Постанова № 44261764, 20.05.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 р. Справа № 804/17269/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича при секретаріЛісна А.М. за участю: представника позивача представника відповідача Бірюков С.В. не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпроелектромонтаж" до Державної податкової інспекції Міндоходів у Красногвардіському раойні м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення № 00028331500 від 21.07.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено порядок проведення позапланової невиїзної перевірки згідно п.п.78.1.1. ст.. 78 та ст. 79 ПК України, оскільки підстав для проведення позапланової невиїзної перевірки у відповідача не було. Також позивач наголосив на тому, що не перебуває на обліку як платник податків у відповідача. Позивач не використовує фактично орендовану земельну ділянку з 01.09.2004 року, оскільки передав її у суборенду Дочірньому підприємству «Електромонтаж» ЗАТ «Дніпроелектромонтаж». Також позивач наголосив на тому, що продав третій особі все нерухоме майно, яке знаходиться на орендованій земельній ділянці. Також позивач наголосив на тому, що оскільки ним земельна ділянка фактично не використовується, що останній не подавав до податкового органу податкової звітності з плати за землю.

Ухвалою суду від 24.11.2014 року відкрито провадження у справі.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та надав суду копію договору оренди та суборенди земельної ділянки, копія договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, вказуючи на те, що податкове повідомлення - рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивач є орендарем земельної ділянки у м. Дніпропетровську та перебуває на обліку у відповідача як платник податків за неосновним місцем обліку, а тому відповідач вправі проводити перевірки позивача як платника податків. Також відповідач наголосив на тому, що позивач як орендар земельної ділянки комунальної власності повинен нараховувати та сплачувати орендну плату у порядку та розмірі передбаченому Податковим Кодексом України, що останнім зроблено не було. Відповідач вказує на те, що передання земельної ділянки у суборенду не звільняє позивача як орендаря від сплати орендної плати та подання податкової декларації. Під час укладення договору суборенди земельної ділянки не було внесено змін до договору оренди в частині обов'язку позивача сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою. Станом на день розгляду справи договір оренди земельної ділянки, який укладено позивачем з Дніпропетровською міською радою, є чинним та підлягає виконанню сторонами. Також відповідач наголосив на тому, що продаж позивачем частини будівель та споруд, які знаходяться на орендованій земельній ділянці, не звільняє його від сплати орендної плати за всю земельну ділянку, оскільки до договору оренди не було внесено відповідні зміни.

Позивач у судовому засіданні 20.05.2015 року підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Позивач з 27.12.1999 року перебуває на обліку у відповідача як платник податків за неосновним місцем обліку, що підтверджується інформацією про місця обліку платників, що надано відповідачем.

Судом також встановлено, що відповідачем з 24.06.2014 року по 26.06.2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування орендної плати за земельну ділянку за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За наслідками перевірки відповідачем складено Акт № 1729/04-66-15-00/01416903 від 26.06.2014 року.

Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено п.п. 288.5.1 ст.288 ПК України та п. 288.7 ст. 288 ПК України, а саме: позивач не подавав податкових декларації з орендної плати за землю комунальної власності за період 2011 - 2013 роки, не нараховував та не сплачував орендну плату.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивач орендує земельну ділянку комунальної власності та відповідно до чинного законодавства України повинен нараховувати та сплачувати орендну плату. Надання земельної ділянки у суборенду не звільняє орендаря від вказаного вище обов'язку. Крім того, договір оренди земельної ділянки не розірвано, та до нього не внесено змін у зв'язку з укладенння договору суборенди земельної ділянки в частині обов'язку сплати орендної плати.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення форми «р» № 0002831500 від 21.07.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб у розмірі 428 464,28 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 107 626,07 грн.

Суд частково не погоджується з доводами відповідача, які викладені у акті перевірки з наступних причин.

