Постанова № 44265289, 13.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа№ 910/5699/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Мартюк А.І.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Гюмрі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.15року (повний текст якого складено 04.03.2015р.)

у справі №910/5699/14 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до відповідача Малого приватного підприємства "Гюмрі"

про внесення змін до договору № 03.09.2002 № 72-6-00058

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до малого приватного підприємства "Гюмрі" про внесення змін до договору № 03.09.2002 № 72-6-00058, укладеного між Київською міською радою та малим приватним підприємством "Гюмрі", виклавши п. 2.2 вказаного договору в наступні редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її грошової оцінки".

Позовні вимоги мотивовані, тим що рішенням Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок, встановивши річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Департамент земельних ресурсів листом № 05704-10363 від 23.05.2013 повідомив відповідача про необхідність внесення змін до договору № 72-6-00058 від 03.09.2002 щодо визначення річної орендної плати, виходячи з 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що ним орендується. Проте, відповідач ухиляється від внесення змін до договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у справі №910/5699/14 позов задоволено повністю.

Внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 03.09.2002 № 72-6-00058, укладеного між Київською міською радою та малим приватним підприємством "Гюмрі", виклаltyj пункт 2.2 договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки".

Стягнуто з малого приватного підприємства "Гюмрі" (03035, м. Київ, Соломянський район, вул. Урицького, 30, кв. 56, код 21522553) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що внесення змін до договору оренди безпосередньо передбачено Податковим кодексом України, яким встановлено мінімальний розмір орендної плати за земельну ділянку та не можливість застосування розмірів орендної плати нижчих за мінімально встановлений.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Мале приватне підприємство "Гюмрі" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Малого приватного підприємства "Гюмрі" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 23.03.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 07.04.15р.

В судове засідання 07.04.15р. з'явилися прокурор та представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Через відділ документообігу 03.04.15р. представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 року у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 13.05.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 13.05.2015 року у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняном було змінено склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В. , Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження для подальшого розгляду у наступному складі суду: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В. , Мартюк А.І.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2015 р. у справі № 910/5699/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно було встановлено судом першої інстанції 16.08.2002 між Київською міською радою (орендодавцем) та малим приватним підприємством "Гюмрі" (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 03.09.2002 за № 72-6-00058 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідно до п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду строком на 15 років земельну ділянку, місце розташування якої: вул. Академіка Карписького, 9 у Солом'янському районі м. Києва, площею 0,1285 га для експлуатування павільйону для прийому склопосуду.

Умовами Договору сторони визначили, що за оренду земельної ділянки відповідач сплачує позивачу орендну плату у грошовій формі, незалежно від результатів своєї діяльності. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її грошової оцінки (п. п. 2.1, 2.2).

Згідно п. 2.3. Договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього Договору), за винятком випадку, передбаченого пунктом п'ятим цього Договору.

Відповідно до п. 5 Договору орендодавець має право у односторонньому порядку (шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи або через інший уповноважений на це орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві плата стане меншою від розміру земельного податку.

28.02.2013 Київською міською радою було прийнято рішення "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", яким з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (справа N А-19747) (п. 1), орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок (п. 2), Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати про прийняття цього рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, органи державної податкової служби (п. 3).

До переліку договорів, до яких внесено відповідні зміни, включено і договір оренди земельної ділянки від 03.09.2002 № 72-6-00058, укладений між Київською міською радою та малим приватним підприємством "Гюмрі" (п. 371 додатку до рішення).

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 23.05.2013 № 05704-10363 повідомив орендаря про прийняття Київською міською радою рішення № 89/9146 від 28.02.2013 та необхідність укладення додаткової угоди про внесення змін до Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовані Земельним кодексом України (далі -ЗК України), Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, зі змінами (далі вживається скорочено ЗУ «Про оренду землі»), який є спеціальним законом стосовно відносин, пов'язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним тоді, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, при цьому згідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи між Київською міською радою та малим приватним підприємством "Гюмрі" було укладено договір оренди земельної ділянки від 16.08.2002., предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1285 га. для експлуатування павільйону для прийому склопосуду, яка знаходиться за адресою вул. Академіка Карписького, 9 у Солом'янському районі м. Києва.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду даного господарського спору є внесення змін до укладеного між сторонами по справі договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов а також зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку відповідно до статей 525, 651 Цивільного кодексу України, 188 та 193 Господарського кодексу України не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підставою для внесення змін до договору оренди № 72-6-00058 від 03.09.2002 р. на думку прокурора являється прийняття Київською міською радою рішення №89/9146 від 28.02.2013р. "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №309-VI від 03.06.2008 р. в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування з 04.06.2008 р.

В зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI), Закон України „Про плату за землю" втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 р. регулюється виключно Податковим кодексом України.

Згідно із статтею 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки ( ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

Верховним судом України (далі - ВСУ) у постанові від 02.12.2014 N 21-274а14 (далі - постанова N 21) висловлено правову позицію щодо застосування підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Зокрема, передбачено, що з набранням чинності ПКУ річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПКУ та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів у разі їх суперечності (пункт 5.2 статті 5 ПКУ), до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПКУ.

Таким чином, згідно із правовою позицією ВСУ з 1 січня 2011 року розмір податкового обов'язку платника податків зі сплати орендної плати не може бути меншим, ніж визначений пунктом 288.5 статті 288 ПКУ.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та ту обставину, що умовами п. 2.2 договору оренди земельної ділянки № 72-6-00058 від 03.08.2002 передбачено річну суму орендної плати за земельну ділянку у розмірі 1,5 % від її нормативно-грошової оцінки, тобто у двічі нижчий від мінімального розміру передбаченого положеннями ст. 288 ПКУ, завчасне інформування відповідача про необхідність внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та бездіяльність відповідача з цього приводу, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про можливість внесення змін до даного договору у судовому порядку.

Отже в даному випадку, з урахуванням вищеперерахованого, колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд ґрунтовно задовольнив позовні вимоги прокурора шляхом внесення змін до договору № 03.09.2002 № 72-6-00058, укладеного між Київською міською радою та малим приватним підприємством "Гюмрі", виклавши п. 2.2 вказаного договору в наступні редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її грошової оцінки".

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гюмрі» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/5699/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5699/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді А.І. Мартюк

К.В. Тарасенко