА_4 в якому просив стягнути з відповідача 6212,14 гривень незаконно отриманої допомоги по безробіттю (далі спірні кошти).

В обґрунтування позову зазначав, що відповідач своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю, а тому така підлягає стягненню з ОСОБА_4

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача спірні кошти.

Оскаржуваною постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі центр зайнятості, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що відповідач у період перебування на обліку в центрі зайнятості та одержання допомоги по безробіттю не отримував доходи у грошовій або іншій формі, не працював, а тому мав право на надання йому статусу безробітного та здійснення відповідних виплат, хоча і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, відтак, дії відповідача не ґрунтуються на вимогах закону.

Проте до такого висновку апеляційний суд дійшов без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що відповідач у період з 22 березня 2007 року по 28 січня 2008 року перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний та отримав допомогу по безробіттю у розмірі 6212,14 гривень.

10 серпня 2010 року до центру зайнятості надійшов лист Запорізького обласного центру зайнятості щодо здійснення заходів по виявленню осіб, які під час перебування на обліку в центрі зайнятості були зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

В результаті проведеної позивачем перевірки достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі перевірка) було встановлено, що відповідач 29 квітня 2003 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця був внесений лише 26 серпня 2008 року.

Тобто, відповідач перебуваючи на обліку в центрі зайнятості та одержуючи допомогу по безробіттю був зареєстрований як фізична особа-підприємець і не припинив таку діяльність у встановленому законом порядку.

Звертаючись до позивача із заявою про надання статусу безробітного відповідач про вищевказані обставини не повідомив.

Так, підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (чинного у період спірних правовідносин, далі Закон № 803-XII) визначено, що в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

В свою чергу, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 46 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі Закон № 755-IV, у редакції періоду спірних правовідносин) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

У відповідності до частини 3 статті 46 цього Закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців лише 26 серпня 2008 року.

Пунктом 8 частини 1 статті 31 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі Закон № 1533-III, у редакції періоду спірних правовідносин) передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 36 цього Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136; у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, далі Порядок), встановлено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.

Як установили суди ОСОБА_4 у своїй заяві, поданої до центру зайнятості, про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, зазначив, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Проте, на час подання вищезазначеної заяви та протягом усього часу отримання допомоги по безробіттю відповідач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, при цьому до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не було внесено запису про проведення державної реєстрації припинення його підприємницької діяльності, а тому ОСОБА_4 не міг бути визнаний безробітним і не мав права на виплачені йому кошти у вигляді допомоги по безробіттю.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 7 жовтня 2014 року № 21-408а14.

Разом з тим, згідно з приписами пункту 6.14 Порядку якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Тобто, за змістом цієї норми, питання щодо повернення сум виплаченої допомоги по безробіттю та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі вирішується в судовому порядку лише після того, як безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти.

Таким чином, в даному випадку зверненню до суду має передувати рішення центру зайнятості про повернення виплачених коштів, доведене до відома особи у встановленому законодавством порядку.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги вищезазначені обставини справи та не надано їм юридичну оцінку, а тому його рішення не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Бердянського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Бутенко

Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк