Ухвала суду № 44265813, 19.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1287/15 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Арбітражного керуючого Титаренко Миколи Олександровича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Арбітражного керуючого Титаренко Миколи Олександровича до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа Публічне акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестиції плюс" про визнання бездіяльності щодо припинення діяльності підприємства протиправною, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову Арбітражного керуючого Титаренко Миколи Олександровича до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа Публічне акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестиції плюс" про визнання бездіяльності щодо припинення діяльності підприємства протиправною - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, арбітражний керуючий Титаренко М.О. звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати бездіяльність НКЦПФР щодо припинення ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестиції плюс»; припинити ПАТ «ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» на підставі, що не пов'язане з банкрутством; призначити ліквідатором по припиненню ПАТ «ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» арбітражного керуючого Титаренка М. О.

Відмовляючи в задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем жодним чином не було порушено права позивача, спір про право не виник. Крім того, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження протиправної бездіяльності відповідача щодо виконання своїх обов'язків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до п.30 ч. 2 статті 7 Закону, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, у межах, визначених Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», встановлює вимоги щодо здійснення діяльності компаній з управління активами та інститутів спільного інвестування.

Як зазначалося вище, однією із позовних вимог арбітражного керуючого Титаренко М.О. є визнання протиправною бездіяльності Комісії щодо припинення третьої особи ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестиції плюс» (далі - ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс»).

Правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення суб'єктів спільного інвестування врегульовується Законом України «Про інститути спільного інвестування».

Обґрунтовуючи свій позов, позивач вказує на необхідність припинення Комісією ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» оскільки відповідно до ч. 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: неподання акціонерним товариством протягом двох років поспіль Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації, передбаченої законом; нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль.

Однак, колегія суддів з даним твердженням не погоджується та зазначає, що дані норми законодавства поширюються на діяльність акціонерних товариств, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства».

Діяльність інститутів спільного інвестування не врегульовується законодавством про акціонерні товариства, оскільки ч. 2 статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування» чітко визначено, що законодавство про акціонерні товариства не застосовується до регулювання діяльності корпоративних фондів.

Між тим, Законом України «Про інститути спільного інвестування» визначено порядок припинення корпоративного фонду.

Зокрема, відповідно до ч.1 статті 39 Закону України «Про інститути спільного інвестування» корпоративний фонд припиняється виключно шляхом ліквідації.

Добровільна ліквідація корпоративного фонду здійснюється за рішенням загальних зборів учасників корпоративного фонду у порядку, передбаченому цим Законом, з дотриманням вимог Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 39 Закону України «Про інститути спільного інвестування» визначено випадки ліквідації корпоративного фонду в обов'язковому порядку.

Ліквідація з підстав, передбачених цією частиною, здійснюється за рішенням загальних зборів учасників корпоративного фонду. У разі неприйняття ними такого рішення ліквідація здійснюється на підставі рішення суду, зокрема, за позовом Комісії або іншого уповноваженого державного органу.

Відповідно до ч.8 статті 39 Закону України «Про інститути спільного інвестування» процедура ліквідації корпоративного фонду здійснюється у визначеному порядку, зокрема: прийняття загальними зборами рішення про ліквідацію корпоративного фонду, про обрання ліквідаційної комісії, про зупинення розміщення та обігу акцій корпоративного фонду (крім операцій, пов'язаних із викупом акцій корпоративного фонду), про розрахунки з учасниками корпоративного фонду іншими, ніж кошти, активами фонду.

Таким чином, чинним законодавством закріплено, що ліквідація корпоративного фонду можлива виключно за рішенням загальних зборів учасників корпоративного фонду.

Щодо посилання апелянта на п.22 статті 8 Закону, відповідно до якого Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право, серед іншого, порушувати в суді питання про ліквідацію корпоративного інвестиційного фонду, необхідно зазначити, що даною нормою визнано право Комісії, а не покладено на неї обов'язок порушувати в суді питання про ліквідацію корпоративного інвестиційного фонду.

Тобто, чинним законодавством не визначено обов'язок Комісії звертатися до суду про припинення корпоративного інвестиційного фонду.

Слід також зазначити, що відповідачем було розглянуто листи, що надходили до Комісії (вх.№ОЗІ/ЮО-115 від 06 червня 2014 року та №.№ОЗІ/ЮО-118 від 10 червня 2014 року) щодо ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» та надано на них відповідь листом від 12 червня 2014 року №10/04/10775/НК.

Також, відповідно до п.30 статті 8 Закону, у зв'язку із виявленням Комісією порушення ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» вимог п.5 ч.2 статті 39 Закону України «Про інститути спільного інвестування», та з метою захисту прав інвесторів у цінні папери Комісією було прийнято рішення від 19 серпня 2014 року №1102 «Щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, випущених ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс», крім операцій, пов'язаних з викупом та спадкуванням даних цінних паперів».

Отже, як вбачається із наведеного, Комісія в межах наданих законодавством повноважень вчинила конкретні дії щодо врегулювання ситуації стосовно ЗНВКІФ «Інвестиції плюс».

Таким чином, у позивача відсутні будь-які обґрунтовані підстави стверджувати про бездіяльність Комісії стосовно ЗНВКІФ «Інвестиції плюс».

Щодо позовних вимог про припинення ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» та призначення ліквідатором по припиненню ПАТ ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» арбітражного керуючого Титаренка М.О. слід зазначити наступне.

Відповідно до змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше це призведе до порушення принципу розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, наведені вище позовні вимоги позивача є втручанням в дискреційні повноваження Комісії та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи зазначене суд апеляційної інстанції вважає твердження апелянта про бездіяльність НКЦПФР щодо припинення ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестиції плюс» безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Арбітражного керуючого Титаренко Миколи Олександровича - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.