Судом встановлено, що між ЗАТ «Дніпроелектромонтаж» (правонаступником якого є позивач) та Дніпропетровською міською радою 02.09.2003 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6446 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Красно гвардійський район, вулиця Новобудівельна, 3 для фактичного розміщення виробничих будівель, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі за кодом 1210100000:07:113:0060, строком до 22.01.2018 року.

У п. 3.1 та 3.3 договору сторони встановили, що сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 303 789,90 грн. Розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку.

Рішенням господарського суду Дніпропетровського області від 12.07.2011 року по справі № 16/5005/7539/2011 за позовом Прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ЗАТ «Дніпроелектромонтаж» про зміну пунктів договору оренди земельної ділянки позовні вимоги задоволено повністю, а саме: пункт 3.2 договору оренди земельної ділянки викладено у наступній редакції - «орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 року № 216/8 у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України.

Рішення господарського суду Дніпропетровського області від 12.07.2011 року по справі № 16/5005/7539/2011 набрало законної сили 26.07.2011 року, що підтверджується листом господарського суду Дніпропетровського області від 29.12.2014 року № 16/5005/7539/2011, який знаходиться у матеріалах справи.

Судом також встановлено, що 01.09.2004 року ЗАТ «Дніпроелектромонтаж» (правонаступником якого є позивач) та Дочірнє підприємство «Електромонтаж» ЗАТ «Дніпроелектромонтад» згідно рішення Дніпропетровської міської ради 02.06.2004 № 218/17 уклади договір суборенди земельної ділянки площею 0,6446 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Красно гвардійський район, вулиця Новобудівельна, 3 для фактичного розміщення виробничих будівель, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі за кодом 1210100000:07:113:0060, строком до 22.01.2018 року.

У п.3.2 договору суборенди сторони встановили, що суборендар сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою у грошовій формі в розмірі земельного податку на розрахунковий рахунок Держказначейства.

Судом встановлено, що під час укладення договору суборенди земельної ділянки не було внесено змін до договору оренди в частині обов'язку позивача сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою.

Станом на день розгляду справи договір оренди земельної ділянки, який укладено позивачем з Дніпропетровською міською радою, є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Також судом встановлено, що розмір нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки у період з 2011 року по 2013 рік становив 5 249 960,69 грн., що підтверджується листами Управління Держземагентства у м. Дніпропетровську № 9-411-0-600/2-15 від 12.02.2015 року та № 23/891 від 31.12.2014 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.2, 288.3 ст. 288 ПКУ).

Згідно із статтею 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Відповідно до п. 288.6 ст. 288 ПКУ плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Оскільки плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (іншої форми не передбачено) та платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то юридична особа (фізична особа - підприємець), що орендує земельну ділянку та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за зазначену земельну ділянку та подає відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю.

За вказаних обставин, враховуючи те, що сторони не внесли зміни до договору оренди земельної ділянки в частині обов'язку позивача сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою після укладення договору суборенди земельної ділянки, а також чинність договору оренди земельної ділянки, то позивач повинен нараховувати та сплачувати орендну плату за орендовану земельну ділянку.

Таким чином, судом відхиляються доводи позивача про те, що у разі укладення договору суборенди орендованої земельної ділянки, позивач не повинен подавати податкові декларації та сплачувати орендну плату за орендовану земельну ділянку.

Щодо розміру орендної плати за користування земельної ділянкою, яку повинен сплачувати позивач, то суд зазначає наступне.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Аналогічну позицію займає Верховний Суд України у постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14.

Отже, річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності починаючи з 01.01.2011 року не може бути менше трикратного розміру земельного податку, який встановлений Податковим кодексом України, тобто 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, незалежно від того, яка сума орендної плати вказана у договорі оренди земельної ділянки.

