Постанова № 44265279, 13.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа№ 910/25071/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Мартюк А.І.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2015р.

у справі №910/25071/14 (суддя - І.І.Борисенко)

за позовом Державного концерну "Укроборонпром"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

2) Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго"

за участю Військової прокуратури центрального регіону України

про визнання договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 недійсним

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Державного концерну "Укроборонпром" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про визнання недійсним договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст оскаржуваного договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492 суперечить вимогам ст.ст. 5, 14 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та Закону України "Про введення мораторію на застосування примусової реалізацію майна", керуючись ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України просить суд визнати вказаний договір іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492. недійсним.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом ухвалою суду від 03.02.2015р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго".

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.15р. у справі №91025071/14 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним іпотечний договір від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяною Владиславівною за реєстровим номером 3382.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний код 00039019) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (04119, вул. Дегтярівська, буд. 36, ідентифікаційний код 37854297) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору.

Стягнути з Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, ідентифікаційний код 14315629) на користь Державного концерну "Укроборонпром" (04119, вул. Дегтярівська, буд. 36, ідентифікаційний код 37854297) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване невідповідністю укладеного між відповідачами по справі договору іпотеки вимогам ст. ст. 5, 14 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2015 у справі №910/25071/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи № 910/25071/14, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015р. та від 23.04.15р. року апеляційні скарги прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. та призначено розгляд скарги на 13.05.2015 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової А.І. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційних скарг колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року було об'єднано апеляційні скарги в одне апеляційне провадження, прийнято їх до провадження для розгляду у наступному складі колегії суддів: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І..

Представники апелянтів в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційних скарг підтримали, просили суд апеляційні скарги задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 12.03.2015 року у справі № 910/25071/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Військовий прокурор, представники позивача та відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянтів, викладених в апеляційних скаргах, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 12.03.2014 року у справі № 910/25071/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення військового прокурора, представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції 19 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", надалі - ПАТ "Укрсоцбанк") та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (надалі - ДП "Завод імені В.О. Малишева") було укладено договір іпотеки №805/13/26/6-1492 (надалі - Договір іпотеки).

Договір іпотеки було укладено з метою забезпечення виконання зобов'язань ДП "Завод імені В.О. Малишева" перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором кредиту №805/6/18/6-111 від 19.09.2006р. укладеним між цими суб'єктами.

В заставу за Договором іпотеки від 19.09.2006р. було передано: нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323,2 кв.м, що розташована за адресою вул. Плеханівська, 126, м. Харків (надалі - Лабораторний корпус) та належать Іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 липня 2005р. Виконавчим комітетом Харківської міської Ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 року, право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним №12643972 номер запису 3090 в книзі:1 та нежитлову будівлю (Літ. А/2-2), загальною площею 6 896,50 кв.м., що розташована за адресою вул. Плеханівська, 126, м. Харків, та належать Іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31 жовтня 2005 р. Виконавчим комітетом Харківської міської Ради на підставі Розпорядження Харківського міського голови № 2687 від 28.10.2005 року, право власності на яку зареєстровано 03.11.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8833113 за реєстраційним №12643972 номер запису 3090 в книзі: 1.

06.03.2007р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та ДП "Завод імені В.О. Малишева" укладено договір про внесення змін до Договору іпотеки від 19.09.2006р., які стосувались терміну повернення грошових коштів за кредитним договором.

18.07.2007р. господарський суд Харківської області прийняв рішення у справі № 21/235-07 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ДП "Завод імені В.О. Малишева" про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаним рішенням було звернуто стягнення, зокрема, на Лабораторний корпус на підставі Договору іпотеки від 19.09.2006р.

02 липня 2010 року господарським судом Харківської області під час перегляду рішення від 18.07.2007р. №21/235-07 за нововиявленими обставинами було прийнято рішення про скасування рішення господарського суду Харківської області від 18 липня 2007 року в частині задоволення вимог 1-го відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - будівлю центральної заводської лабораторії.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача спірний договір іпотеки було укладено між відповідачами у справі з порушенням норм законодавства, а тому існують підстави для визнання його недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 даного кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, одним з яких є визнання недійсним господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України передбачені загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд, відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви предметом позову є визнання недійсним договору іпотеки від 19.09.2006р. № 805/13/26/6-1492 з мотивів невідповідності положень даного договору вимогам ЗУ «Про іпотеку», Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Положеннями ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, 19 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" було укладено договір іпотеки №805/13/26/6-1492, за умовами якого в заставу було передано нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323,2 кв.м, що розташована за адресою вул. Плеханівська, 126, м. Харків.

Згідно зі ст. 3 України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов, зокрема: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

За умовами Договору відповідач-2 передав в іпотеку майно, яке перебувало у державній власності та було закріплене за ДП "Завод імені В.О. Малишева" на праві господарського відання.

Статтею 14 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предметом іпотеки може бути також нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку», заборонено передавати в іпотеку об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Статутом Державного концерну «Укроборонпром», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011 року, визначений перелік підприємств-учасників, що входять до його складу. Так, уповноваженим органом управління майном ДП «Завод імені В.О. Малишева» є вказаний концерн. Оскільки нерухоме майно, а саме нежитлова будівля літ. "Р/1-7" загальною площею 17 323,2 кв.м ДП «Завод імені В.О. Малишева» є державним майном, то відповідно до ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» на нього не може бути звернено стягнення.

Крім того Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», яким затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного Договору іпотеки, майно Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» не підлягає приватизації.

Зазначені порушення Законів прямо суперечать інтересам держави, оскільки порушують встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір іпотеки суперечить вимогам закону, а отже відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання його недійсним.

Посилання скаржника на ту обставину, що заборона приватизації об'єктів, що включені до переліку у відповідності до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не розповсюджується на об'єкт Договору іпотеки, оскільки листом № 10-7-1-110 від 21.01.2005 року Міністерство промислової політики України було затверджено Додатковий перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у відповідності до змісту якого спірний об'єкт Договору іпотеку увійшов до вказаного переліку, не приймається судом до уваги.

Слід зауважити, що вчинення дій пов'язаних з реалізацією майна підприємства, які знаходиться в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" можливе лише після звернення керівних органів підприємства в установленому законом порядку з клопотанням про виключення даного підприємства з даного переліку та прийняття відповідного рішення уповноваженим суб'єктом владних повноважень про виключення підприємства з переліку.

Відповідно до змісту зазначеного листа Міністерство зобов'язало керівника ДП «Завод ім.. В.О. Малишева» внести зміни до Переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації та подати його на затвердження до міністерства.

Однак, зміни до переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації не вносилися та не подавалися на затвердження до міністерства промислової політики. Доказів на спростування зазначеного, апелянтами не надано.

Щодо доводів апелянта про відсутність у позивача права на звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Необхідною умовою задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним за позовом суб'єкта, який не являється стороною договору є, зокрема, наявність факту порушення цивільних прав та інтересів певної особи. При цьому, суд захищає порушені права та інтереси виключно за позовом відповідних осіб або органів, які звертаються за захистом прав або інтересів таких осіб у випадках, встановлених чинним законодавством (ст. 1 ГПК України).

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом або в інтересах якої звернувся відповідний орган, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Не належність права або інтересу, на захист яких подано позов, так само як і відсутність факту порушення відповідного права або інтересу, є самостійною підставою для відмови у позові.

У Постанові Кабінету Міністрів України "Про утворення державного концерну "Укроборонпром" від 29.12.2010 року №1221 зазначено, що з метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами Кабінет Міністрів України постановляє: Утворити Державний концерн "Укроборонпром" (далі - Концерн) з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності. Учасники Концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади. Концерн діє на підставі цього Закону та Статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Наглядової ради Концерну.

Пунктом 8 ст.7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" встановлено, що у процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн: надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну;

Відповідно до п.1 Статуту Державного концерну "Укроборонпром" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року №993 та зареєстрованого Державним реєстратором 07.10.2011 року номер запису 107 410 20000040740, встановлено, що Державний концерн "Укроборонпром" є державним господарським об'єднанням, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром". Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром", належить до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Статутом Державного концерну "Укроборонпром", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011 р., визначений перелік підприємств-учасників, що входять до складу Державного концерну "Укроборонпром". До вказаного переліку включено ДП "Завод імені В.О. Малишева".

Таким чином, Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим органом управління майном ДП " Завод імені В.О. Малишева ".

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" у процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Державний концерн "Укроборонпром", зокрема, надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну; веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; забезпечує надання розпоряднику Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, та зміну його стану; забезпечує в установленому порядку проведення інвентаризації майна Концерну та його учасників; виконує інші функції з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі у випадках, передбачених законодавством.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що предмет даного позову має безпосередній вплив на права та обов'язки Державного концерну "Укроборонпром", позивачем обраний вірний спосіб захисту порушеного права, відповідно до Коституції України, вимог ч.2 ст. 16 ЦК України, ч.3 ст.15 ЦК України, ст.20 ЦК України, ч.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а отже твердження апелянта з цього приводу не відповідають дійсності.

Щодо тверджень апелянта щодо необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не є обов'язковою обставиною. Тому при вирішенні початку перебігу позовної давності береться момент коли особа фактично дізналась про наявність відповідного порушення. В даному випадку йдеться не про те. коли особа з'ясувала для себе, що певні дії, вчинки, правочини пов'язані з її особою є порушення її прав, свобод чи інтересів, а про те коли вона дізналася саме про фактичне вчинення цих порушень.

Подальшому з'ясуванню підлягає реальна можливість учасника правовідносин дізнатися про наявність порушення з моменту його настання або найближчого часового відрізку від цього моменту.

Перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з настанням події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст. 253 ЦК України).

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів доданих до справи, 21.01.2014р. ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 922/5190/13 було залучено до участі у справі ДК "Укроборонпром". Тож, з цього моменту ДК "Укроборонпром" стало відомо про оспорюваний Договір (при цьому відмітка ДК "Укроборонпром" на позовній заяві у справі №922/5190/13 вх. №1935 датується 10.02.2014р.).

Той факт, що Концерн зміг дізнатись про Договір не раніше 21.01.2014р. свідчить про те, що трирічний строк позовної давності для звернення із даним позовом у цій справі не сплив. Ані ТОВ "Еко- Комуненерго", ані ПАТ "Укрсоцбанк" не надано суду будь-яких доказів, що свідчили б про іншу дату початку перебігу позовної давності.

Навіть якщо припустити, що підприємство було прийнято в управління Концерну починаючи з 11.11.2011 року, як на тому наполягає апелянт, то в будь-якому випадку трирічний строк позовної давності на момент звернення ДК «Укроборонпром» до суду з позовною заявою 12.11.2014 року не сплинув, оскільки перебіг строку розпочиється лише з наступного дня після настання події.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи, що знайшли своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки від 19.09.2006р. №805/13/26/6-1492.

Доводи апеляційних скарг є ідентичними доводам, викладених у відзивах до позовної заяви, їм дана належна оцінка судом попередньої інстанції, та є спростованими.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційних скарг покладається на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 року по справі № 910/25071/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/25071/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

А.І. Мартюк