Отже, відповідач у акті перевірки протиправно визначив позивачу суму орендної плати за період січень-липень 2011 року виходячи з умов договору оренди земельної ділянки від 02.09.2003 року, оскільки до спірних правовідносин повинен застосовуватися Податковий кодекс України, а саме: підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Судом на підставі розрахунку орендної плати за період серпень 2011 року - грудень 2013 року, що зроблено відповідачем на сторінці 5 Акту перевірки № 1729/04-66-15-00/01416903 від 26.06.2014 року, встановлено, що з серпня 2011 року по грудень 2013 року відповідач розраховував орендну плату згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, тобто у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

Однак судом під час розгляду справи встановлено, що позивач відчужив 26.10.2012 року на користь фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 всі об'єкти нерухомого майна (А-2, а-будівля контори, ганок, ценла, загальною площею 239,00 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вулиця Новобудівельна, 3 та Б-1 - трубний цех (приміщення №№ 3,5,6,7,8), цегла, загальною площею 480,7 кв.м.; 2,1 0,1 1,1 4 - огорожі), які знаходились на орендованій земельній ділянці, що підтверджується копіями договорів купівлі-продажу від 26.10.2012 року, які містяться у матеріалах справи.

Судом на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 29.04.2015 року, який міститься у матеріалах справи, встановлено, що державна реєстрація вказаних вище двох правочинів відбулася 19.11.2012 року.

З копій двох договорів купівлі-продажу від 26.10.2012 року вбачається, що об'єкт нерухомого майна в цілому, який належить на праві власності позивачу, має такі технічні характеристики: А-2, а-будівля контори, ганок, ценла, загальною площею 239,00 кв.м., Б-1 - трубний цех (приміщення, №№ 3,5,6,7,8), цегла, загальною площею 480,7 кв.м.; 2.1, 0.1, 1.1 4 - огорожі; примітка: в літ. Б-1 зменшення загальної площі на 2,9 кв.м. за рахунок встановлення легких перегородок.

Як вже було встановлено судом земельна ділянка орендувалася позивачем саме під фактичне розміщення виробничих будівель за адресою: м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вулиця Новобудівельна, 3.

Оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань із земельного податку у нового власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Це підтверджується розвитком правового регулювання цього питання. Положення щодо переходу права на власності або права користування земельною ділянкою в разі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди закріплені статтею 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин), у відповідності до якої при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, до останніх переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічну позицію займає також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.04.2010 року по справі № К-13021/07 (А27/132) (номер у ЄРСР 9484733) за позовом ВАТ «Завод «Дніпропрес» до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про скасування податкових повідомлень-рішень та в постанові від 16.08.2011 року по справі К-5891/09 (номер у ЄРСР 18260111) за позовом ВАТ «Облдорремонт» до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд України у своїй постанові від 24.12.2010 року по справі № 21-59а10 (номер у ЄРСР 13485871) по справі за позовом ТОВ «Європа-вікно» до Калуської ОДПІ Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначає, що залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, касаційний суд виходив із того, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України «Про плату за землю» та Земельному кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Вказана правова позиція знайшла своє відображення і у Законі України «Про оренду землі» в редакції Закону України від 05.11.2009 року № 1702-VI, який набрав чинності 10.12.2009 року, який доповнив статтю 7 Закону України «Про оренду землі» частиною третьою наступного змісту: «до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда», а також доповнив частину першу статті 31, яка регулює питання припинення договору оренди земельної ділянки, абзацом восьмим такого змісту: "набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці».

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 06.11.2012 року по справі № 21-335а12, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документами, які посвідчують право на землю, є відповідні документи, які видавалися при її наданні.

У відповідності до ч.2 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ч.2 ст. 377 ЦК України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином, з моменту відчуження позивачем на користь фізичних осіб всіх об'єктів нерухомого майна, які знаходяться на орендованій земельній ділянці за адресою: м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вулиця Новобудівельна, 3, обов'язок щодо сплати частини сум податкових зобов'язань із земельного податку (орендної плати) виник у нового власника вказаних вище об'єктів нерухомого майна не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.

Отже, з моменту відчуження позивачем на користь фізичних осіб всіх об'єктів нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці за адресою: м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вулиця Новобудівельна, 3, позивач не повинен сплачувати орендну плату за використання орендованої земельної ділянки, на якій знаходяться продані об'єкти нерухомого майна, оскільки фактично право користування земельної ділянки припинилось.

Таким чином, до 19.11.2012 року (державна реєстрація двох правочинів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно) позивач повинен сплачувати орендну плату за всю орендовану земельну ділянку площею 0,6446 га., а після 19.11.2012 року (дата реєстрації права власності на частину об'єктів нерухомого майна за новим власником) позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельної ділянки, на якій знаходяться продані фізичним особам об'єкти нерухомого майна.

Отже, позивач з 01.01.2011 року по 19.11.2012 року повинен сплачувати орендну плату за використання орендованої земельної ділянки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки.

Розмір орендної плати за період з 01.01.2011 року по 19.11.2012 року становить: 297 060,26 грн.

(5 249 960,69 х 3%) / 12 місяців х 22 місяці (період з 01.01.2011 року по 31.10.2012 року) + (5 249 960,69 х 3% / 12 місяців / 30 день (орендна плата за один день у листопаді 2012 року) х 19 днів (період у листопаді 2012 року).

Таким чином, відповідач протиправно нарахував позивачу орендну плату за використання орендної ділянки з 19.11.2012 року по 31.12.2013 року у розмірі 131 404,02 грн.

Враховуючи не сплату позивачем грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період з 2011 року по 19.11.2012 року, то позивач повинен сплатити штраф згідно п.123.1 ст.123 ПК України.

У відповідності до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, розмір штрафу, який повинен сплатити позивач становить 74 265,06 грн.

(297 060,26 грн. сума грошового зобов'язання з орендної плати за землю) х 25%.

Щодо обов'язку подання податкової звітності з плати за землю державної та комунальної власності, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено під час розгляду справи, що позивач не подавав податкову звітність з плати за землю з 2011 по 2013 роки.

У вказаний період часу позивач був орендарем земельної ділянки комунальної власності.

Станом на день розгляду справи договір оренди земельної ділянки, укладений позивач з Дніпропетровською міською радою не розірвано у судовому порядку; відомості про нього внесено до Державного реєстру прав власності та інших речових прав.

Однак як вже було встановлено судом вище, право оренди земельної ділянки для позивача фактично припинилось 19.11.2012 року після відчуження всіх будівель, які знаходились на орендованій ним земельній ділянці.

Згідно п.286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

У відповідності до п.269.1.2 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі.

За вказаних обставин позивач повинен був подавати до відповідача декларації з плати за землю у період 2011 - 2012 роки.

У відповідності до п.120.1 ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, позивач повинен сплатити штраф за не подання двох податкових декларацій за 2011 та 2012 роки у розмірі 340,00 грн.

Відповідач не правомірно застосував до позивача штраф у розмірі 170,00 грн. за не подання податкової декларації за 2013 рік.

За вказаних обставин оскаржуване податкове повідомлення - рішення є частково протиправним та підлягає скасування в частині суми грошового зобов'язання у розмірі 131 404,02 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 191,01 грн., в іншій частині оскаржуване податкове повідомлення - рішення є правомірним.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч.3 ст. 94 КАС України).

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то сума судового збору, яку повинен доплатити позивач становить: 1 013,14грн.

(164 595,03 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 4872 грн. (сума судового збору, яка підлягає сплаті) : 536 090,35 грн. (сума заявлених позовних вимог) - 487,20 грн. (фактична сума сплаченого судового збору).

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністравтиний позов - задовольнити частково.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «р» № 00028331500 від 21.07.2014 року в частині суми грошового зобов'язання за платежем оредна плата з юридичних осіб у розмірі 131 404,02 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 191,01 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ТОВ «Дніпроелектромонтаж» на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 013,14 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 травня 2015 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 20.05.2015 року Суддя З оригіналом згідно С.В. Златін С.В. Златін